20 жовтня 2025 рокусправа № 380/16187/25 м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 21.08.2020 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 21.08.2020 в загальній сумі 92259,68 грн, відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військового госпіталя Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що проходила службу у військовому госпіталі Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ). У період з 01.03.2018 до 21.08.2020 відповідач не нарахував та не виплачував різницю індексації між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абз. 3-6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2003 №1078. Відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 просить здійснити виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Крім того, покликаючись на положення Закону №2050-III, зазначає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 12.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
29.08.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що індексація у 2016 році позивачці виплачувалася. Зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 380/23923/24 відповідача зобов'язано «нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати, 26.10.2024». На переконання відповідача, під час одночасного стягнення і середнього грошового забезпечення, і компенсації втрати частини доходів таке стягнення матиме не компенсаційну, а каральну функцію, що суперечить Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Крім того, наголошує, що позивачка пропустила строк звернення до суду. Зважаючи на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 17.10.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.
Ухвалою суду від 17.10.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивачка упродовж спірного періоду проходила службу у військовому госпіталі Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ), що визнається сторонами.
Відповідно до витягу із наказу начальника військового госпіталю Національної гвардії України (по стройовій частині) від 21.08.2020 №175 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення майора медичної служби ОСОБА_1 (Т-441509), начальника поліклініки військового госпіталю Національної гвардії України, звільненої відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 09.07.2020 « 135о/с по особовому складу у запас (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу 21.08.2020 та для взяття на військовий облік направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За змістом довідки про грошове забезпечення та додаткові і одноразові види грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 21.08.2020 від 16.04.2025 №46, виданої військовим госпіталем Національної гвардії України, з березня до листопада 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася; за грудень 2018 року-серпень 2019 року позивачці щомісяця нараховувалася та виплачувалася лише поточна індексація грошового забезпечення, всього на суму 3679,87 грн.
У відповідь на заяву представниці позивачки від 15.11.2024, листом від 16.01.2025 №1/51 відповідач повідомив, що індексація грошового забезпечення, починаючи з березня 2018 року як місяця підвищення доходу, згідно з постановою №1078 виплачувалася позивачці. Крім того зазначив, що розрахунок грошового забезпечення при звільненні військовий госпіталь здійснив в повному обсязі.
Листом від 16.04.2025 №1/452 відповідач скерував довідку від 16.04.2025 №46 про грошове забезпечення та додаткові і одноразові види грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 21.08.2020 ОСОБА_1 .
Вважаючи поведінку відповідача протиправною, тобто такою, що порушує її право на нарахування індексації грошового забезпечення в повному обсязі, позивачка пред'явила цей позов.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із відмовою у здійсненні нарахування індексації грошового забезпечення, визначеної як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який унормовує основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII оплата праці (грошове забезпечення) є одним із об'єктів індексації грошових доходів громадян. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частинами 2, 7 ст. 5 Закону України №1282-ХІІ унормовано, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
За правилами ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 ст. 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - порядок №1078 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1-1 порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 6 порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.
У контексті наведеного суд наголошує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми юридичної особи.
Аналіз зазначених нормативних приписів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме згідно з порядком №1078.
Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Положеннями Закону №1282-XII та порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться цими нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 19.06.2019 у справі №825/1987/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 05.02.2020 у справі №825/565/17.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивачки отримати індексацію грошового забезпечення.
Суд установив, що за період з березня до листопада 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася за грудень 2018 року-серпень 2019 року позивачці щомісяця нараховувалася та виплачувалася лише поточна індексація грошового забезпечення, всього на суму 3679,87 грн.
Виходячи із заявлених позовних вимог, спірним у цій справі є питання щодо нарахування та виплати позивачці індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 21.08.2020. У контексті цього суд звертає увагу на таке.
Так, з 01.12.2015 положення порядку №1078 діють зі змінами, внесеними постановою №1013, якою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати.
Відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною з 01.01.2008 до 01.03.2018, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), якою затверджено, зокрема, нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абз. 2 п. 1-1, абз. 6 п. 5 порядку №1078).Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз. 2, 5 п. 4 порядку №1078).
Щодо «фіксованої» суми індексації, що є спірним у справі, що розглядається, необхідно зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон №1282-XII і порядок №1078 такого поняття не містили. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте постановою №1013 цей Додаток був викладений у новій редакції та з 01.12.2015 року в ньому, як і в цілому порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Між тим, з 01.12.2015 в абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абз. 6 п.5 порядку №1078 (в редакціях постанов №1013, №141, №278) додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз п. 1, абз. 4, 6 п. 5 порядку №1078 в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин, дає підстави зробити висновок, що нарахування і виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абз. 3, 4, 6 п. 5 порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Застосовуючи наведений підхід і ураховуючи, що 01.03.2018 набрала чинності постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила п. 5, 10-2 порядку №1078, - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивачки, за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний та цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4, 6 пункту 5 порядку №1078 дають підстави зробити висновок про те, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивачки, відповідачеві належало вирішити питання, чи має позивачка право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то в якому розмірі.
Ця позиція кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21.
Як випливає із установлених обставин цієї справи, у спірний період позивачці не нараховувалась різниця між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу, та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абз. 4 п. 5 порядку №1078 позивачка (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивачки в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивачки в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
Приписами абз. 5 п. 5 порядку №1078 передбачено, що при визначенні цих сум враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру.
За змістом абз. 5 п. 4 порядку № 1078 сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків.
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачці індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як зазначалося вище, у такому випадку відповідно до абз.4 п. 5 порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Відповідний підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.09.2023 в справі №420/23176/21, від 30.11.2023 у справі №420/616/23.
З довідки про грошове забезпечення та додаткові і одноразові види грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 21.08.2020 судом встановлено, що у лютому 2018 році грошове забезпечення позивачки складалося з:
- посадового окладу 1000,00 грн;
- окладу за військове звання 125,00 грн;
- надбавки за вислугу років 393,75 грн;
- надбавка за кваліфікаційну категорію медичного працівника 150,00 грн;
- премії 11500,00 грн;
Всього нараховано 13168,75 грн.
У березні 2018 року грошове забезпечення позивачки становило 14523,15 грн та складалося з:
- посадового окладу 4510,00 грн;
- окладу за військове звання 1340,00 грн;
- надбавки за вислугу років 2632,50 грн;
- надбавки за кваліфікаційну категорію медичного працівника 285,15 грн;
- надбавки за особливості проходження служби 1696,50 грн;
- щомісячної премії 4059,00 грн;
Отже, місячний грошовий дохід позивачки з урахуванням постійних складових грошового забезпечення за березень 2018 року збільшився на 1354,40 грн (А) (14523,15 грн - 13168,75 грн = 1354,40 грн).
Для встановлення величини приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року, суд керується положеннями порядку №1078 з Додатками, даними офіційного сайту Держстату України про індекс інфляції у 2008-2018 роках.
Керуючись формулою розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, наведеною у додатку 1 до порядку №1078, величина приросту індексу споживчих цін з січня 2008 року по березень 2018 року дорівнює 253,3% (353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100%).
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.
За формулою, визначеною абзацом 5 п. 4 порядку №1078, сума можливої індексації за березень 2018 року розраховується таким чином: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін та поділити на 100.
Таким чином, сума можливої індексації грошового забезпечення позивачки у березні 2018 року складає 4463,15 грн (1762 грн * 253,30% / 100).
Оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) становив 1354,40 грн, що є меншим від суми можливої індексації в березні 2018 року (Б) 4463,15 грн, позивачка має право на отримання щомісячної індексації різниці у розмірі 3108,75 грн (різниця між сумою можливої індексації (Б) - 4463,15 грн і розміром підвищення доходу (А) - 1354,40 грн).
Зважаючи на викладене, відповідач повинен був нараховувати та виплатити позивачці індексацію-різницю в розмірі 3108,75 грн щомісячно, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
У позовній заяві позивачка просить суд зобов'язати відповідача нарахувати й виплатити їй різницю-індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 21.08.2020 у конкретній, обрахованій нею сумі, 92259,68 грн.
Стосовно способу захисту прав та інтересів позивачки і питання визначення у судовому рішенні конкретної суми індексації, яка належить до нарахування та виплати відповідачем позивачу, то Верховний Суд у постановах від 30.01.2025 у справі № 600/4598/23-а, від 11.04.2025 у справі № 560/752/24 наголошував на тому, що такий спонукаючий спосіб захисту, враховуючи характер спірних правовідносин, є належним і ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову. Тому, для належного і ефективного захисту прав та інтересів позивача, судам необхідно перевірити обґрунтованість розрахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити. Наведена позиція ґрунтується на тому, що застосований судами спосіб захисту [якщо суди в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення, які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити] не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини і не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.
З огляду на викладене, за спірний період з 01.03.2018 до 21.08.2020 відповідач повинен був нарахувати та виплати позивачці індексацію-різницю у сумі 92259,68 грн:
- за період з 01.03.2018 до 31.07.2020 - 90153,75 грн (3108,75 грн * 29 місяців);
- за період з 01.08.2020 до 21.08.2020 - 2105,93 грн (3108,75 грн / 31 * 21 днів).
Матеріалами справи, а саме довідкою про грошове забезпечення та додаткові і одноразові види грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 21.08.2020 від 16.04.2025 №46, виданої військовим госпіталем Національної гвардії України, підтверджено, що з березня до листопада 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася; за грудень 2018 року-серпень 2019 року позивачці щомісяця нараховувалася та виплачувалася лише поточна індексація грошового забезпечення, всього на суму 3679,87 грн. Водночас виплата цієї індексації не виключає необхідності щомісячної виплати позивачці індексації-різниці за наявності правових підстав для її виплати. Відповідачем не спростовано у процесуальний спосіб тієї обставини, що нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення позивачки є індексацією-різницею, а судом цього не встановлено. Зважаючи на викладені обставини, суд висновує, що позивачкою доведено наявність у неї права на отримання індексації-різниці з 01.03.2018 до 21.08.2020, розмір якої за розрахунками суду у загальній сумі становить 92259,68 грн, тому ця вимога підлягає частковому задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби регламентовані Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - порядок №44).
Відповідно до п. 2 порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
В силу приписів п. 3 порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
За змістом п. 4-5 порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з його виплатою у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Зазначені положення кореспондуються з п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, згідно з яким суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним служби.
З урахуванням того, що індексація грошового забезпечення є його складовою частиною, тому така підлягає нарахуванню та виплаті з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог порядку №44. Відтак, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вказані висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №500/8015/23, від 30.04.2024 у справі №360/700/23, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22 та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді цієї справи.
Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на донарахування та виплату індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 21.08.2020 у сумі 92259,68 грн, відповідач, здійснюючи виплату цієї суми, зобов'язаний утримати з неї військовий збір (1,5%) та одночасно нарахувати і виплатити позивачці грошову компенсацію у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб.
Позовна вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невипплаченої індексації грошового забезпечення задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - порядок №159).
Згідно зі ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За правилами ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Статтею 3 Закону №2050-III регламентовано, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Приписами ст. 4 Закону №2050-III унормовано, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З наведеними нормативними положеннями корелюються приписи порядку №159, який прийнято з метою реалізації Закону №2050-III.
За змістом п. 2 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
За правилами п. 2, 5 порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі заробітної плати (грошового забезпечення). Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці
Цей висновок кореспондується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 520/1001/19 та від 23.03.2023 у справі №520/2020/19.
Отже, враховуючи, що індексацію грошового забезпечення 01.03.2028 позивачці ще не нараховано та не виплачено, суд виснує про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
Таким чином, у цій частині позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Стосовно обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд враховує, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За змістом позовних вимог позивачка просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті різниці-індексації. Проте за своєю правовою природою протиправні дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19, від 04.07.2024 у справі №990/61/24.
У контексті правовідносин, які склалися між сторонами спору, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не вчинив тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладеної на нього компетенції згідно з чинним законодавством, а тому настання для позивачки негативних наслідків пов'язано саме з його бездіяльністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила пред'явлення позивачкою цього позову, суд дійшов висновку, що його бездіяльність не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивачки на отримання індексації-різниці за спірний період. За таких обставин відмова відповідача у здійсненні нарахування та виплати цього виду індексації є протиправною.
Зважаючи на викладене, суд уважає за необхідне захистити порушене право позивачки шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачці індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 21.08.2020 відповідно до приписів абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078 та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 3108,75 грн за період з 01.03.2018 до 21.08.2020 у загальній сумі 92259,68 грн відповідно до приписів абз. 3, 4, 5, 6 пункту 5 порядку №1078, а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 порядку №44.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність поведінки щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивачки, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат вона до суду не подала, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 21.08.2020 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
3. Зобов'язати військовий ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 3108,75 грн за період з 01.03.2018 до 21.08.2020 у загальній сумі 92259,68 грн відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивачка - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна