20 жовтня 2025 рокум. ПолтаваСправа №440/10625/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді - Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
31 липня 2025 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі також - відповідач), відповідно до якої просить:
визнати протиправною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління юстиції щодо не зняття арешту з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстровано 23.03.2007р. підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та заборона на його відчуження АЕ 535044, 03.03.2007р. ДВС у Київському районі, зареєстрованого Першою полтавською державною нотаріальною конторою;
зобов'язати Київський відділ державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління юстиції зняти арешт з усього майна ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за реєстраційним номером 11831378, зареєстровано 23.03.2007р. підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та заборона на його відчуження АЕ 535044, 03.03.2007р. ДВС у Київському районі, зареєстрованого Першою полтавською державною нотаріальною конторою.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.03.2007р. Серія АЕ №535044 порушуються її права як спадкоємця нерухомого майна, оскільки державним виконавцем накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 . Наявність такого арешту унеможливлює для неї отримати свідоцтво про право на спадщину на майно, яке належало ОСОБА_2 і який помер.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи Першої Полтавської державної нотаріальної контори - залишено без задоволення.
Відповідач надав до суду лист, відповідно до якого повідомив, що виконавче провадження, в межах якого накладено арешт на все майно ОСОБА_2 згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ 535044 від 03.03.2007 згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження та даних “спецрозділу» (що містить відомості до запровадження системи АСВП) відсутнє. На вимогу від 30.06.2025 адвоката Кумечко М.С. відділом було повідомлено, про перебування на виконанні у відділі виконавчого провадження №29551130 з примусового виконання ухвали № 2-5004, виданої 29.07.2011 Октябрським районним судом м. Полтави, про забезпечення позову шляхом накладання арешту на рухоме та нерухоме майно в межах суми заявлених позовних вимог - 28885,36 грн, в межах якого теж було внесено обтяження нерухомого майна /а.с. 33/.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що цей спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства з таких підстав.
За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Крім того, в силу положень пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад і участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Суд враховує, що цей спір виник з огляду на переконання позивача про порушення її прав з огляду на бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління юстиції щодо не зняття арешту з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 .
Так, арешт майна перешкоджає їй реалізувати спадкові права щодо спадкового майна, яке залишилось після смерті спадкодавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з ч.2 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту з майна боржника у межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, не входить до бездіяльності державного виконавця, передбачених ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», які підлягають оскарженню за правилами адміністративного судочинства до окружного адміністративного суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зауважує наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У частині першій статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109 св 22).
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження" (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна").
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), від 06.05.2024 у справі № 725/3352/23.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, суд прийшов висновку про те, що законом у спірних правовідносинах передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права позивача, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З огляду на викладене вище суд вважає за необхідне закрити провадження у справі у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України та, одночасно, роз'яснити позивачу право звернення до суду за захистом свого порушеного права у порядку позовного провадження за правилами ЦПК України.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Провадження у справі №440/10625/25 за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - закрити.
Роз'яснити позивачу право звернення до суду за захистом свого порушеного права у порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, однак може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І.Г. Ясиновський