20 жовтня 2025 рокусправа № 380/2804/25
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області код ЄДРПОУ 44000827, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18, у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області щодо непродовження ОСОБА_1 з 01.12.2024 статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 ;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області продовжити ОСОБА_1 з 01.12.2024 статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та дію відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області із заявою про продовження статусу «особи з інвалідністю в наслідок війни». Листом від 06.02.2025 за №01-5/139 відповідач повідомив, що відсутні підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та продовження посвідчення відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає вказану відмову протиправною, оскільки, отримана ним травма, яка стала підставою для встановлення йому інвалідності III групи, пов'язана з виконанням службових обов'язків, а саме під час припинення правопорушення, що включає в себе в тому числі службу в органах внутрішніх справ, відтак посилання відповідача на ту обставину, що позивач не є суб'єктом за пунктом 2 частини другою статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» вважає необґрунтованим.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 17.02.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
З 08.04.2002 до 27.09.2021 ОСОБА_1 проходив службу у правоохоронних органах України (до 06.11.2015 в міліції, а з 07.11.2015 в поліції).
24.11.2021 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок виконання службових обов'язків, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією. В подальшому, інвалідність продовжувалася 24.11.2022 до 01.12.2024, 26.11.2024 до 13.12.2026.
26.11.2021 Управлінням соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації позивачу встановлено статус «особа з інвалідністю внаслідок війни» та видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 . Дія посвідчення продовжена до 01.12.2024.
18.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області із заявою про продовження статусу «особи з інвалідністю в наслідок війни».
Листом від 06.02.2025 за №01-5/139 відповідач повідомив, що відсутні підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та продовження посвідчення відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».
Вважаючи дії Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області щодо непродовження ОСОБА_1 з 01.12.2024 статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (надалі за текстом - Закон № 3551-XII).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XIІ встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
З аналізу наведеної норми випливає, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків.
Тобто, для встановлення наявності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII необхідно з'ясувати наявність двох умов: 1) належність позивача до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, 2)встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків.
Так, щодо належності позивача до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, суд встановив такі обставини.
З 08.04.2002 до 27.09.2021 ОСОБА_1 проходив службу у правоохоронних органах України (до 06.11.2015 в міліції, а з 07.11.2015 в поліції).
Згідно з положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878 Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Основними завданнями МВС є забезпечення формування державної політики у сфері охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; Міністр очолює МВС, здійснює керівництво його діяльністю; призначає на посаду та звільняє з посади першого заступника та заступників керівника Національної поліції за поданням керівника Національної поліції; погоджує структуру апаратів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, а також структуру територіальних органів Національної поліції.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №6/п «Про утворення Національної поліції України» утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.
Згідно з Положенням про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 28.10.2015 №877 Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Національна поліція в межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів МВС видає накази організаційнорозпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.
Національну поліцію очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади
Кабінет Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра внутрішніх справ.
Голова Національної поліції має першого заступника та заступників, яких призначає
на посаду та звільняє з посади Міністр внутрішніх справ за поданням Голови Національної поліції.
Голова Національної поліції очолює Національну поліцію та здійснює керівництво її
діяльністю, представляє Національну поліцію у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами; вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також поліцейських послуг; розроблені Національною поліцією проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також визначає позицію щодо проектів, розробниками яких є інші міністерства; вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ проекти нормативно-правових актів МВС з питань, що належать до компетенції Національної поліції; подає на затвердження Міністрові внутрішніх справ плани роботи Національної поліції; звітує перед Міністром внутрішніх справ про виконання планів роботи Національної поліції та покладених на неї завдань, про усунення порушень і недоліків, виявлених під час проведення перевірок діяльності Національної поліції, її територіальних органів, а також про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях; забезпечує виконання Національною поліцією та її територіальними органами наказів МВС та доручень Міністра внутрішніх справ з питань, що належать до компетенції Національної поліції; вносить Міністрові внутрішніх справ подання щодо кандидатур на посади своїх першого заступника та заступників; призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром внутрішніх справ керівників і
заступників керівників структурних підрозділів центрального органу управління Національної поліції; призначає на посаду та звільняє з посади державних службовців та інших працівників центрального органу управління Національної поліції; призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ; вносить Міністру внутрішніх справ пропозиції щодо утворення територіальних (у тому числі межрегіональних) органів Національної поліції, які є юридичними особами публічного права, у межах граничної чисельності поліцейських, державних службовців та працівників Національної поліції і коштів, передбачених на її утримання, а також щодо їх ліквідації', реорганізації Кабінетом Міністрів України; структура центрального органу управління та територіальних органів Національної поліції, кошторис Національної поліції затверджуються Головою Національної поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Отже, Національна поліція є структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України, наділена тими же функціями, що і міліція з її територіальними органами УМВС в областях, та є правонаступником міліції, а територіальні органи поліції ГУ НП є правонаступниками територіальних органів УМВС.
У своїй діяльності Національна поліція керується наказами та розпорядженнями в тому числі МВС України. Зокрема розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України здійснюється Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 №1346.
Тобто поняття «особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ» і «поліцейських» є тотожними та відносяться до підрозділів системи МВС України.
З викладеного вбачається, що захворювання, яке мало наслідком в подальшому встановлення інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, відбулося під час виконання позивачем службових обов'язків. Позивач мав спеціальне звання старший сержант поліції, що підтверджується, зокрема актом про нещасний випадок (у тому числі поранення) старшого сержанта поліції ОСОБА_1 № 1 від 19.05.2016, що, у свою чергу, свідчить про підтвердження наявності однієї з умов, які дають право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що травму, яка стала підставою встановлення позивачу інвалідності, ОСОБА_1 отримав під час проходження служби у Жовківському відділенні поліції Кам'янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області, тобто на той момент позивач був особою начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ.
Щодо другої умови, яка повинна бути дотримана для набуття позивачем статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII- встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи" (надалі за текстом - Постанова № 1317) медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 12 Постанови № 1317 причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Пунктом 26 Постанови № 1317 передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Вказаним пунктом Постанови № 1317 передбачено, що причинами інвалідності, крім іншого, є: захворювання: - отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
Як встановив суд, у свідоцтві про хворобу № 935 від 24.09.2021 вказано, що захворювання пов'язане з проходженням служби в поліції.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №602075 позивачу встановлено третю групу інвалідності до 10.11.2022 - травма пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №602962 позивачу встановлено третю групу інвалідності до 16.11.2024 - травма пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №029143 позивачу встановлено третю групу інвалідності до 13.11.2026 - травма пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Отже позивачу встановлено 3 групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а саме при виконанні ним службових обов'язків.
Таким чином, наведеними документами підтверджується факт встановлення позивачу інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання ним службових обов'язків в органах внутрішніх справ.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у продовженні строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є необґрунтованою й такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
У свою чергу суд зазначає, що дискреційними повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області продовжити ОСОБА_1 з 01.12.2024 статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та дію відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 .
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області щодо відмови у продовженні ОСОБА_1 з 01.12.2024 статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 .
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області продовжити ОСОБА_1 з 01.12.2024 року статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та дію відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 .
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович