про залишення позовної заяви без руху
20 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/15692/24
категорія 106030000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, у якому проводяться такі виплати, та зобов'язання вчинити відповідні дії.
При вирішенні питання щодо можливості продовження розгляду справи та перевіривши дотримання позивачем процесуальних строків при зверненні до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 03 квітня 2022 року по 22 жовтня 2023 року.
Суд зазначає, що спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.
Період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
Виходячи з цього, суд погоджується з обґрунтованістю висновку Верховного Суду про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Проте позивач не долучає грошовий атестат до матеріалів справи та не указує дату коли з ним ознайомився, що у свою чергу перешкоджає суду встановити дотримання позивачем строку звернення до суду.
Тим часом суд ураховує положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно якого відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
Отже, у випадку подання позовної заяви з вимогами з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року до суду в строк до 30 вересня 2023 року, така могла бути визнана судом, що подана у межах визначеного законодавством строку звернення до суду.
Як установлено судом, розглядувану позовну заяву подано 21 серпня 2024 року, а тому, з огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року по 22 жовтня 2023 року позивач пропустив.
У клопотання про поновлення строку звернення до суду указує, що про порушення свої прав дізнався лише з відповіді на адвокатський запит 02 серпня 2024 року.
Направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Окрім того, суд не заперечує того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Звільнившись з військової служби 22 жовтня 2023 року, позивач лише 04 липня 2024 року звернувся із заявою до відповідача про виплату спірних сум.
Натомість, як висновується з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22 жовтня 2023 року № 95, який позивачем додано до позовної заяви, та згідно з яким позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також з якого вбачається інформація про усі суми, що підлягають виплаті позивачу при звільненні, останній дізнався про порушення своїх прав саме 22 жовтня 2023 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 160/28405/24.
При цьому суд зауважує, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав можливість з'ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Однак, ані під час проходження служби, ані після звільнення з військової служби позивач не вчинив дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення. Жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не наводить.
З урахуванням того, що позовну заяву подано 27 серпня 2024 року, суд приходить до висновку, що позов у частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 22 жовтня 2023 року поданий з пропуском тримісячного строку звернення до суду, установленого частиною 2 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-IX.
Підсумовуючи наведене, позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.
Відповідно до частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Згідно частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ураховуючи, що позивачем частково пропущено строк звернення до суду, наявні підстави для залишення позову без руху та надання позивачу строку для усунення визначених у цій ухвалі недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року по 22 жовтня 2023 року із зазначенням інших поважних причин пропуску процесуального строку.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків - 5 (п'ять) днів з дня отримання копії цієї ухвали.
У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява у відповідній частині буде залишена без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Окис