17 жовтня 2025 року м. Львівсправа № 380/7766/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому просить:
- визнати незаконною відмову та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 05 травня 2018 року перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 05 травня 2018 року перерахунок стажу роботи згідно із статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, з урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що необґрунтовано зазнала політичних репресій та згодом була реабілітована, що дає їй право на підвищення призначеної пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також на перерахунок стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У зв'язку з цим позивачка звернулася до відповідача із заявою про здійснення відповідних перерахунків, однак отримала відмову. Уважаючи зазначену відмову протиправною та такою, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, позивачка звернулася з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначає, що позивачці з 25 червня 1997 року призначено пенсії за віком, розмір пенсії обчислено з урахуванням страхового стажу 26 років 00 місяців 03 дні. До пенсії позивачки встановлено підвищення як члену сім'ї репресованих осіб, яку у подальшому було реабілітовано, в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, який становить 43,52 грн. Бюджетні призначення на виплату підвищень у інших розмірах, ніж встановлені цією постановою, не передбачені. Розмір пенсії за віком не може застосовуватися для обчислення розміру підвищення громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членам їх сімей, яких було примусово переселено.
З огляду на наведене у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 22 квітня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувачка пенсії за віком, що не заперечується сторонами.
Згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 позивачка (прізвище до шлюбу - Велика) 29 жовтня 1958 року уклала шлюб із ОСОБА_2 , прізвище позивачки після укладення шлюбу - ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки Територіального центру Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 02 квітня 1992 року № 4/510250-Щ ОСОБА_4 , 1942 р.н. 12 травня 1950 року із села Туринка Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР виселена на спецпоселення в Красноярський край, з якого звільнена 19 червня 1958 року, на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - реабілітована.
Згідно з посвідченням серії № НОМЕР_2 позивачка має право на території Львівської області пільги, передбачені ухвалою Львівської обласної Ради народних депутатів від 18 червня 1990 року № 52.
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 17 березня 2025 року щодо встановлення підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також перерахунок стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у потрійному розмірі.
Листом від 31 березня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку у відповідь на її заяву зокрема про те, що підстави для зарахування до страхового стажу в потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні як члена сім'ї репресованої та згодом реабілітованої особи немає. До пенсії позивачки встановлено підвищення як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 (далі - також Постанова № 654), що становить 43,52 грн.
Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у потрійному розмірі, звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду в цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача встановити позивачці підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також здійснити перерахунок стажу відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у потрійному розмірі.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон № 962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону № 962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки) встановлено, що реабілітованими є, зокрема особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Статтями 3, 4 Закону № 962-XII у редакції до 05 травня 2018 року постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 962-XII у вищевказаній редакції реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Законом України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» внесено низку суттєвих змін до Закону № 962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом № 962-ХІІ.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами, внесеними Законом України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05 травня 2018 року.
За змістом статті 6 Закону № 962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Суд встановив, що відповідно до довідки Територіального центру Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 02 квітня 1992 року № 4/510250-Щ позивачка - ОСОБА_4 , 1942 р.н. 12 травня 1950 року із села Туринка Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР була виселена разом з батьками на спецпоселення в Красноярський край, з якого звільнена 19 червня 1958 року, на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - реабілітована.
Отже, позивачка є репресованою особою, яку згодом було реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII на 50%.
При цьому суд наголошує, що позивачку було визнано саме репресованою особою, яку згодом було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї реабілітованої особи.
Водночас суд уважає, що висновки Верховного Суду, які висловлені у постанові від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23 та у постанові від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23, про належність позивачів у цих справах до членів (дітей) сімей, яких було примусово переселено, а не до репресованих осіб, яких було реабілітовано, не є релевантними до розглядуваної справи за позовом ОСОБА_1 , оскільки у згаданих вище справах № 500/5507/23 та № 500/3332/23 позивачі не були примусово переселеними і народились уже на засланні, тобто під час перебування їхніх батьків на спецпоселенні.
У розглядуваній же справі позивачка народилася в Україні (село Туринка Жовківського району Львівської області) і звідти разом з іншими членами сім'ї була виселена 12 травня 1950 року на спецпоселення в Красноярський край. Звільнена 19 червня 1958 року і на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітована.
За вказаних обставин суд доходить висновку про наявність у позивачки права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком як репресованої особи, яку згодом було реабілітовано.
Як видно зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 31 березня 2025 року позивачці виплачується «надбавка членам сімей реабілітованих» у розмірі 43,52 грн.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
За змістом пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654 (з наступними змінами та доповненнями) установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Із урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами під час визначення розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 446/1515/16-а та від 06 лютого 2019 року у справі № 446/1848/16-а.
За цих обставин належить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та з метою належного захисту порушеного права позивачки зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат.
Стосовно позовних вимог у частині зарахування часу перебування позивачки, яка перебувала на спецпоселенні і згодом була реабілітована, до стажу в потрійному розмірі на підставі статті 58 Закону № 1788-ХІІ суд ураховує таке.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 962-XII в редакції з 05 травня 2018 року реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Також статтею 58 Закону № 1788-XII в редакції з 05 травня 2018 року передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Отже, законодавством передбачено зарахування часу перебування на засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і згодом реабілітована, до стажу в потрійному розмірі.
Відповідно до довідки Територіального центру Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 02 квітня 1992 року № 4/510250-Щ позивачка в період з 12 травня 1950 року по 19 червня 1958 року перебувала на спецпоселенні в Красноярському краї на підставі рішення позасудових органів в адміністративному порядку.
Вказані вище нормативно-правові акти не диференціюють осіб, які перебували на засланні залежно від їх віку та того, працювали вони чи ні.
Водночас суд наголошує, що передбачена статтею 6 Закону № 962-XII та статтею 58 Закону № 1788-XII пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається під час призначення пенсії на пільгових умовах), а сатисфакцією, яка згідно з метою Закону № 962-XII, зазначеною у статті 1, визнана державою справедливою за завдану таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років шкоду.
З огляду на вказане час перебування позивачки на спецпоселенні з 12 травня 1950 року по 19 червня 1958 року підлягає зарахуванню до її стажу у потрійному розмірі як це передбачено статтею 6 Закону № 962-XII та статтею 58 Закону № 1788-XII.
За цих обставин належить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачці в зарахуванні часу перебування на засланні до стажу у потрійному розмірі з 12 травня 1950 року по 19 червня 1958 року відповідно до статті 58 Закону № 1788-XII та з метою належного захисту порушеного права позивачки зобов'язати відповідача здійснити перерахунок стажу роботи позивачки відповідно до статті 58 Закону № 1788-XII із зарахуванням до стажу у потрійному розмірі часу перебування на засланні з 12 травня 1950 року по 19 червня 1958 року.
Щодо дати, з якої пенсія позивачки підлягає перерахунку, суд зазначає таке.
У змісті позовних вимог позивачка визначає такою датою 05 травня 2018 року.
Своєю чергою, відповідно до частини четвертої статті 45 Закону № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Ураховуючи те, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії 17 березня 2025 року, тому з огляду на наведені вище приписи Закону № 1058-IV, належною датою, з якої її пенсія підлягає перерахунку, є 01 квітня 2025 року (перше число наступного місяця, оскільки заяву подано позивачкою після 15 числа), а не 05 травня 2018 року як помилково вважає позивачка.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком починаючи з 01 квітня 2025 року, з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні часу перебування на засланні до стажу у потрійному розмірі з 12 травня 1950 року по 19 червня 1958 року відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 квітня 2025 року перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до стажу у потрійному розмірі часу перебування на засланні з 12 травня 1950 року по 19 червня 1958 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 17 жовтня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна