про повернення позовної заяви
20 жовтня 2025 року м. Рівне №460/17877/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про усунення недоліків позовної заяви, залишеної без руху, в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиконанні ухвали Львівського апеляційного суду від 14.04.2025 у справі № 569/19205/21;
зобов'язання відповідача виконати ухвалу Львівського апеляційного суду від 14.04.2025 у справі № 569/19205/21 та повернути позивачу спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач - Е, марки "SCANIA", модель R440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ; спеціалізований напівпричіп - спеціалізований напівпричіп-фургон ізотермічний-Е марки "SCHMITZ", моделі SKO 24, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 та два ключі до напівпричепа.
Ухвалою суду від 08.10.2025 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом із зазначенням підстав для його поновлення за весь період його пропуску, а також доказів поважності причин його пропуску.
15.10.2025 та 16.10.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшли тотожні за змістом заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом. В обґрунтування заяви адвокат вказує на те, що позивач не є учасником виконавчого провадження № 72365446 з примусового виконання виконавчого листа № 569/19205/21 від 14.07.2023, виданого Рівненським районним судом Рівненської області, в межах якого конфісковано належні позивачу спеціалізований сідловий тягач та спеціалізований напівпричіп-фургон. У свою чергу, листом відповідача від 27.05.2025 за № 132234, зокрема повідомлено позивачу про відсутність правових підстав для надання копій матеріалів виконавчого провадження особі, яка не є стороною або представником сторони, та, відповідно, не надано жодних документів в підтвердження передачі конфіскованого майна на потреби Збройних Сил України. З огляду на викладене та відсутність статусу учасника виконавчого провадження № 72365446, позивач був обмежений у праві ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що зумовило об'єктивну неможливість звернення до суду з цим позовом протягом строку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із необхідністю значного часу для збирання доказів. Представник позивача наголошує, що відповідачем до листів від 27.05.2025 за № 132234 та від 11.08.2025 за № 200890 не було додано жодних документів на підтвердження факту передачі конфіскованого майна, зокрема наказу начальника Рівненської обласної військової адміністрації від 28.09.2023 № 402 чи акту приймання-передачі майна тощо, що у свою чергу об'єктивно перешкоджало належній підготовці позовної заяви та подальшому зверненню до суду. З наведених підстав, представник позивача просить суд поновити позивачу строк звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку та досліджуючи поважність зазначених позивачем причин пропуску строку на звернення до суду в межах аргументів наведених у вказаній вище заяві, суд зазначає наступне.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вказані положення кореспондуються з частиною першою статті 8 КАС України.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.
Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 у справі № 813/3756/17 досліджував питання строків звернення до адміністративного суду. Так, суд зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це тривалість часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Вищенаведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 05.07.2023 у справі № 380/15396/22 та від 13.11.2024 у справі № 560/22224/23, від 30.09.2025 у справі № 380/9362/24.
У свою чергу, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 по справі № 640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
При цьому, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої названої статті).
Наведеними вище положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Аргументуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду представник позивача звертає увагу суду на те, що позивач не є стороною виконавчого провадження № 72365446, в межах якого було конфісковано належне йому майно, у зв'язку з чим позивач потребував значного часу для збирання доказів. Так, до листів від 27.05.2025 за № 132234 та від 11.08.2025 за № 200890 відповідачем не було додано жодних документів на підтвердження факту передачі конфіскованого майна на потреби Збройних Сил України, зокрема наказу начальника Рівненської обласної військової адміністрації від 28.09.2023 № 402 чи акту приймання-передачі майна тощо. Відтак, відсутність у позивача статусу сторони виконавчого провадження № 72365446 та ненадання відповідачем запитуваних документів об'єктивно перешкоджало належній підготовці позовної заяви та своєчасному зверненню до суду.
У цьому контексті суд зауважує, що зі змісту листа від 27.05.2025 за № 132234 слідує, що він був підготовлений відповідачем за наслідками розгляду заяви представника позивача про виконання ухвали Львівського апеляційного суду від 14.04.2025 у справі № 569/19205/21.
