21 жовтня 2025 року м. Київ Справа № 320/1921/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним і скасування акту, зобов'язання вчинити дії,
Суть спору.
До Київського окружного адміністративного суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить суд:
- Визнати протиправним та скасувати акт індивідуальної дії ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування наданої ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» відомості щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до 27.09.2027 року включно.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що 22.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що на його самостійному утриманні перебуває неповнолітня донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дана заява була оформлена у відповідності до вимог чинного на той момент законодавства України та подана разом з належним чином завіреними копіями усіх необхідних документів, які слугували підтвердженням наявності підстав для отримання позивачем відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлену листом від 14.02.2024 № 1211, позивач, як особа, яка самостійно виховує дитину віком до 18 років, підпадає під дію абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим йому надано відстрочку до 28.09.2027 включно.
20.10.2024 позивач з метою оновлення військово-облікових даних завантажив офіційний додаток Міністерства оборони України «Резерв+». Після проведення процедури ідентифікації та отримання відповідних відомостей з внутрішніх реєстрів, ОСОБА_1 виявив, що в його особовій справі відсутні дані про надання йому відстрочки від 28.09.2027.
22.10.2024 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання відповідного рішення/наказу/розпорядження або іншого акту індивідуальної дії, яким було скасовано рішення про надання відстрочки позивачу до 28.09.2027.
Однак, станом на день звернення до суду, відповіді не отримано.
Позивач вважає, що рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено строк для надання відзиву.
07.03.2025 від уповноваженого представник ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне:
Позивач перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22.01.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із зверненням щодо наявності чи відсутності підстав для відстрочки.
ІНФОРМАЦІЯ_4 надано відповідь № 1211 від 14.02.2024, у якій поінформовано позивача про те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що він самостійно виховує неповнолітню доньку. У цій частині ІНФОРМАЦІЯ_4 акцентував увагу, що у відповіді на звернення позивача відсутні будь-які дати, до яких йому нібито була надана відстрочка, а сама відповідь не є актом індивідуальної дії про надання позивачу відстрочки.
Відповідач звертає увагу, що після звернення позивача із запитом щодо наявності, чи відсутності у нього права на відстрочку на початку 2024 року, відбулися суттєві зміни в законодавстві, яке регулює питання надання та оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема:
18.05.2024 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ІХ, який виклав у новій редакції статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» 21.10.1993 № 3543-ХІІ. Частиною 5 статті 22 Закону України встановлено, що порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України, і вказаним порядком встановлюється, серед іншого, порядок надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
На виконання вимог вказаних положень Закону про мобілізацію, Кабінет Міністрів України прийняв Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений Постановою № 560 від 16.05.2024.
Порядок проведення призову з 18.05.2024 встановлює, серед іншого, наступні правила процедури оформлення відстрочки:
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки утворюються комісії.
Комісія, керуючись пунктом 60 Порядку проведення призову розглядає заяву та підтвердні документи.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформлюється протоколом.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочку за формою згідно з додатком 6 до Порядку проведення призову.
При цьому відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більше як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України.
Таким чином, після 18.05.2024 у разі наявності у позивача права на відстрочку, він мав би особисто подати на ім'я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про відстрочку разом з відповідними підтвердними документами.
Крім того, відповідач відзначає, що не приймав актів індивідуальної дії щодо надання позивачеві відстрочки чи її подальше скасування.
На підставі вище наведеного, відповідач у задоволенні позовних вимог, просив суд відмовити.
Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
22.01.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із зверненням щодо наявності чи відсутності підстав для відстрочки.
ІНФОРМАЦІЯ_4 надано відповідь у формі листа № 1211 від 14.02.2024, у якій поінформовано позивача про те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що він самостійно виховує неповнолітню доньку.
У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 на звернення ОСОБА_1 відсутні будь-які дати, до яких йому нібито була надана відстрочка, а сама відповідь не є актом індивідуальної дії про надання позивачу відстрочки.
Наданий позивачем скріншот з до «Резерв+» не містить даних про його відстрочку.
Позивач, не погоджуючись з вище зазначеними діями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.
Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VIII від 12.05.2015 року (далі - Закон №389-VIII, станом на момент спірних правовідносин).
Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543-ХІІ):
мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з абз. 2 ч. 1ст. 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Суд зазначає, що Закон № 3543-ХІІ визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації.
Висновки суду.
Станом на лютий 2024 року (дата листа № 1211) діяла ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка прямо визнавала матеріальне право особи, що самостійно виховує дитину до 18 років, не підлягати призову під час мобілізації (абз. 5). Тобто закон визначав категорію осіб, які мають право на відстрочку.
Водночас на той час єдиного урядового порядку оформлення відстрочки із деталізованою процедурою, формою довідки та рішення комісії при РТЦК та СП ще не було. Такий процесуальний механізм запроваджено з 18.05.2024 у зв'язку з набранням чинності змінами (Закон № 3633-ІХ від 11.04.2024) та ухваленням Постанови КМУ № 560 від 16.05.2024, якою затверджено Порядок проведення призову і, зокрема, процедуру надання/оформлення відстрочки: створення комісій, рішення комісії (протокол), довідка за додатком 6, внесення відомостей до Реєстру.
