Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 жовтня 2025 року Справа№200/2924/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі відповідач), в якому просить:
Визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу 1 млн. грн відповідно до «Реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» затвердженого постановою КМУ від 11.02.2025 № 153.
Зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу 1 млн. грн відповідно до «Реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» затвердженого постановою КМУ від 11.02.2025 № 153.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 (десяти тисяч) грн.
Ухвалою суду від 30.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін до судового засідання).
Ухвалою суду від 27.06.2025 вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено підготовче засідання на 22.07.2025 об 10 год. 00 хв. у приміщенні Донецького окружного адміністративного суду за адресою: 84112, Донецька обл., місто Слов'янськ, вулиця Незалежності, 1.
Ухвалою суду від 22.07.2025 підготовче засідання відкладено на 26.08.2025 о 11 год. 30 хв.
Ухвалою суду від 26.08.2025 підготовче засідання в адміністративній справі відкладено на 18.09.2025 року о 11 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 18.09.2025 закрити підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.10.2025 о 15 год. 30 хв.
Позивач та його представник не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у окремій заяві просив розглянути справу без участі.
Ухвалою суду від 02.10.2025 вирішено перейти до розгляду справи за адміністративним позовом у порядку письмового провадження в межах строків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України для розгляду справи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовив у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил», оскільки вважає, що на момент підписання ним контракту йому не виповнилось 25 років, брав безпосередню участь у бойових діях, тому він підпадає під дію вимог Постанови №153.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на адміністративний позов. У задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач був призваний на військову службу 18.11.2020, шляхом призову на строкову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто прийнятий на військову службу до введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX на території України воєнного стану, що не відповідає вимогам ПКМУ №153, адже позивач не був призваний для проходження військової служби за контрактом, а уклав його вже після того як був призваний для проходження строкової військової служби. Враховуючи вищевикладену інформацію та те, що позивач був призваний на військову службу (18.11.2020) до введення на території України воєнного стану (24.02.2022) вважаємо, що підстави для виплати одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11.02.2025 № 153 відсутні.
У клопотанні від 18.07.2025 представник відповідача просив суд зупинити провадження в адміністративній справі №200/2924/25 до моменту повернення позивача до військової частини та/або моменту втрати позивачем юридичного статусу військовослужбовця.
У додаткових поясненнях представник позивача зазначив, що вимога відповідача є передчасною та суперечить чинному законодавству, в зв'язку з чим клопотання відповідача не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до наказу № 715-ОС від 25.06.2025 не вбачається що позивачу призупинено військову службу у встановленому законодавством порядку, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, який є підставою призупинення не надано.
Ухвалою суду від 20.10.2025 відмолено у зупиненні провадженні у справі.
Дослідивши матеріали, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивача - ОСОБА_1 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 на строкову військову службу 18.11.2020, про свідчить відмітка у військовому квітку від 16.11.2020 серія НОМЕР_3
20.03.2022 зарахований на військову службу за контрактом строком на 3 (три) роки наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 20.03.2023 № 115-ОС.
Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 08.11.2024 № 1006 -ОС, сержанта ОСОБА_1 , який прибув з НОМЕР_5 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби з 07.11.2024 зараховано у списки особового складу та всі види забезпечення.
27.03.2025 представник позивача подав адвокатський запит № 27/03 щодо виплати одноразової грошової винагороди відповідно до положень постанови КМУ від 11.02.2025 №153.
НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України надіслав лист-відповідь від 30.03.2025 №08/4121-25-Вих, яким відмовив у задоволенні рапорту про виплату одноразової грошової винагороди, в зв'язку з тим, що позивач був призваний на військову службу 18.11.2020 (до введення воєнного стану), вважає, що підстави для виплати одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11.02.2025 № 153 відсутні.
Не погодившись із відмовою відповідача у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, позивач звернувся в суд з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців» (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з п.2 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 №558 (далі Інструкція №558) Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Системно аналізуючи Інструкцію №558 суд доходить до висновку, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди.
