Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 жовтня 2025 року Справа№200/6295/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Галатіної О.О. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області № 052630005101 віл 16.07.2025 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне Управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 08 липня 2025 року із зарахуванням до страхового стажу періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09.07.1984 року, а також період роботи як фізична особа-підприємець починаючи з листопада 2011 р. по червень 2019 р. та призначити пенсію за віком з 10.07.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась із заявою про призначення пенсії за віком згідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області винесено рішення про відмову у призначенні пенсії Позивачу. Поряд із цим, до страхового стажу не зараховано певні періоди її роботи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Відкрито провадження в адміністративній справі № 200/6295/25.
Витребувано від Відповідачів:
- матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 );
- докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.
Відповідачем - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області до суду було надано відзив, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зокрема, зазначивши, що за результатами розгляду документів, поданих до заяви, до страхового стажу не враховано: - період роботи з 05.10.1990 року по 13.08.1993 року, оскільки в наданій довідці від 03.06.2024 №69 не вказано підстави для видачі довідки; - періоди роботи з 22.05.1984 року по 17.03.1998 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.04.1984 року через відсутність печатки на титульній сторінці трудової книжки. Страховий стаж враховано за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка Форми ОК-5). Крім того, стаж підприємницької діяльності з листопада 2011 по червень 2019 року зарахований відповідно до даних персоніфікованого обліку, пропорційно сплаченому єдиному соціальному внеску. В результаті розгляду заяви від 08.07.2025 відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Івано-Франківській області було ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії від 16.07.2025 № 052630005101.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), 08.07.2025 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до Постанови № 25-1 за принципом екстериторіальності документи позивача розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення від 16.07.2025 № 052630005101 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Відповідно до вищезазначеного рішення зазначено, що вік заявника - 59 років 11 місяців 28 днів.
Страховий стаж для визначення права на пенсію становить - 26 років 5 місяців 9 днів, а для розрахунку пенсії становить - 20 років 5 місяців 20 днів.
За результатами розгляду документів, поданих до заяви, до страхового стажу не враховано:
період роботи з 05.10.1990 по 13.08.1993, оскільки в наданій довідці від 03.06.2024 №69 не вказано підстави для видачі довідки;
періоди роботи з 22.05.1984 по 17.03.1998 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.04.1984, оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка.
Згідно трудової книжки від 09.04.1984 НОМЕР_1 Позивач працювала:
- з 22.05.1984 по 30.01.1987 на посаді зоотехніка-селекціонера (запис 1-2);
- з 01.08.1988 по 17.10.1988 на посаді оператора обчислювальних машин (запис 3-4);
- з 10.11.1988 по 29.09.1990 на посаді учні водія електровізка та комірником (запис 5-8);
- з 15.10.1990 по 16.08.1993 на посаді машиніста з прання та ремонту спецодягу (білизни) в ясла-садку №4, (запис 9-10);
- з 21.11.1995 по 31.01.1998 на посаді кондуктора у відділі збору виручки (запис 11-12);
- з 18.03.1998 по 12.03.1999 отримувач виплат по безробіттю.
Відповідно до розрахунку стажу РС-право, періоди роботи, що зазначені у трудовій книжці від 09.04.1984 НОМЕР_1 до страхового стажу Позивача не зараховано, окрім періоду отримання Позивачем виплат по безробіттю з 18.03.1998 по 12.03.1999.
Спірний період роботи з листопада 2011 по червень 2019 зараховано до страхового стажу Позивача.
Відповідно до довідки від 13.08.2025 №58 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працювала з 15.10.1990 по 16.08.1993 у ДНЗ №4 машиністом з прання та ремонту спецодягу (білизни).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України “Про пенсійне забезпечення».
Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2статті 4 КАС України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як вже встановлено судом, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача всі періоди її роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.04.1984, оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка.
Як вже встановлено судом та про що зазначено ивише, згідно трудової книжки від 09.04.1984 НОМЕР_1 Позивач працювала:
- з 22.05.1984 по 30.01.1987 на посаді зоотехніка-селекціонера (запис 1-2);
- з 01.08.1988 по 17.10.1988 на посаді оператора обчислювальних машин (запис 3-4);
- з 10.11.1988 по 29.09.1990 на посаді учні водія електровізка та комірником (запис 5-8);
- з 15.10.1990 по 16.08.1993 на посаді машиніста з прання та ремонту спецодягу (білизни) в ясла-садку №4, (запис 9-10);
- з 21.11.1995 по 31.01.1998 на посаді кондуктора у відділі збору виручки (запис 11-12);
- з 18.03.1998 по 12.03.1999 отримувач виплат по безробіттю.
Відповідно до розрахунку стажу РС-право, періоди роботи, що зазначені у трудовій книжці від 09.04.1984 НОМЕР_1 до страхового стажу Позивача не зараховано, окрім періоду отримання Позивачем виплат по безробіттю з 18.03.1998 по 12.03.1999.
Крім того, не зараховано до страхового стажу період роботи з 05.10.1990 по 13.08.1993, оскільки в наданій довідці від 03.06.2024 №69 не вказано підстави для видачі довідки.
Суд зазначає, що УПФ не враховані положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з якими відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Суд звертає увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 30 листопада 2018 року у справі №235/4179/17.
Крім того, на переконання суду, відповідач, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, зокрема, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень скористався таким правом.
У даному випадку позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не отримало (не витребувало) та не перевірило підтверджуючі документи про страховий стаж позивача. Відповідачем не доведено вжиття всіх передбачених законодавством заходів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача.
Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача та передчасні висновки про недостатність у позивача страхового стажу для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», без належного дослідження документів та без врахування норм права, що регулюють спірні правовідносини.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при оформленні підтверджуючих документів.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно не зараховано позивачу до його страхового стажу періоду роботи, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.04.1984.
Незарахування спірних періодів стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Позовні вимоги в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи як фізична особа-підприємець починаючи з листопада 2011 р. по червень 2019 р. не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до розрахунку стажу РС-право, спірний період зараховано до страхового стажу Позивача.
Відтак, суд висновує, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення № 052630005101 віл 16.07.2025.
З огляду на зазначене, оскільки факт перебування на роботах, що дають право на призначення пенсії підтверджується насамперед відповідними записами у її трудовій книжці, суд констатує, що рішення № 052630005101 віл 16.07.2025 про відмову в призначенні пенсії Позивачу прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, після скасування судом рішення, саме Відповідач зобов'язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до загального страхового стажу Позивача спірні періоди роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.04.1984.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).
«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов'язання відповідача перерахувати позивачу пенсію є формою втручання у дискреційні повноваження.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи викладене, а також з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення (перерахунку) пенсії та визначення наявності підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 08 липня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09.04.1984 року та з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що фактично, позовні вимоги задоволені, оскільки дії Відповідача визнані протиправними, а саме, в контексті спірного рішення Відповідача, а зобов'язання вчинити певні дії є похідною вимогою, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 052630005101 віл 16.07.2025 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 08 липня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09.04.1984 року та з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Суддя О.О. Галатіна