Також, у листі повідомлено про те, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 72365446 з примусового виконання виконавчого листа № 569/19205/21 від 14.07.2023 Рівненського районного суду Рівненської області про конфіскацію речових доказів: спеціалізованого вантажного - спеціалізованого сідлового тягача - Е, марки "SCANIA", модель R440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ; спеціалізованого напівпричепа - спеціалізованого напівпричепа-фургона ізотермічний-Е марки "SCHMITZ", моделі SKO 24, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 та двох ключів до напівпричепа. 28.07.2023 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до наказу начальника Рівненської обласної військової адміністрації від 28.09.2023 № 402 майно, конфісковане та підставі виконавчого листа № 569/19205/21 від 14.07.2023 Рівненського районного суду Рівненської області, передано Збройним Силах України на потреби оборони та національної безпеки. 25.10.2023 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження". Враховуючи вищевикладене, відповідач повідомив про те, що не має можливості виконати ухвалу Львівською апеляційного суду від 14.04.2025 у справі № 569/19205/21. Додатково у листі вказано на те, що позивач не є стороною виконавчого провадження № 72365446, у зв'язку з чим правові підстави для надання копій матеріалів виконавчого провадження особі, яка не є стороною або представником сторони, - відсутні.
Аналогічну за змістом інформацію щодо неможливості виконання ухвали Львівською апеляційного суду від 14.04.2025 у справі № 569/19205/21 відповідачем повідомлено представнику позивача листом від 11.08.2025 № 200890.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що за наслідками отримання листа від 27.05.2025 за № 132234 позивачу стало відомо про допущення відповідачем оскаржуваної бездіяльності та, відповідно, порушення такою законних прав та інтересів позивача.
Водночас, до суду з цим позовом представник звернувся шляхом його формування та подання через підсистему "Електронний суд" 30.09.2025, тобто із значним пропуском десятиденного строку звернення до суду, установленого пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України.
Твердження представника позивача на необхідність значного часу для збирання доказів, що об'єктивно перешкоджало у своєчасному зверненні до суду з цим позовом, суд відхиляє як безпідставне, оскільки воно спростовується матеріалами адміністративного позову. Так, до позовної заяви представником позивача долучено: копію листа відповідача від 11.08.2025 за № 132234; копію листа відповідача від 11.08.2025 за № 200890; копію вироку Рівненського районного суду Рівненської області від 27.04.2023 у справі № 569/19205/21; копію ухвали Львівського апеляційного суду від 14.04.2025 у справі № 569/19205/21; копії аркушів паспорта громадянина України позивача; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду позивачу.
Отже, обсяг письмових доказів, доданих до позовної заяви є незначним, оскільки складається з двох листів відповідача, двох копій судових рішень та двох копій персональних документів відповідача. На переконання суду, зібрання таких доказів не потребує значного обсягу часу.
У свою чергу, докази на підтвердження того, що позивачем вживалися заходи з метою отримання інших доказів, що об'єктивно унеможливило звернення до суду у встановлений законом строк, ні до позовної заяви, ні до заяви про усунення недоліків позову, представником позивача не додано.
Таким чином, оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль та невчинення активних дій щодо вчасного звернення до суду, особливо з огляду на реальну обізнаність про наявність спірної бездіяльності щодо виконання ухвали Львівського апеляційного суду від 14.04.2025 у справі № 569/19205/21.
У подібному аспекті Верховний Суд уже зауважував, що із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС України, випливає, що саме позивач повинен довести той факт, що строк звернення до суду пропущений ним з поважних причин (постанова від 31.03.2021 у справі № 520/3047/2020).
У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Верховний суд у постанові від 23.05.2024 по справі № 420/12562/23 зазначив, що процесуальне законодавство дає можливість суду діяти на власний розсуд при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, однак суд зобов'язаний обґрунтувати підстави прийняття рішення про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом.
Разом з тим, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа Салов проти України), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа Сутяжник проти Росії, п. 38).
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Загалом, при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк, а твердження, на які його представник посилається у заяві про усунення недоліків позову не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку, тому суд дійшов висновку, що клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України, передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки судом не встановлено підстав для поновлення строку звернення до суду, позовну заяву необхідно повернути позивачу.
Керуючись статтями 123, 169, 241, 256, 294, 295 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Патер Мар'яни Іванівни про поновлення пропущеного строку звернення до суду, - відмовити.
Причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - визнати неповажними.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 20.10.2025.
Суддя Ольга ПОЛІЩУК