16 жовтня 2025 року Справа № 160/17697/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -
Суть спору: 17 червня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
-стягнути з громадянина ОСОБА_2 на користь держави в особі Військової частини НОМЕР_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 504 151, 23 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 після завершення лікування не повернувся до розташування Військової частини НОМЕР_1 для продовження проходження військової служби, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2025 №1010. У зв'язку із відсутністю відповідача на військовій службі у військовій частині без поважних причин, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2025 №1919 призначено проведення службового розслідування. За наслідком проведеного службового розслідування встановлено відсутність відповідача на військовій службі без поважних причин та безпідставне отримання ним грошового забезпечення в період з 24.07.2024 до 01.10.2024 у розмірі 504 151,23 грн. У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2025 №1353 та довідки розрахунку переплати грошового забезпечення та премії визначено суму збитків, заподіяних державі солдатом ОСОБА_1 . В якості правової підстави позову позивачем зазначено п. 5 ч.1 ст. 1 Закону України «Про матеріалну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-ІХ, зокрема, відшкодування збитків, завданих військовій частині надлишковими виплатами під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
01 липня 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що відповідно до медичних документів від 07.10.2024 ОСОБА_1 з 24.07.2024 до 07.10.2024 перебував на лікуванні у лікаря КП «Марганецька ЦМЛ» ММР». Зазначає, що згідно з положеннями п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Відповідач наголошує, що Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, передбачена виплата грошового забезпечення за період звільнення військовослужбовця від виконання службових обов'язків у зв'язку із хворобою та перебуванням на лікуванні. Відповідно до наявних у справі документів від 07.10.2024 ОСОБА_1 з 24.07.2024 до 07.10.2024 (період, за який існує переплата) перебував на лікуванні, про що повідомив позивача шляхом направлення підтверджуючих документів як своєму безпосередньому керівникові, так і представнику частини, яка проводила службове розслідування. Враховуючи наявність первинних документів, які підтверджують обґрунтовану відсутність відповідача на службі в період з 24.07.2024 по 01.10.2024 у зв'язку із перебуванням на лікуванні, нараховані та виплачені позивачем грошові кошти не є надлишково виплаченими. З цих підстав у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , проходив Військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2024 №152 ОСОБА_1 призначено солдатом резерву 50-ї запасної роти Військової частини НОМЕР_1 з 29.05.2024.
У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2024 №153, солдат ОСОБА_1 призначений на посаду стрільця-санітара 3-ї штурмового відділення 2-то штурмового взводу 9-ї штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.08.2024 №239, відповідача було увільнено від займаних посад та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , із 24.08.2024 у зв?язку із перебуванням на тривалому лікуванні.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2025 №1010 «Про результати проведення службового розслідування за фактом неповернення після лікування до розташування підрозділу та відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 » було встановлено факт неповернення після лікування до розташування підрозділу та відсутності з 24.07.2024 на військовій службі солдата ОСОБА_1 . З наказу вбачається, що з 24 липня 2024 року відповідач обліковується таким, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 як відсутнього на військовій службі без поважних на те причин та без дозволу командирів.
Також вищевказаним службовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «МКЛ №4» ДОР з 10 липня 2024 року до 13 липня 2024 року, скерований на наступний етап медичної евакуації до міста Хмельницькій.
14 липня 2024 року солдат ОСОБА_1 був Госпіталізований в КНП «Старокостянтинівська багатопрофільна лікарня» та у період з 14.07.2024 до 18.07.2024 перебував на стаціонарному лікуванні.
18 липня 2024 року ОСОБА_1 був переведений з КНП «Старокостянтинівка багатопрофільна лікарня» по попередньому узгодженню з адміністрацією обох лікарень у КП «Марганецька ЦРЛ» Марганецької міської ради».
У період з 19 липня 2024 року до 23 липня 2024 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні КП «Марганецька центральна лікарня».
24 липня 2024 року відповідач не з'явився до розташування Військової частини НОМЕР_1 , у зв?язку з чим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2025 №1919, призначено проведення службового розслідування відносно відповідача у зв?язку із ймовірною неправомірною виплатою грошового забезпечення відповідачу.
Відповідно до Акта службового розслідування від 28.04.2024, було установлено наступне: у зв?язку із відсутністю на військовій службі солдата ОСОБА_1 з 24.07.2024 останній у військової частини НОМЕР_1 отримав неправомірну виплату грошового забезпечення у розмірі 504 151,23 грн., що підтверджується Актом службового розслідування від 28.04.2025, Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2025 №1353.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2025 №1353 «Про результати службового розслідування за фактом переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 » встановлено, що ОСОБА_1 у перід з 24.07.2024 до 01.10.2024 отримав неправомірну виплату грошового забезпечення у розмірі 504 151,23 грн.
Відповідно до довідки-розрахунку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 від 10.04.2025 №1776/6/713, останній отримував грошове забезпечення, включаючи додаткову винагороду у наступних розмірах та періодах: з 24.07.2024 до 31.07.2024 у розмірі 163144, 33 грн; з 01.08.2024 до 31.08.2024 у розмірі 170503,45 грн; з 01.09.2024 до 30.09.2024 у розмірі 170503, 45 грн.
28 травня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про добровільне повернення суми переплаченого грошового забезпечення у сумі 504 151, 23 грн.
Однак, станом на день подання цього позову, відповідачем не повернено суми переплаченого грошового забезпечення у сумі 504 151, 23 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом, зазначивши в якості підстави для звернення до суду п. 5 ч.1 ст. 1 Закону України «Про матеріалну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-ІХ, зокрема, відшкодування збитків, завданих військовій частині надлишковими виплатами під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі - Закон №2011).
Відповідно достатті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
На підставі ч. 1статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2, 3статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (надалі - Порядок №260).
Згідно з абзацами 2 та 3 ч. 9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Положеннями п. 1.7. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, військовослужбовці звільняються від виконання службових обов'язків за підставами, передбаченими статтею 257 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України), та пунктом 5 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Документами, що підтверджують необхідність звільнення військовослужбовця від виконання службових обов'язків, є:
у разі захворювання військовослужбовця - листок непрацездатності, виданий (сформований) в Електронному реєстрі листків непрацездатності відповідно до Порядку видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 червня 2021 року №1234, або витяг з Електронного реєстру листків непрацездатності за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 02 травня 2022 року №4-1 «Про затвердження форми витягу з Електронного реєстру листків непрацездатності», або довідка лікаря (фельдшера) військової частини в паперовій формі (у разі відсутності технічної можливості сформувати листок непрацездатності або витяг з Електронного реєстру листків непрацездатності).
Військовослужбовець, який потребує звільнення від виконання службових обов'язків, звертається з рапортом (у паперовій або електронній формах) до безпосереднього командира (начальника), в якому крім інформації, визначеної Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531, зазначає: підставу звільнення від виконання службових обов'язків; тривалість звільнення від виконання службових обов'язків у календарних днях (за потреби); адресу, за якою буде здійснювати лікування або догляд за хворою дитиною (за потреби); контактний номер телефону для оповіщення; пропозиції щодо тимчасового покладання на час лікування або догляду за хворою дитиною обов'язків військовослужбовця на іншу посадову особу (за потреби).
Також, відповідно до п.1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
В наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження перебування відповідача на стаціонарному лікуванні в період з 24.07.2024 до 01.10.2024, що виключає право ОСОБА_1 на отримання в спірний період додаткової винагороди на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Також, відповідачем не доведено існування підстав для звільнення його від виконання службових обов'язків, а так само факт звернення до позивача із відповідним рапортом (у паперовій або електронній формах).
Натомість, надана відповідачем до суду довідка від 07.10.2024 видана лікувальним закладом в довільній формі та не є належним доказом в розумінні вимог п. 1.7. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, оскільки не звільняла відповідача від виконання службових обов'язків.
Відтак, перераховані позивачем кошти ОСОБА_1 за період з 24.07.2024 до 01.10.2024 є безпідставно набутими грошовими коштами (набуті без достатньої правової підстави).
За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.
Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
Натомість, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, заявив у якості правової підстави для стягнення з відповідача грошових коштів п. 5 ч.1 ст. 1 Закону України «Про матеріалну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-ІХ.
Із зазначеною позивачем у позові нормативно-правовою кваліфікацією спірних правовідносин суд не погоджується, з огляду на таке.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків встановлено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 №160-ІX.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно із частинами 1-4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, включаючи додаткову винагороду, у наступних розмірах та періодах: з 24.07.2024 до 31.07.2024 у розмірі 163144, 33 грн; з 01.08.2024 до 31.08.2024 у розмірі 170503,45 грн; з 01.09.2024 до 30.09.2024 у розмірі 170503, 45 грн.
Аналізуючи зміст п.5. ч. 1 ст. 1 Закону №160-ІХ, суд дійшов висновку, що дана норма передбачає серед іншого завдання військовій частині дійсної шкоди - збитків за здійснення нарахування надлишкових виплат під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Тобто, суб'єктом відповідальності за такі надлишкові виплати є не особа, яка отримувала такі виплати, а особа, яка здійснювала та/або погоджувала їх нарахування у надлишковому розмірі (до прикладу, бухгалтер фінансової служби/керівник/начальник військової частини).
Відповідач ОСОБА_1 є особою, яка отримувала надлишкові виплати від Військової частини НОМЕР_1 . Зазначені виплати нараховувалися та виплачувалися відповідачу відповідальною особою позивача.
Суд вказує, що завдана внаслідок надлишкових виплат шкода відповідно до положень Закону №160-ІХ підлягає стягненню з посадових осіб, відповідальних за фінансові операції, а не з отримувачів таких виплат.
Відтак, Закон №160-ІХ фокусується на шкоді, завданій з вини військовослужбовця під час виконання обов'язків, а переплата, передбачена п.5. ч.1 ст. 1 цього Закону, є наслідком помилки військової частини, яка не призупинила вчасно нарахування та виплату грошових коштів відповідачу.
Отже, за змістом вищевказаного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 в межах розгляду даної справи не може бути суб'єктом відповідальності за Законом №160-ІХ, оскільки ним не завдавалася шкода шляхом нарахування надлишкових виплат під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності (ч. 3 ст. 9 КАС України).
Крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Натомість, позивачем у визначеному процесуальним законом порядку не змінено нормативно-правову кваліфікацію обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, що виключає можливість задоволення судом позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 21.10.2025.
Суддя А.О. Сластьон