20 жовтня 2025 року м. Київ справа №640/18232/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марича Є.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, треті особи: Служба судової охорони, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, треті особи: Служба судової охорони, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168.
Зобов?язати Територіальне управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області винести наказ (накази) про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168.
Стягнути з Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24.02.2022 р. по 25.11.2022 р. в розмірі 270 357,2 грн.
Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області подати звіт про його виконання у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022р. відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження.
Законом України від 13.12.2022р. №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна вказана справа, яку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Маричу Є.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 прийнято адміністративну справу за №640/18232/22 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Марича Є.В.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправну невиплату йому додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (Постанова №168), починаючи з 24.02.2022.
Служба судової охорони позов не визнала, подала до суду пояснення, в яких вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими. Зазначено, що виплати грошового забезпечення співробітникам здійснюється виключно в межах фондів оплати праці, затверджених у кошторисах Служби. Для видання наказу про виплату співробітникам додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіальних управлінь за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на виплату. Натомість, у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби на 2022 та 2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь видатки на виплату додаткової винагороди, визначеною Постановою № 168, не передбачалися, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату. З огляду на зазначене, накази про виплату співробітникам додаткової винагороди не видавалися та не можуть бути видані. Відповідні накази можуть видаватися виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань, як того вимагає алгоритм дій щодо виплати додаткової винагороди. Маючи затверджений кошторис Управління на 2022 рік щодо грошового забезпечення співробітників Управління, керівник Управління не має права видавати накази щодо витрачання затвердженого та не збільшеного, у встановленому законодавством порядку, кошторису, без відповідного збільшення центральним органом Управління Служби, який такі кошти мав отримати від ДСА України. У свою чергу, керівництво Управління до ДСА України та Міністерства фінансів України не зверталося, оскільки є розпорядником самого нижчого рівня, безпосередньо підпорядковується центральному органу управління Служби, яке відповідно до встановленого бюджетного порядку вживало заходи для забезпечення виконання Постанови № 168. Доручень від Центрального управління Служби, як розпорядника бюджетних коштів, отриманих для Служби судової охорони, до Управління не надходило. Тобто, керівництво Управління, в межах своїх повноважень, не могло звертатися щодо збільшення кошторису для отримання таких коштів від ДСА України. Відповідач також вважає, що звернувшись до суду в жовтні 2022 року, позивач пропустив місячний строк звернення до суду. Просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Державна судова адміністрація України та Державна казначейська служба України письмових пояснень по суті справи до суду не надали.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Згідно з наказом Відповідача від 21.02.2020 № 41/ОС «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено як переможця конкурсу контролером ІІ категорії другого взводу охорони першого підрозділу охорони (м. Київ) Управління з 24 лютого 2020 року та присвоєно йому в порядку переатестування спеціальне звання - капрал Служби судової охорони.
Згідно з наказом Управління від 12.05.2020 №83/ОС «По особовому складу» капрала Служби судової охорони ОСОБА_1 (призначено на рівнозначну посаду) у зв'язку зі скороченням штату або проведенням організаційно штатних заходів на посаду контролером ІІ категорії першого відділення третього взводу охорони першого підрозділу охорони Управління.
Згідно з наказом Управління від 31.12.2020 № 242/ОС «По особовому складу» старшого сержанта Служби судової охорони ОСОБА_1 призначено (переміщено по службі) у зв'язку з проведенням організаційно-штатних заходів на посаду контролером ІІ категорії 1 відділення 3 взводу охорони 1 підрозділу охорони Управління з 01 січня 2021 року.
Згідно з наказом Управління від 26.02.2021 № 42/ ОС «По особовому складу» капрал Служби судової охорони ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання молодшого складу - сержант.
Згідно з довідкою ТУ ССО у м. Києві та Київській області від 12.10.2022 №1000 позивач проходить службу у Службі судової охорони на посаді контролера ІІ категорії 1 відділення 3 взводу охорони 1 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області з 24.02.2020 року.
У довідці ТУ ССО у м. Києві та Київській області від 11.10.2022 №780 указано, що загальна сума доходу позивача в період з лютого 2022 по вересень 2022 становить 125008,82 грн, додаткова винагорода відповідно до постанови №168 не виплачувалася.
Враховуючи відзив відповідача та наявні в матеріалах судової справи докази, згідно з частиною першою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд розцінює визнаною обставиною невиплату позивачу з 24.02.2022 додаткової винагороди на підставі Постанови №168, тому ця обставина не потребує доказування.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати з 24.02.2022 до закінчення воєнного стану додаткової винагороди на підставі Постанови №168, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Кодексом адміністративного судочинства України встановлено: зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення (пункт 22 частини першої статті 4); при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина третя статті 291).
Верховним Судом ухвалено рішення від 06.04.2023 справа №260/3564/22 (набрало законної сили 21.09.2023) за позовом особи до Закарпатського окружного адміністративного суду до ТУ ССО у Закарпатській області про визнати протиправними дій ТУ ССО у Закарпатській області щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 та зобов'язання ТУ ССО у Закарпатській області здійснити нарахування і виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, починаючи з 24.02.2022.
У справі №260/3564/22 Верховний Суд визначив ознаки типової справи: позивачем є співробітник Служби судової охорони; відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; предметом спору є додаткова винагорода, передбачена Постановою №168; спір виник унаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168; предметом спору є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24.02.2022 (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Крім того, Верховним Судом виокремлено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права і порядок застосування таких норм у зразковій справі №260/3564/22, зокрема, застосування Постанови №168 у посутньому зв'язку з положеннями статей 43 і 58 Конституції України, статей 161, 165 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (Закон №1402-VIII), нормами Порядку №384 та "Порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану", затвердженого наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 (Порядок №396) належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24.02.2022. При цьому на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.
З огляду на склад учасників розглядуваної справи №640/10453/22: позивач - співробітник ТУ ССО у м. Києві та Київській області, відповідач - ТУ ССО у м. Києві та Київській області; предмет спору - визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди на підставі Постанови №168, зобов'язання нарахувати таку та виплатити таку допомогу з 24.02.2022, а також стягнення її на користь позивача з ДСА України; підстави позову, в тому числі - стаття 43 Конституції України, статті 161, 165 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Постанова №168, суд доходить висновку, що розглядувана справа відповідає ознакам зразкової справи №260/3564/22, відповідно під час розгляду типової справи №640/10878/22 суд зобов'язаний урахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22.
Ухвалюючи рішення в зразковій справі Верховний Суд проаналізував правове регулювання спірних відносин:
- статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом;
- згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" №95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру;
- відповідно до статті 161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома);
- згідно зі статтею 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (частина перша); грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками (частина друга);
- постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 "Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони" затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією;
- механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком №384, за змістом пунктів 4-7 якого, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги). Грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункти 8, 10). До періодів, за які грошове забезпечення не виплачується віднесено, зокрема, час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (пункт 11). Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17);
- на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24.02.2022 №69 "Про загальну мобілізацію" Уряд України ухвалив постанову від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", в пункті 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану, в тому числі співробітникам Служби судової охорони, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн. щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000,00 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови (пунктом 3). Постанова №168 набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 (пункт 5);
- постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 (набрала чинності з дня опублікування та застосовуються з 24.02.2022) внесені зміни до Постанови №168, зокрема: в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн. щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць"; пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: "Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення"; доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів;
- Порядком №396 (набрав чинності з дня опублікування та застосовуються з 24.02.2022) визначено: додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком (пункт 3); додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000,00 грн. - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000,00 грн. - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000,00 грн. - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (пунктом 7); виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби (пункту 4).
Проаналізувавши наведені правові норми, Верховний Суд дійшов висновків про те, що з 24.02.2022 Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України;
З урахуванням статті 165 Закону №1402-VIII, за якою грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, Порядку №384, яким до додаткових видів грошового забезпечення віднесено, зокрема, винагороди, встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, виплату якої зобов'язалась здійснювати держава на період дії воєнного стану в Україні.
Надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи. Такий висновок зроблено з урахуванням положень статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а також зважаючи на правові висновки Конституційного Суду України в рішеннях від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 20.12.2017 №2-р/2017, в яких надавалось тлумачення наведеній нормі Основного Закону України, розглядалось питання дії нормативно-правових актів в часі та випадки, коли надання зворотної дії є неприпустимим, наголошувалось на необхідності дотримання складової принципу верховенства права - правовій передбачуваності.
Зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, якою розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі до 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, не змінили обсягу прав співробітника територіального управління Судової служби охорони на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць, передбаченому Постановою №168 у первинній редакції.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України не підлягає застосуванню судом при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 "Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони" ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати. Так само, пунктом 21 Постанови №168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793), на виконання якого прийнятий Порядок №396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою. Відповідно визначення в пункті 7 Порядку №396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.
Відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин Порядку №396 у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період (з 24.02.2022 по 21.10.2022) однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони були врегульовані Порядком №384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відмова територіального управління Служби судової охорони у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа "Кечко проти України", заява №63134/00, рішення від 08.11.2005).
Верховний Суд у зразковій справі №260/3564/22 зазначив, що належним відповідачем у такому спорі є територіальне управління Служби судової охорони, оскільки спірні відносини щодо виплати грошового забезпечення в належному розмірі виникли між позивачем та територіальним управлінням, яке відповідно до пункту 10 Порядку №384 повинно виплачувати співробітнику грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.
Одночасно суд зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо невинесення наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди та зобов'язання відповідача винести наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд, також, бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, Суд зазначив, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Так, прийняття відповідачем наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди є лише підставою для її виплати. Крім цього, починаючи з 19.07.2022 додаткова винагорода виплачується у розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, а відтак її розрахунок є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходить службу і який виплачує йому грошове забезпечення. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок щодо прийняття наказів про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невинесення наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди та зобов'язання відповідача винести наказ про нарахування та виплату позивачу такої винагороди, задоволенню не підлягають.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання додаткової винагороди відповідно до постанови № 168, а відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам відповідача на вказане право позивача не впливає.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 № Пз/990/4/22 (№ 260/3564/22) (щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони), залишеним без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Отже, вирішуючи позовні вимоги щодо періоду виплати позивачу додаткової винагороди, суд враховує таке.
Постановою від 20 січня 2023 року №43 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168", яка набрала законної сили 21 січня 2023 року, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови №168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеному у першому реченні абзацу першого Постанови №168 виключені співробітники Служби судової охорони.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тому, Постанова №43 не поширюється на правовідносини, що діяли до набрання нею законної сили.
Отже, з 21 січня 2023 року співробітники Служби судової охорони втратили право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн, передбаченої Постановою №168.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд доходить висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача, буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 у розмірі 30000 грн на місяць, за період з 24.02.2022 по 21.10.2022.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Належним способом захисту судом порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити вказану винагороду, що узгоджується і з рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22) у зразковій справі щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони.
Враховуючи вищевикладене, суд уважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом - визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області та зобов'язати Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 року у розмірі 30000,00 грн на місяць.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц, від 02 червня 2022 року у справі №360/2838/20, Суду висловила позицію, за змістом якої у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("Суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Верховний Суд також неодноразово звертав увагу, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд звертає увагу на те, що суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування коштів замість органу, на який покладено такі повноваження. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 681/423/15-а.
Вказане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 від 28 лютого 2022 року на користь позивача у розмірі 235679,70 грн.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та не довів правомірності своїх дій щодо невиплати додаткової винагороди за період 24.02.2022 по 21.10.2022.
Відтак, з метою запобігання порушення права позивача на належну йому додаткову винагороду, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав, суд вважає необхідним:
- визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування і невиплати позивачу, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно відпрацьованого часу за місяць, за період з 24.02.2022 по 21.10.2022;
- зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно відпрацьованого часу за місяць, відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період з 24.02.2022 по 21.10.2022.
При цьому суд зауважує, що задоволення позовних вимог в зазначеній частині є достатнім та належним способом захисту щодо виплати позивачу додаткової винагороди.
Саме такий спосіб захисту був застосований Верховним Судом у вищевказаній зразковій справі.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, то Верховний Суд указав:
- відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком;
- Законом України від 01.07.2022 №2352-IX (набрав чинності з 19.07.2022), частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)";
отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності;
- приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
- зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду в справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України;
- відтак, до 19.07.2022 строк звернення до суду з цим позовом співробітника територіального управління служби судової охорони не був обмежений будь-яким строком, а у правовідносинах, що виникли після цієї дати, позивач не пропустив тримісячного строку.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо вимоги позивача встановити контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення у адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд зазначає, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, що може використовуватись залежно від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що рішення суду в даній справі буде відповідачем тривалий час не виконано, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права, а тому суд доходить висновку, що підстави для встановлення контролю за виконанням рішення суду відсутні.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Питання розподілу судових витрат не вирішується судом, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, треті особи: Служба судової охорони, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б; код ЄДРПОУ 43162533) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 року №168.
3. Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б; код ЄДРПОУ 43162533) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 року №168 в розмірі 30 000 гривень пропорційно відпрацьованого часу за місяць, відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", починаючи з 24 лютого 2022 року по 21.10.2022 (включно).
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.