20 жовтня 2025 року м. Київ Справа №320/44443/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національної поліції України, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Національної поліції України щодо відмови зарахувати період проходження служби ОСОБА_1 на посадах в податковій міліції Державної податкової адміністрації з 01.02.2000 по 20.01.2003 до його стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки;
- зобов'язати Національну поліцію України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, наявну на момент прийняття на службу до Національної поліції України період проходження служби на посадах в податковій міліції Державної податкової адміністрації з 01.02.2000 по 20.01.2003 та здійснити перерахунок та виплату всіх сум його грошового забезпечення з урахуванням зазначеного періоду та перерахувати кількість днів його щорічної відпустки, починаючи з 07.11.2015 по день набрання судовим рішенням законної сили.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що в період з 01.02.2000 по 20.01.2003 він проходив службу на посадах в податковій міліції Державної податкової адміністрації. З 07.11.2015 по даний час він проходить службу в Національній поліції України. За твердженням позивача, служба в податковій міліції здійснювалась впорядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тобто має такий правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. З огляду на це, позивач вважає, що така служба повинна зараховуватись до стажу служби в поліції. Проте відповідач у відповідь на адвокатський запит щодо зарахування до стажу роботи періоду проходження в податковій поліції, не здійснив дій щодо такого зарахування. На переконання позивача, протиправними діями Національної поліції України порушено його право на зарахування до стажу служби в поліції, що впливає, як на розмір надбавки за вислугу років, так і на вислугу років, що дає право на пенсію.
30.09.2024, ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
З отриманого судом 14.11.2024 відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач проти задоволення позовних вимог відмовив, зазначивши, що положенням частини другої статті 78 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби тощо), які включаються до стажу служби в поліції, до яких служба в органах податкової міліції не входить. Крім того відповідач вважає, що вислуга років для призначення пенсій поліцейським та стаж служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки та надання додаткової оплачуваної відпустки, це абсолютно різні юридично визначені поняття, які регулюються та встановлюються різними нормативно-правовими актами, відрізняються за своєю правовою природою, змістом та порядком їхнього обчислення. Крім того, в період проходження позивачем служби в податковій міліції, ані Закон України "Про міліцію", ані Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не відносили органи державної податкової служби до органів внутрішніх справ, у зв'язкуіз чим працівники органів податкової міліції не були підпорядковані органам МВС, а служба в органах податкової міліції не вважалася службою в органах внутрішніх справ.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 03.02.2009.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 проходить службу в Національній поліції України.
До стажу служби в поліції, який дає право на отримання надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, позивачу було зараховано: період проходження ним військової служби в Збройних Силах України з 01.08.1991 до 03.04.1997, період проходження служби в органах внутрішніх справ з 02.06.2004 до 06.11.2015, і служба в поліції із 07.11.2015 до 10.05.2019 та з 19.07.2023 по дату встановлення стажу.
За даними особової справи полковника поліції ОСОБА_1 , вислуга років в календарному обчисленні станом на 01.09.2024 складає: 20 років 08 місяців 25 днів. Дана обставина підтверджується наявною в справі копією довідки Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 20.05.2019.
У зв'язку з незарахуванням до стажу служби в поліції періодів служби позивача в податковій міліції з 01.02.2000 по 20.01.2003, на адресу Національної поліції України було направлено адвокатський запит щодо надання інформації стосовно проходження служби ОСОБА_1 та зарахування йому часу служби в органах податкової міліції до стажу служби в поліції, який дає право на отримання надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.
24.08.2024 листом №1160502024 позивачу було відмовлено у зарахуванні періоду проходження ним служби на посадах в податковій міліції Державної податкової адміністрації з 01.02.2000 по 20.01.2003 до стажу служби в поліції, який дає право на отримання надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, оскільки, як вважає відповідач, відповідно до статті 78 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" відсутні правові підстави для зарахування зазначеного періоду до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.
Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
В силу частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частинами 1-3 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР. Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Згідно зі статтею 19 Закону України від 04.12.1990 №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (який регулював правовий статус податкової міліції в період служби позивача) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Законом України від 05.07.2012 №508-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в України" внесено зміни до Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Зазначені норми кореспондуються також з положеннями статтей 24, 26 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до яких особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України "Про міліцію".
За приписами пункту 356.1 статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що служба в органах податкової міліції здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, тобто прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького складу, а відтак повинна зараховуватись до стажу служби в поліції на підставі пункту 3 частини 2 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", а тому відповідачем помилково не зараховано період проходження позивачем служби на посадах підрозділів податкової міліції оперативного документування з 01.02.2000 по 20.01.2003 до стажу служби в поліції, який дає право на отримання надбавки за вислугу роківта надання додаткової оплачуваної відпустки, та внаслідок незарахування цього періоду протиправно не здійснено перерахунок додаткових днів оплачуваної відпустки за стаж служби позивача в поліції.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у рішенні від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/16143/18.
Крім того, суд також звертає увагу на ту обставину, що позивачеві під час проходження служби у податковій міліції були присвоєні спеціальні звання, які у свою чергу призначались на підставі Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З підстав вищенаведеного, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, службу на посадах в податковій міліції Державної податкової адміністрації за період з 01.02.2000 по 20.01.2003, а також здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням зазначеного періоду та перерахувати кількість днів додаткової оплачуваної відпустки, починаючи з 07.11.2015 по день набрання судовим рішенням законної сили.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 16.09.2024, копія якої долучена до матеріалів справи.
Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Національної поліції України.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Національної поліції України щодо відмови зарахувати період проходження служби ОСОБА_1 на посадах в податковій міліції Державної податкової адміністрації з 01.02.2000 по 20.01.2003 до його стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Зобов'язати Національну поліцію України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, наявну на момент прийняття на службу до Національної поліції України період проходження служби на посадах в податковій міліції Державної податкової адміністрації з 01.02.2000 по 20.01.2003 та здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням зазначеного періоду та перерахувати кількість днів додаткової оплачуваної відпустки, починаючи з 07.11.2015 по день набрання судовим рішенням законної сили.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна двісті одинадцять гривень 20 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України (ідентифікаційний код 40108578; адреса: 01601, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.