Відповідно до п.3 розділу І Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану»(далі- Постанови 153), яка набрала чинності 13.02.2025, Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі експериментальний проект) (пункт 1 Постанови 153).
Пунктом 3 Постанови 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є:
- громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; - Збройні Сили; - Національна гвардія; - Державна прикордонна служба; - Міністерство оборони; - Міністерство внутрішніх справ; - військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету
Пунктом 4 Постанови 153 установлено, що:
- особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових)дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Відповідно до п.4 постанови 153 Адміністрацією Державної прикордонної служби України видано наказ від 09.04.2025 № 115 «Організацію виплати одноразової грошової винагороди» (далі наказ 115), яким у п. 1 визначено наступні завдання:
1. органам охорони державного кордону, організувати та провести роботу щодо опрацювання відомостей про військовослужбовців, які під час дії воєнного стану в період з 24.02.2022 по 13.02.2025 у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, проходять військову службу та мають право на виплату винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, за формою, наведеною в додатку до цього наказу. Визначено наказом яка інформація має міститись у відомостях.
2. за результатами проведеної роботи: до 21.04.2025 надати до фінансово-економічного управління Адміністрації Держприкордонслужби фінансово-економічні розрахунки щодо потреби в коштах для виплати винагороди; провести роз'яснювальну роботу серед військовослужбовців щодо умов та особливостей виплат винагороди відповідно до Постанови № 153.
У п.2 наказу 115 визначено, що виплату винагороди здійснювати на підставі наказів начальників органів Державної прикордонної служби України відповідно до вимог п.4 Постанови, а саме:
- військовослужбовцям, які проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн;
- військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
- військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.
Для оцінки спірних правовідносин належить установити відповідність позивача умовам Постанови № 153.
Суд звертає увагу, що застосовним у даними випадку є саме п. 3, 4 вказаної постанови, оскільки Порядок № 153 передбачає укладення контракту за відповідною формою, натомість п. 3, 4 Постанови регламентує випадки укладення контракту до набрання законної сили відповідними постановою та порядком.
Отже, п.3, 4 Постанови № 153 у якості ознак відповідності визначає такі вимоги:
особа рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил,
до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану;
проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій),
строк, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025), виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Позивач, старший сержант, станом на дату укладання контракту 20.03.2022 виповнилось повних 19 років, за час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_2 НОМЕР_1 прикордонного загону з 07.11.2024 (довідка від 16.04.2025 №081689) позивач, брав безпосередню участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у період з 12.11.2024 по 24.11.2024 та 05.02.2025 по 13.02.2025, про що свідчить витяг з журналу бойових дій, який надано відповідачем до матеріалів справи, тобто строк, що за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025).
Інші докази на підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту у матеріалах справи відсутні, що роблять неможливим застосування положень постанови №153.
В той же час, відповідач надав відомості щодо безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, тільки за час служби позивача у ВЧ НОМЕР_2 , проте позивач до переведення до відповідача проходив службу за контрактом з 20.03.2022. При вирішенні питання щодо безпосередньої участі позивача в заходах необхідних для забезпечення оборони України відповідачем було залишено цей факт поза увагою, посвідчення учасника бойових дій позивачу було видано 06.08.2024, тобто до переведення на службу до відповідача, тому вочевидь, що позивач приймав участь у бойових діях раніше.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач підійшов до вирішення питання про виплату винагороди формально, без з'ясування всіх обставин що стосується цього питання.
Суд не приймає довід відповідача, що в зв'язку з тим, що позивач був призваний на військову службу (строкову) 18.11.2020 (до введення воєнного стану), вважає, що підстави для виплати одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11.02.2025 № 153 відсутні, оскільки таке обмеження постанова №153 не містить.
Позаяк, інше тлумачення, на переконання суду, не відповідатиме меті прийняття Постанови № 153 - підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та матиме ознаки дискримінації.
При цьому, суд зазначає, що Постанова № 153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди військовослужбовцями, які проходили строкову службу до введення в Україні воєнного стану.
