Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
21 жовтня 2025 р. № 520/24571/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №204450008094 від 20.08.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.03.1993 по 06.05.2002 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.03.1993 та період роботи з 15.06.1982 по 31.12.1991 згідно довідки № 01-04-32/К- 107/1 від 02.09.2020 та призначити пенсію з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України - з 13.08.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення йому пенсії за віком, однак Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято протиправне рішення про відмову йому в призначенні пенсії за віком № 204450008094 від 20.08.2025. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 22.09.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області всі документи, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подати до суду витребувані документи протягом п'ятнадцяти календарних днів із дня отримання копії даної ухвали.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Позивачу копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана за адресою, зазначеною в позовній заяві, та копія такої ухвали отримана позивачем 25.09.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та роздруківкою з сайту "Укрпошта".
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що за результатами розгляду заяви позивача Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення від 20 серпня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості згідно поданих заявником документів. Відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, тому просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Позивач 13.08.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У результаті розгляду заяви позивача за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення від 20.08.2025 № 204450008094, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. (а.с. 37-38)
У рішенні зазначено, що згідно поданих заявником документів страховий стаж позивача складає 7 років 26 днів. До страхового стажу не враховано: період роботи з 01.03.1993 по 06.05.2002 згідно трудової книжки від 01.03.1993 НОМЕР_1 , оскільки вказана не повна дата в наказі прийняття на роботу; згідно довідки від 02.09.2020 № 01-04-32/К-107/1 період роботи на території Російської Федерації з 15.06.1982 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійних виплат у РФ та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди; з 01.01.1992 по 15.05.1992, оскільки відсутні підтвердні документи, що підтверджують зарахування періодів роботи в іноземній державі, з якою не укладено міжнародний договір, а також відсутній наказ про звільнення з роботи.
Вважаючи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), яким визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону № 1058-ІV).
Абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Враховуючи межі заявлених позовних вимог, судом встановлено, що спірними у даній справі є періоди трудової діяльності позивача, з 01.03.1993 по 06.05.2002 згідно трудової книжки, який не зарахований, оскільки вказана не повна дата в наказі прийняття на роботу, та період трудової діяльності згідно довідки від 02.09.2020 №01-04-32/К-107/1 на території Російської Федерації з 15.06.1982 по 31.12.1991, який не зарахований, оскільки відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійних виплат у РФ та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Щодо періоду трудової діяльності позивача 01.03.1993 по 06.05.2002, суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі за текстом - Закон № 1788-ХІІ).
Згідно з вимогами ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок)
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі за текстом - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на титульному аркуші дати народження, дати видачі трудової книжки, підписів власника та особи, відповідальної за видачу трудової книжки).
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ № 687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Так, відомості про період роботи позивача з 01.03.1993 по 06.05.2002 наявні в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , копія якої надана позивачем до матеріалів справи (записи № 1-2). (а.с. 29-31)
Зазначені записи в трудовій книжці позивача виконані акуратно, не містять виправлень, містять відомості про прийняття на роботу та звільнення позивача, номери наказів про прийняття на роботу та звільнення позивача.
Суд вважає, що недолік оформлення трудової книжки, виявлений відповідачем, такий як неповне зазначення дати наказу прийняття на роботу, не може вважатися достатньою та самостійною підставою для відмови позивачу в зарахуванні періоду роботи до загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку (в даному випадку не зазначено відповідного числа наказу, а зазначено лише місяць і рік наказу - 03.1993), відсутня.
При цьому, ані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо зарахування певного періоду до трудового стажу при призначенні пенсії. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.
Так, суд зазначає, що ГУ ПФУ у Волинській області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Вказана позиція кореспондується з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», згідно якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Вищезазначені відомості з трудової книжки, які підтверджують, що позивач у зазначений період (з 01.03.1993 по 06.05.2002) працював, відповідачем не спростовані. Інших підстав для незарахування зазначених період роботи до страхового стажу позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.
Окрім того, суд зазначає, що пенсійний орган не позбавлений можливості самостійно здійснити перевірку відомостей, що містяться в трудовій книжці позивача, в разі наявності певних сумнівів, зокрема, щодо спірного періоду та витребувати відповідні відомості для вирішення питання про зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду.
Таким чином, із наведеного суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Волинській області під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 13.08.2025 не надано належну оцінку періоду роботи позивача з 01.03.1993 по 06.05.2002 та передчасно зроблено висновок про відсутність підстав для зарахування такого періоду до страхового стажу позивача.
Щодо незарахування відповідачем періоду роботи позивача з 15.06.1982 по 31.12.1991, суд зазначає наступне.