Отже, на момент 14.02.2024 закон підтверджував право позивача за наявності фактичних підстав, але питання процесуальної форми (яким документом підтверджується, хто ухвалює, як вноситься до Реєстру) уніфіковано врегульовано пізніше - з 18.05.2024.
Суд, відмежовуючи поняття «право на відстрочку» і «рішення про її надання/оформлення» зазначає наступне.
Право на відстрочку (матеріальна гарантія) і рішення адміністративного органу, яке оформлює це право у публічному обліку (процедура, доказ у вигляді довідки/запису в Реєстрі), - не тотожні.
Лист № 1211 від 14.02.2024 підтверджує, що за змістом закону позивач не підлягає призову як особа, що самостійно виховує неповнолітню дитину, - тобто констатує наявність матеріальної підстави. Водночас лист не містить диспозитиву про «надати відстрочку», не визначає строк дії, не є протоколом комісії та не є довідкою встановленої форми.
Сам відповідач у відзиві чітко вказав, що акт індивідуальної дії про надання відстрочки не видавався; було надано лише відповідь на звернення. Позивач це не спростував.
Позов спрямований на скасування акта про «скасування наданої відстрочки». Однак матеріали справи не містять акта про надання відстрочки (рішення комісії/довідки/наказу), акта про скасування такої відстрочки.
Натомість існує лише лист-роз'яснення № 1211 від 14.02.2024, який роз'яснює право позивача на відстрочку. Сам по собі факт відсутності запису у застосунку «Резерв+»/Реєстрі «Оберіг» не свідчить про існування і прийняття відповідачем акта про скасування. Скасувати можна наявний індивідуальний акт, а не відсутність запису в реєстрі.
Суд установив, що на момент надання відповіді від 14.02.2024 матеріальні підстави для відстрочки були визначені ст. 23 Закону № 3543-ХІІ (зокрема, абз. 5 ч. 1 щодо осіб, які самостійно виховують дитину до 18 років). Разом із тим єдиного урядового порядку оформлення відстрочки (комісійний розгляд, протокол, типова довідка, внесення до реєстру) на той момент не існувало; відповідний механізм установлено лише з 18.05.2024 Постановою КМУ № 560, яка визначила орган ухвалення рішення (комісія при ТЦК та СП), форму довідки (додаток 6) як належне підтвердження надання відстрочки та порядок внесення відомостей до реєстру. За таких умов лист-роз'яснення від 14.02.2024 № 1211 є інформаційним повідомленням про наявність матеріальної підстави (право не підлягати призову) і не є індивідуальним адміністративним актом про «надання відстрочки» на визначений строк, не містить ознак рішення комісії та не замінює довідку встановленої форми.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів ухвалення ТЦК та СП рішення про надання відстрочки (протоколу) ані довідки встановленої форми; отже доводи про «скасування наданої відстрочки» ґрунтуються на припущенні про існування акта, якого не було прийнято, що свідчить про відсутність предмета оскарження у цій частині вимог».
Відповідно до статей 72- 77 КАС України кожна сторона доводить обставини, на які посилається; у справах про оскарження рішень суб'єкта владних повноважень саме відповідач доводить правомірність прийнятого рішення. Проте у цьому випадку позивач не довів факту існування оскаржуваного акта про скасування, а відповідач у відзиві послідовно заявив, що жодних актів не ухвалював, - і це не спростовано доказами позивача.
З 18.05.2024 діє Постанова № 560, яка встановлює, що для внесення відомостей до Реєстру має бути: заява військовозобов'язаного до комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 ; рішення комісії (протокол) про надання/відмову; довідка встановленої форми (додаток 6).
Лише після позитивного рішення комісії відомості підлягають внесенню до Реєстру. У справі відсутні докази, що позивач після 18.05.2024 подав заяву до комісії, а комісія ухвалила позитивне рішення, яке не відображене в Реєстрі.
Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому вичерпуються їх реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).
Тому вимога зобов'язати внести відомості до Реєстру і встановити строк до 27.09.2027 є передчасною і фактично спрямована на підміну комісійної процедури судом, що виходить за межі судових повноважень.
Суд розглядає справу в межах заявлених вимог (ст. 2, 9, 245 КАС України) і не може самостійно переформульовувати предмет позову (наприклад, із «скасування акта про скасування відстрочки» на «визнання протиправною бездіяльності щодо невчинення дій з оформлення»). За відсутності доказів існування акта, який проситься скасувати, та за відсутності рішення комісії - правові підстави для задоволення заявлених вимог відсутні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі.
Відповідно до правил статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242-246, 255 КАС, суд, -
1. У задоволенні позовних вимог - відмовити.
2. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Сас Є.В.