про відмову у відкритті провадження у справі
20 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 990/276/25
категорія 104000000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Гурін Д.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання дій судді дискримінаційними та такими, що порушують принцип рівності сторін,
встановив:
20.06.2025 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Київського окружного адміністративного суду, в якому позивач, з підстав незаконності та дискримінаційності, просить:
- визнати протиправною та такою, що порушує принципи правової держави і завдає шкоди Державі Україна, системну практику Київського окружного адміністративного суду щодо безпідставного блокування доступу до правосудця;
- визнати протиправними та скасувати дії судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б., що виразилися у постановленні ухвали від 18.03.2025 у справі №320/7113/25 та умисному несвоєчасному повідомленні ОСОБА_1 про неї;
- розглянути можливість в рамках даного провадження стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану системною відмовою у правосудді. Розмір шкоди визначаю за формулою: 1 гривня за кожну хвилину незаконного затягування розгляду справи (з 18.03.2025 по 07.07.2025) - що складає 158400 хвилин (110 днів * 24 години * 60 хвилин) = 158400 гривень. У випадку, якщо суд дійде висновку про неможливість розгляду цієї вимоги, відповідний позов буде подано в порядку ЦПК;
- зобов'язати Київський окружний адміністративний суд негайно передати справу №320/7113/25 на повторний автоматизований розподіл для розгляду іншим складом суду;
- звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо перевірки на відповідність Конституції України статті 169 КАС України в тому тлумаченні, яке дозволяє судам використовувати її як інструмент для системного блокування доступу до правосуддя. Для перевірки на відповідність ст. 55 Конституии Украйни, позивач просить також також перевірити Законність раніше винесених ришень цим судом щодо нерозгляду справ по суті;
- визнати нечинним та таким, що суперечить Конституції України, тлумачення та застосування статті 169 КАС України суддями Київського окружного адміністративного суду, яке дозволяє нескінченно повертати позовні заяви, що перетворює право на судовий захист на фікцію;
- звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційності) статті 169 КАС України в частині, що дозволяє судам на підставі формальних недоліків залишати позов без руху та повертати його, що призводить до системного порушення права на доступ до суду;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 3000 гривень та моральну шкоду в розмірі 164160 гривень;
- визнати практику Київського окружного адміністративного суду щодо перекладання на позивачів обов'язку з'ясовувати реквізити державних органів (зокрема, код ЄДРПОУ) та повернення позовів на цій підставі такою, що суперечить принципу "відкритого вікна", встановленого КАС України;
- встановити, що вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди є похідними від основного публічно-правового спору і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства;
- визнати дії судді Діски А.Б., які полягали у висуванні до ОСОБА_1 , як до особи без юридичної освіти, надмірних формальних вимог, дискримінаційними та такими, що порушують принцип рівності сторін;
- визнати Відповідача (Київський окружний адміністративний суд) винним у протиправній бездіяльності та порушенні конституційних прав ОСОБА_1 не лише у зазначеній справі, а й у всіх інших справах, які були незаконно повернуті або розгляд яких свідомо затягувався за останні 3 (три) роки;
- зобов'язати відповідача передати всі справи, що розглядав Суд за позовами ОСОБА_1 за останні три роки.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування шкоди, передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 матеріали справи №990/276/25 за позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - передано для визначення підсудності до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 визначено територіальну підсудність адміністративної справи №990/276/25 за позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування шкоди - Житомирському окружному адміністративному суду.
Матеріали справи №990/276/25 надійшли до Житомирського окружного адміністративного суду 13.10.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025, справу передано на розгляд судді Гуріну Д.М.
Пунктами 4 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, а також чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали позовної заяви суд дійшов висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
На підставі частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У 1998 році Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 02.12.1998, витяг з якої розміщений на офіційній Інтернет сторінці Верховної Ради України та доступний за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0096700-98#Text, зазначила: Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Згідно із зазначеними положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у чинному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.
Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55, 56 Конституції України про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному Конституцією України і законодавством про судочинство.
У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до статті 62 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за таку шкоду відповідає держава, а не безпосередньо суд або суддя.
Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
Отже, в наведеній ухвалі, Верховний Суд України заклав фундаментальний підхід до розуміння принципу незалежності судді та суду у випадку оскарження їх дій щодо здійснення правосуддя, який залишається незмінним до даного часу.
Відповідно до абзацу другого пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У постанові пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, підпунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (прим. - текст постанови з посиланням на норми права, у редакції чинній на час видання постанови наведений без змін для забезпечення праворозуміння висновків пленуму Верховного Суду України) судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17.11.2010, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Наведеної правової позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі №521/18287/15-ц (пункти 36, 39, 40, 78-80 постанови), від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц (пункти 30, 37, 39, 61-65 постанови), від 29.05.2019 у справі №489/5045/18 (пункт 25 постанови), а також Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 31.07.2019 у справі №636/5534/15.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Матеріали позовної заяви свідчать, що позивач ОСОБА_1 оскаржує дії судді Діски А.Б. та Київського окружного адміністративного суду щодо опрацювання та розгляду його позовних заяв, зокрема але не виключно у справі №320/7113/25.
Згідно із частинами 1-3 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Конституцією України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України). Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 6 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 №6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Аналогічний правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №280/1334/19.
Оскільки предметом позову у цій справі є дії Київського окружного адміністративного суду та дії судді вказаного суду Диски А.Б. щодо розгляду справи №320/7113/25 та інших справ за позовами ОСОБА_1 , тобто позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій щодо розгляду справи №320/7113/25 та інших справ за позовами ОСОБА_1 , то такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого адміністративним процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Проаналізувавши зміст ухвал, що прийняті Київським окружним адміністративним судом у справі №320/7113/25 можна дійти наступних висновків. Позовна заява ОСОБА_1 у даній справі була залишена без руху ухвалою суду від 18.03.2025 та позивачу встановлено строк усунення недоліків позовної заяви шляхом: 1) надання суду належним чином завірених документів належної якості, доданих до позовної заяви; 2) надання суду належно завірених копій документів належної якості, відповідно до кількості учасників справи.
19.06.2025 від позивача до суду надійшла заява про відвід судді Дісці А.Б., яка мотивована тим, що суддя продемонструвала упереджене ставлення до Ковальова О. Л. як до позивача та створила обстановку, за якої справедливий розгляд справи під головуванням судді Діски А. Б. є неможливим.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. від 19.06.2025 у справі №320/7113/25 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Діски А.Б. - повернуто заявнику без розгляду, з підстав того, що вирішення питання про відвід судді здійснюється лише на стадії розгляду адміністративної справи, яка розпочинається після відкриття провадження в адміністративній справі. Оскільки, станом на час подання та розгляду заяви про відвід судді, провадження в адміністративній справі №320/7113/25 не відкрито, позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. від 20.06.2025 у справі №320/7113/25 клопотання позивача про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви - задоволено частково. Продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 (п'ять) днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. від 03.07.2025 у справі №320/7113/25 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Діски А.Б. - повернуто заявнику без розгляду, як таку, що подано до відкриття провадження у справі.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. від 05.08.2025 у справі №320/7113/25 відкрито провадження у справі без виклику (повідомлення) учасників справи.
Крім того, ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. від 05.08.2025 у справі №320/7113/25 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації в частині позовних вимог щодо визнання відповідача винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.185, 191, 364, 367 Кримінального кодексу України.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на оскарження ухвали судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. від 05.08.2025 у справі №320/7113/25 про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації в частині позовних вимог щодо визнання відповідача винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.185, 191, 364, 367 Кримінального кодексу України до Шостого апеляційного адміністративного суду, про що позивачу було роз'яснено в ухвалі суду.
Вказане право ОСОБА_1 було реалізовано шляхом подання апеляційної скарги на ухвали Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 та від 06.08.2025 у справі №320/7113/25, яка ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2025 залишена без руху.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог ОСОБА_1 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання дій судді дискримінаційними та такими, що порушують принцип рівності сторін з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачу слід мати на увазі, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
У відповідності до частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює заявнику, що розгляд такої справи не віднесено до юрисдикції місцевих судів.
Керуючись статтями 4, 19, 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання дій судді дискримінаційними та такими, що порушують принцип рівності сторін.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Д.М. Гурін