Суд зазначає, що тлумачення абз.4 п.4 Постанови №153 у вузькому значенні, буде дискримінаційним відносно осіб, які були призвані на строкову військову службу до введення в Україні воєнного стану.
Як вже зазначалось, на виконання наказу №155 органам охорони державного кордону було необхідно, організувати та провести роботу щодо опрацювання відомостей про військовослужбовців, які під час дії воєнного стану в період з 24.02.2022 по 13.02.2025 у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, проходять військову службу та мають право на виплату винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, за формою, наведеною в додатку до цього наказу. Визначено наказом яка інформація має міститись у відомостях.
За результатами проведеної роботи: до 21.04.2025 надати до фінансово-економічного управління Адміністрації Держприкордонслужби фінансово-економічні розрахунки щодо потреби в коштах для виплати винагороди; провести роз'яснювальну роботу серед військовослужбовців щодо умов та особливостей виплат винагороди відповідно до Постанови № 153.
Тобто відповідач повинен був провести вказану роботу самостійно, без звернення з рапортом військовослужбовця. Доказів того, що відповідач розглядав це питання, та яким чином вирішувалось суду не надано.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, в даному випадку має місце бездіяльність відповідача, яка полягає у не опрацюванні відомостей щодо позивача на можливість виплати винагороди, а не дії щодо відмови у виплаті позивачу 1 млн. грн відповідно до «Реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» затвердженого постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, як то зазначено у позовних вимогах.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу 1 млн. грн відповідно до «Реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» затвердженого постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, суд зазначає наступне.
Суд переглядає дію чи бездіяльність відповідача на дотримання критеріїв визначених у ч.2 ст.2 КАС України. З наданих сторонами доказів, суд не може в повній мірі встановити чи відповідає позивач визначеним постановою критеріям.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що відповідачем фактично не вирішувалось питання виплати позивачу спірної винагороди, доказів протилежного суду не надано, суд вважає, що способом захисту порушеного права буде зобов'язання відповідача розглянути питання щодо нарахування та виплати позивачу 1 млн. грн відповідно до «Реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» затвердженого постановою КМУ від 11.02.2025 №153, з урахуванням висновків викладених у цьому рішенні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
При розгляді питання, чи належить позивач до осіб, якім належить виплата спірної винагороди, відповідачу необхідно з'ясувати строк безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують. При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.
На підтвердження понесених судових витрат з оплати правової допомоги в межах розгляду даної справи, позивачем надані суду копії наступних документів: копія Договору про надання послуг правничої (правової) допомоги № 27/03 від 27.03.2025; квитанція; копія акту приймання-передачі виконаних робіт.
Пунктом 4.2. Договору про надання послуг правничої (правової) допомоги визначено, що гонорар за надання правничої допомоги щодо підготовки та подання адвокатських запитів та в суді першої інстанції, пов'язаної із взятими Адвокатом зобов'язаннями за предметом цього договору, становить 10000,00 грн.
Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону №5076-VI).
У п.1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У ст.134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення цієї вимоги заперечував просив звернути увагу на той факт, що позивачем не доведений факт складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.5 ст.134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 15.07.2020 у справі №640/10548/19, від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.
Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування ст.134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до ч.6 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з ч.7 цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у ст.139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 30.06.2022 у справі №640/1175/20, від 11.08.2022 у справі №300/2050/19.
Вивчивши подані представником позивача докази суд встановив, що спір у даній справі за природою суджень суб'єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржуваних рішень, не є складним; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об'єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб'єкта владних повноважень, позов задоволено частково.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу буде сума в розмірі - 2000,00 грн., які слід стягнути з відповідача.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.2,5-10,72-90,139,242-246,205,250,255,257-263,293-295 КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_2 , яка полягає у не опрацюванні відомостей щодо позивача на можливість виплати позивачу 1 млн. грн відповідно до «Реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» затвердженого постановою КМУ від 11.02.2025 № 153.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_2 розглянути питання щодо нарахування та виплати позивачу 1 млн. грн відповідно до «Реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» затвердженого постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, з урахуванням висновків викладених у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячи) грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20.10.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова