про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
21 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/8524/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Дору Ю.Ю., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 № 39 від “30» вересня 2025 року про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 4 п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі, яка самостійно виховує та утримує двох неповнолітніх дітей.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості про надання відстрочки позивачу до Єдиного державного реєстру військовозобов'язаних (реєстр «Оберіг»).
4. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати позивачу довідку про надання відстрочки встановленого зразка.
5. Справу розглянути в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить забезпечити позов шляхом заборони посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до вирішення питання правомірності відмови у наданні відстрочки по пункту 4 частини 1 ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію ".
Заява мотивована тим, що позивачу загрожує негайна мобілізація попри наявність законних підстав для відстрочки (самостійне виховання дітей), що може зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, а також порушити права неповнолітніх дітей. Представник позивача в обґрунтування забезпечення вказує, що існує реальна загроза мобілізації позивача до рішення суду; порушуються найкращі інтереси дітей (ст. 3 Конвенції про права дитини); забезпечення позову є співмірним та необхідним заходом захисту; без заходів забезпечення рішення суду може стати неможливим до виконання.
Відповідно до статті 154 частини 1 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами статті 154 частин 2, 3 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи.
У зв'язку із наведеним, на підставі статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши заяву, дослідивши необхідні для розгляду заяви, матеріали адміністративної справи, суд вважає, що така не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Частинами першою, другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, як поданого позову так і майбутнього його подання, та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вказаний правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 березня 2020 року у справі № 1740/2484/18, яка відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і перевірити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Спірні правовідносини у даній справі стосуються правомірності рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, попри подані документи, які підтверджують наявність підстав для відстрочки.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII встановлено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно з законом.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в умовах особливого періоду свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, як і дії територіальних центрів комплектування щодо реалізації завдань мобілізації, врегульовано чинним законодавством України.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що позивачу загрожує негайна мобілізація попри наявність законних підстав для відстрочки (самостійне виховання дітей), що може зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, а також порушити права неповнолітніх дітей.
Втім, суд зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності дій відповідача, зокрема щодо законності відмови у наданні відстрочки, оскільки це стосується предмета адміністративного позову. Встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення. Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
У своїй заяві про забезпечення позову позивач просить заборони посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до вирішення питання правомірності відмови у наданні відстрочки по пункту 4 частини 1 ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію ".
Однак, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідача є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Суд не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Підсумовуючи вказане, суд вважає, що на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б безумовно вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Враховуючи зазначене, виходячи із змісту поданої заяви та доводів, наведених на її обґрунтування, суд дійшов висновку про її необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення заяви.
Керуючись статтями 150-154, 243, 248 КАС України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ю.Ю.Дору