21 жовтня 2025 року Справа № 280/8721/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - Дяченка Олексія Володимировича ( АДРЕСА_1 ), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
02.10.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка), в особі представника - ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачці грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 19.05.2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2024 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року та розрахункової величини 2684,00 грн. у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок на користь позивачки грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 року по 19.05.2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Ухвалою від 07.10.2025 позов був залишений без руху, позивачці наданий строк для усунення недоліків позову.
Відповідно до ухвали від 07.10.2025 позивачці необхідно було у встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви надати до суду заяву із зазначенням у ній причин пропуску строку звернення до суду із позовом в частині періоду з 20.07.2022 по 19.05.2024 із доказами поважності таких причин або обґрунтувань за яких позивачка вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений разом із відповідними доказами.
14.10.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивачки до суду надійшла заява, в якій представник просить поновити строк звернення до суду з цим позовом. Зазначає, що наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та грошовий атестат не є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні, адже із даних документів неможливо встановити щомісячне грошове забезпечення у період з 19.07.2022 року по 19.05.2024 року та одноразові види грошове забезпечення за 2022 - 2024 роки виплачувались у повному обсязі чи ні, оскільки наказ не містить відомостей про: розмір виплаченого у грошовому еквіваленті посадового окладу у період з 19.07.2022 року по 19.05.2024 року та порядок його встановлення (який прожитковий мінімум та коефіцієнт застосовано); розмір виплаченого у грошовому еквіваленті окладу за військовим званням у період з 19.07.2022 року по 19.05.2024 року та порядок його встановлення (який прожитковий мінімум та коефіцієнт застосовано); розмір виплаченої у грошовому еквіваленті надбавки за вислугу років у період з 19.07.2022 року по 19.05.2024 року та порядок його встановлення (який прожитковий мінімум та коефіцієнт застосовано); розмір виплаченої у грошовому еквіваленті надбавки за особливості проходження служби у період з 19.07.2022 року по 19.05.2024 року та порядок його встановлення (який прожитковий мінімум та коефіцієнт застосовано); розмір виплаченої у грошовому еквіваленті щомісячної премії у період з 19.07.2022 року по 19.05.2024 року та порядок його встановлення (який прожитковий мінімум та коефіцієнт застосовано); перелік надбавок та порядок їх встановлення при розрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки. Грошовий атестат також не містить зазначеної вище інформації. Зазначає, що позивачка проходить військову службу у Національній гвардії України, а саме: з 01.07.2016 року по 19.05.2024 року у військовій частині НОМЕР_1 , з 20.05.2024 року по теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 . Також зазначає, що військова служба позивачки продовжується по теперішній час, відтак звільнення з військової служби не відбулось у розумінні пункт 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008. Також зазначає, що позивачка дізналась лише після отримання від відповідача листа від 06.09.2025 №3/26/13/1-Б-9.
Щодо додержання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом суддя зазначає, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Необхідно звернути увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачка оспорює розмір грошового забезпечення, яке їй виплачувалось відповідачем з 30.01.2020 по 19.05.2024 під час проходження військової служби, яка є різновидом публічної служби, в складі особового складу відповідача, тобто спір виник у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачці під час проходження нею публічної служби грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Слід зазначити, що розмір грошового забезпечення відомий його отримувачу під час отримання відповідної виплати, отже саме з моменту не отримання грошового забезпечення у неналежному розмірі позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав.
Крім того, з доданих до позову матеріалів вбачається, що позивачка проходила військову службу в складі Військової частини НОМЕР_1 НГУ з 01.07.2016 по 19.05.2025 (наказ відповідача про виключення позивачки з особового складу відповідача у зв'язку з переведенням до іншої військової частини від 19.05.2024 №142). При цьому з послужного списку позивачки вбачається, що в період з 02.07.2018 по 19.05.2024 вона займала посаду начальника служби кадрової роботи (в цей період перебувала у військових званнях від молодшого лейтенанта до капітана, а з 31.05.2024 - майор).
Суддя критично оцінює доводи представника позивача про те, що позивака обіймаючи посаду начальника служби кадрової роботи та маючи статус офіцера, не знала та не повинна була знати про складові свого грошового забезпечення та про необізнаність із базою нарахування їй такого грошового забезпечення в період з 20.07.2022 по 19.05.2024. При чому додані до позову документи та матеріали не містять доказів залучення позивачки до виконання будь-яких задач, які перешкоджали позивачці своєчасно звернутися до суду з цим позовом.
Крім того, суддя зазначає, що за приписами п.п. 1, 2 розділу ХХХІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 №200, зареєстрованим в Мінюсті України 05.04.2018 за №405/31857 (далі - Інструкція), зарахування на грошове забезпечення осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби) проводиться на основі грошового атестата (додаток 2) та наказу командира військової частини (начальника установи).
Грошовий атестат видається в усіх випадках переміщення по службі з однієї військової частини до іншої, у тому числі у разі направлення до навчальних закладів на навчання, направлення для подальшого проходження служби до інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства України, та правоохоронних органів, а також у разі відрядження до державних органів із залишенням на військовій службі, у разі звільнення в запас або відставку з призначенням пенсії.
Грошовий атестат виписується та видається фінансовим підрозділом військової частини.
Пунктом 5 зазначеного розділу Інструкції визначено, що грошовий атестат видається під підпис в особовій картці про грошове забезпечення і про його видачу робиться запис у журналі реєстрації, в якому зазначаються:
порядковий номер;
номер і дата видачі грошового атестата;
прізвище, ім'я, по батькові, посада та військове звання;
куди вибув військовослужбовець;
до якого часу виплачено грошове забезпечення, з якого окладу і які виплачено надбавки;
відмітка про отримання підтвердження до грошового атестата.
У грошовому атестаті має бути підпис власника атестата, який підтверджує правильність записів щодо здійснених з ним розрахунків.
Види грошового забезпечення вказуються в національній валюті України - гривні.
Отже, станом на 19.05.2025 позивачці було достовірно відомо (та не могло не бути відомо) про нараховані та виплачені їй суми при виключенні з особового складу Військової частини НОМЕР_1 НГУ.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України №2352-IX від 01.07.2022 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до позиції Верховного суду України у постанові від 25.04.2023 №380/15245/22 до 19 липня 2022 р. КЗпП України не обмежував будь яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належності йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Отже, за період з 20.07.2022 по 19.05.2024 підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.
Також слід врахувати висновки про те, що на підставі пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 09.12.2020 №1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), з 12.03.2020 по 30.06.2023 на території України було встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, та враховуючи дію карантину до 30.06.2023, позивачка могла звернутися до суду з даним позовом щодо періоду з 20.07.2022 по 30.06.2023 у строк до 30.09.2023 включно.
Суддя зазначає, що до позову не додано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом в частині періоду з 20.07.2022 по 19.05.2024.
Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Зазначеною нормою на позивачку покладений обов'язок надати суду докази поважності причин пропуску строку звернення до суду, при цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях за відсутності належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Отже, в даному випадку позивачкою пропущено визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк щодо періоду з 20.07.2022 по 19.05.2024, оскільки позов надісланий до суду засобами системи «Електронний суд» 02.10.2025.
З урахуванням наведеного, та з огляду на те, що цим позовом позивачка звернулася до суду засобами системи «Електронний суд» лише 02.10.2025, суддя висновує, що позивачка пропустила строк звернення з цим адміністративним позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог за період проходження неюм військової служби з 20.07.2022 по 19.05.2024, при цьому не навела будь-яких поважних причин пропуску звернення до суду із цим позовом в цій частині.
Суддя зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Позивачка не наводить жодних аргументованих доводів, що саме перешкоджало їй подати позов до суду у визначений чинним законодавством строк. Отже, доказів поважності пропуску строку звернення до суду позивачкою не надано.
Суддя зауважує, що учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що законодавцем пов'язано початок перебігу строку звернення до адміністративного суду саме із днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не наявністю висновку суду щодо правильності чи неправильності обраного способу захисту.
Окрім того, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не потрібно розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.
Зі змісту наведених правових норм також убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», (“Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), заява №28090/95).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року “Осман проти Сполученого Королівства», (“Osman v. the United Kingdom»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року “Круз проти Польщі», (“Kreuz v. Poland»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі “Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Згідно ч. 1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи те, що позовну заяву із заявленими вимогами щодо періоду з 20.07.2022 по 19.05.2024 подано з порушенням установленого законом строку для звернення до адміністративного суду, матеріали справи не містять підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суддя висновує, що позовна заява в частині позовних вимог за період проходження служби з 20.07.2022 по 19.05.2024 підлягає поверненню позивачці.
Керуючись статтями 123, 169, 241, 243, 246 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - Дяченка Олексія Володимировича ( АДРЕСА_1 ), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період проходження служби з 20.07.2022 по 19.05.2024 - повернути позивачці.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати представнику позивачки засобами системи «Електронний суд».
Роз'яснити позивачці, що повернення позовної заяви, згідно з частиною 8 статті 169 КАС України, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення ухвали у повному обсязі.
Суддя Р.В. Кисіль