Так, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача згідно довідки від 02.09.2020 № 01-04-32/К-107/1 на території Російської Федерації з 15.06.1982 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійних виплат у РФ та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період.
Надаючи правову оцінку правомірності неврахування відповідачем спірного періоду за зазначених у рішенні відповідача обставин, суд зазначає, що спірний період роботи позивача вбачається з довідки від 02.09.2020 № 01-04-32/К-107/1, про що також зазначено відповідачем в оскаржуваному рішенні, оскільки міститься запис про нарахування заробітної плати позивачу.
Відомостей щодо наявності недоліків записів у довідці або неприйняття відповідачем відповідної довідки з певних причин в оскаржуваному рішенні не зазначено. При цьому, фактично позивачу відмовлено в зарахуванні зазначеного періоду, оскільки в цей період позивач працював у Російській Федерації та в пенсійного фонду відсутні відомості щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат позивачу за такий період.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та Російська Федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
На час роботи позивача в Російській Федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідач повинен перевірити зазначений трудовий стаж, набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації, з урахуванням положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе, в тому числі Україна, яка була чинна на момент отримання позивачем спірного страхового стажу.
Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, доповнено Закон №1058-IV статтею 241 періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу.
За змістом частини 2 статті 241 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Так, з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачу було відмовлено в зарахуванні спірного періоду, оскільки позивачем не надавались відомості про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, зазначеної в наданій позивачем довідці щодо спірного періоду роботи.
Враховуючи зазначене вище, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком за № 204450008094 від 20.08.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами частини третьої-четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту наведених норм вбачається, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що враховуючи обставини цієї справи, а також межі позовних вимог, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача від 13.08.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Оскільки відповідачем при перевірці документів позивача не було надано належну оцінку його періодам роботи, що мають бути зараховані до страхового стажу позивача, то вимоги про зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача та призначення пенсії за віком є передчасними та відповідні питання мають вирішуватися ГУ ПФУ у Волинській області (як органом, визначеним за принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача) при повторному розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 13.08.2025.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14000,00 грн суд зазначає таке.
Позивачем на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, понесених ним при розгляді позовної заяви в суді, подано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги № 08032516 від 08.09.2025; акту приймання-передачі наданих послуг від 11.09.2025. (а.с. 42-43)
Згідно договору про надання правової допомоги № 08032516 від 08.09.2025 вбачається, що позивачем укладено відповідний договір з Центом правової допомоги, згідно якого останній взяв на себе зобов' язання з підготовки проекту позовної заяви. Розмір оплати послуг згідно договору визначено в сумі 14 000,00 грн. Згідно акту приймання-передачі наданих послуг вбачається, що Центром правової допомоги надані позивачу послуги зі складання позовної заяви на суму 14 000,00 грн.
Досліджуючи надані позивачем документи в якості доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 16КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною сьомою ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд звертає увагу на те, що позовна заява підписана особисто позивачем та подана ним до суду засобами поштового зв'язку. До неї не додано жодних доказів, які б підтверджували надання представником позивача послуг з правничої допомоги, що стосуються даної справи.
Позовна заява, подана позивачем до суду, стосується скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області про відмову в призначенні йому пенсії за віком та, відповідно, зарахування до його страхового стажу спірних періодів роботи та призначення пенсії за віком.
Однак, з наданих позивачем документів щодо понесених ним витрат на правничу допомогу не вбачається, що Центром правової допомоги, з яким позивачем було укладено договір, надавалися позивачу послуги зі складання проекту позовної заяви саме щодо оскарження рішення ГУ ПФУ у Волинській області про відмову в призначенні пенсії за віком, що розглядається в межах даної справи. Наданий позивачем договір про надання правової допомоги та акт приймання-передачі послуг таких відомостей не містять.
Відомостей, що підтверджуються відповідними доказами, що складання даної позовної заяви, що розглядається в межах цієї справи, здійснювалося саме Центром правової допомоги в межах договору про надання правової допомоги чи щодо наявності в позивача будь-якого представника, що надавав йому правничу допомогу під час розгляду даної справи матеріали справи не містять. Позивачем таких обставин не доведено.
Окрім того, позовна заява в частині вимог про стягнення витрат на правничу допомогу обґрунтована нормами ЦПК України, а зазначена справа розглядалася в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи те, що наданими до справи документами не підтверджено витрати позивача на правничу допомогу, а також те, що позовну заяву було підписано та подано особисто позивачем, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, тому клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (Київський майдан, буд. 6, м. Луцьк, 43027, ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 20.08.2025 № 204450008094 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волиснькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.08.2025, з урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН