про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
20 жовтня 2025 рокусправа № 380/19920/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кравців О.Р. одержав позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача військової частини щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.09.2022 та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, 2021 та 2022 роки відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.09.2022 та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, 2021 та 2022 роки відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 06.10.2025 позовну заяву залишено без руху. Вказано, що з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 26.09.2022 позивач звернувся до суду тільки 03.10.2025, з суттєвим пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, та не долучив клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позивач подав заяву про поновлення строку. Вказав, 26.09.2022 виключений із списків особового складу частини у зв'язку із переведенням. Протягом період з 19.07.2022 по 26.09.2022 виконував службові (бойові) завдання, що підтверджується випискою з карткового рахунку яка містить інформацію про нарахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022. Про порушене право позивач дізнався у вересні 2025 року із засобів масової інформації після чого звернувся до відповідача.
Вирішуючи заяву суддя керується таким.
Відповідно до приписів статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб'єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв'язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3).
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП країни) (у редакції чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із змісту позовної заяви суддя встановив, що предметом спору у цій справі є дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди 30.01.2020 по 26.09.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, що була чинною станом на виникнення спірних правовідносин) в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 КЗпП України.
Закон №2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 вказала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.
Окрім викладеного слід враховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
З огляду на викладене, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Отже, у період до 19.07.2022 згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції) строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувався будь-яким строком.
У період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України, відповідно до яких строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати складає три місяці. При цьому, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, почався 01.07.2023.
Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Враховуючи викладене, Судова палата вважає, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Із доказів долучених до позовної заяви суддя встановив, що позивач виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 26.09.2022. Водночас позивач при звільненні з військової служби та отримання грошового атестату мав бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені.
При цьому, суддя зазначає, що відповідно до підпункту 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, зокрема, вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.
Тобто, позивач після виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (26.09.2022) мав бути обізнаний про всі суми, що йому були нараховані. Однак до суду позовна заява надійшла лише 03.10.2025.
З огляду на встановлені обставини суддя висновує, що із позовними вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 26.09.2022 позивач звернуся із суттєвим пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Частинами 1 та 2 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Вирішуючи питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Щодо покликань позивача на його статус військовослужбовця та перебування на військовій службі, суддя зазначає таке.
У справі №500/1912/22 Верховний Суд врахував, що позивач, який звернувся до суду у квітні 2022 року через свого представника, є учасником бойових дій та відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію» мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС).
Однак слід зазначити, що сам факт проходження позивачем військової служби, зокрема, у період дії в Україні воєнного стану не є самостійною обставиною, що унеможливлює подання позову до адміністративного суду в строки, встановлені КАС України.
При встановлені того, чи є поважною причиною пропуску процесуальних строків військовослужбовцем, суд повинен з'ясувати особливості його правового статусу та характер його служби, а саме: наявність (відсутність) обмежень доступу до правової допомоги, особливості виконання обов'язків служби (службових обов'язків), фактор часу, повагу до особливого статусу військовослужбовців та обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя.
Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24 зазначив, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Проте позивач не надав суду доказів того, що після виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (26.09.2022) він залучався до виконання бойових та спеціальних завдань у складі діючих угруповань військ Сил оборони держави тощо, що перешкоджало у доступі до правової допомоги.
Надана позивачем виписка з карткового рахунку підтверджує лише отримання позивачем грошового забезпечення в певній сумі, однак не підтверджує його залучення та участь виконанні бойових та спеціальних завдань.
Щодо покликань позивача про те, що він дізнався про порушене право із засобів масової інформації та після чого звернувся до відповідача із зверненням, суддя зазначає, що отримання відповіді від відповідача на звернення позивача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права та оцінюється як дії з метою збирання доказів для звернення з позовом до адміністративного суду та не змінює момент коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, слід врахувати, що позивач розпочав вчиняти дій щодо реалізації свого права вже після пропущення строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Також, слід врахувати чималий час пропуску встановленого законом строку звернення до суду із позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 26.09.2022.
Суддя звертає увагу, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Крім цього, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судом пропущеного строку.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, а отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, враховуючи викладене, суддя висновує, що в частині позовних за період з 19.07.2022 по 26.09.2022 позивач не виклав поважних причини пропуску строку звернення до суду ще з вересня 2022 року та не долучив докази поважності причин його пропуску.
Встановлення процесуальних строків законом та перевірка їх дотримання сторонами судом передбачено з метою дисциплінування учасників судового процесу, належного та своєчасного користування ними своїми процесуальними правами та обов'язками.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №804/6158/17.
Враховуючи викладене суддя дійшов висновку, що позивач у встановлений в ухвалі суду від 06.10.2025 строк не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви. Викладені позивачем причини (обставини) пропуску строку звернення до суду [в частині позовних за період з 19.07.2022 по 26.09.2022] не є поважними та підстав для його поновлення немає.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до вимог пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.
Частиною 5 статті 169 КАС України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, відповідно до ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суддя дійшов висновку про повернення позивачу позовної заяви в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 29.06.2022.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248, 294 КАС України, суддя,-
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 26.09.2022.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
3. Роз'яснити позивачу, що згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала про повернення позовної заяви набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати підписання ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович