21 жовтня 2025 рокуСправа №160/15295/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови в задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 12 травня 2025 року про звільнення з військової служби з підстав, визначених частиною 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) задовольнити рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від 12 травня 2025 року про звільнення з військової служби з підстав, визначених частиною 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) видати наказ про звільнення з військової служби ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з підстав, визначених частиною 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» 25 березня 1992 року №2232-ХІІ.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він є пенсіонером та отримує пенсію на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також позивач проходить військову службу та є військовослужбовцем контрактної служби у Військовій частині НОМЕР_1 . 01 квітня 2020 року позивачем з відповідачем було укладено контракт строком на 3 роки. 12 травня 2025 року у зв'язку із набуттям позивачем права на пенсію за вислугою років, будучи ветераном війни і з досягненням встановленого граничного віку перебування на військовій службі, позивач подав рапорт до Вищого командування на звільнення з військової служби з підстав, визначених частиною 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ. Зокрема, частиною 10 статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, шо військовослужбовці, які набули права на пенсію за вислугу років, а також ті, що є ветеранами війни або учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і до досягнення встановленого граничного віку їх перебування на військовій службі залишилося п'ять і менше років, на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "в" пунктів 1 частин п'ятої та шостої цієї статті. 12 травня 2025 року, лейтенантом юстиції Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 у задоволенні рапорту про звільнення позивача з військової служби було відмовлено, зазначивши підставу, що дана норма не працює під час дії військового стану. Позивач вважає протиправними дії відповідача та такими, що порушують його права, тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 28.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/15295/25, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представником відповідача 30.05.2025 року, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа.
05 червня 2025 року представником Військової частини НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що 01.04.2020 року з позивачем було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки. Позивачем було подано рапорт на дострокове розірвання контракту на підставі частини 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». На рапорті було зазначено, те, що: «...дана норма не працює під час дії воєнного стану». Відповідно до п.3 ч.5 ст. 26 Закону №2232 (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), «контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з наступних підстав: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: а) за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі…». Отже, протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації контракт може бути припинений (розірваний), а військовослужбовець звільнений з військової служби на підставах, вичерпний перелік яких встановлений пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідач вважає, що у вказаному переліку відсутня така підстава для розірвання контракту під час дії воєнного стану, як набуття права на отримання пенсії. Отже, оскільки позивач є військовослужбовцем, який проходить військову службу під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, за укладеним ним контрактом, звільнений він може бути виключно з підстав, передбачених пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». З огляду на викладене, відповідач вважає, що під час розгляду рапорту позивача про дострокове розірвання контракту під час дії воєнного стану, з тієї підстави, що позивач набув права на отримання пенсії за вислугою років, він діяв відповідно до чинних законодавчих норм.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.04.2020 року проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №99 від 01.04.2020 року, а також згідно із довідкою від 30.04.2025 року №6389, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 26.08.2020 року позивач є учасником бойових дій, а також відповідно до довідки від 23.04.2025 року №1204-5003663939 - є внутрішньо переміщеною особою.
01 квітня 2020 року позивачем було укладено контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу. Відповідно до ч. 3 зазначеного контракту передбачено, що він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням - 3 (ТРИ) РОКИ.
Також зазначено, що контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Міністерства оборони України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до листа Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 27.03.2025 року №0400-010206-8/61510 встановлено, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як отримувач пенсії за віком (учасник бойових дій) відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, з 21.12.2024 довічно. Загальний страховий стаж складає 30 років 24 дні, стаж зараховано по 31.12.2024p.
Судом встановлено, що 12 травня 2025 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом в якому просив звільнити його з військової служби з підстав, визначених частиною 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, як особа, яка набула права на пенсію за вислугу років та є ветераном війни і до досягнення встановленого граничного віку перебування на військовій службі залишилось п'ять і менше років.
Матеріалами справи підтверджено, що в рапорті позивача від 12.05.2025 року міститься резолюція від 12.05.2025 року, лейтенанта юстиції Віктора Волосника: «Не погоджено: дана норма не працює під час дії військового стану».
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби з підстав, визначених частиною 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
При вирішені спору суд виходить із того, що Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закону №2232 передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому строк воєнного стану в України подовжувався.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні не закінчено.
Відповідно до ч. 10 ст. 26 Закону №2232 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які набули права на пенсію за вислугу років, а також ті, що є ветеранами війни або учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і до досягнення встановленого граничного віку їх перебування на військовій службі залишилося п'ять і менше років, на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "в" пунктів 1 частин п'ятої та шостої цієї статті.
Відповідно до п. 233 Положення "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо бездіяльності відповідача при розгляді рапорту про звільнення його із військової служби, суд зауважує про таке.
За наявності передбачених законом підстав звільнення можливо на будь-якому етапі проходження військової служби.
Як видно з вищенаведених положень чинного законодавства, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах на звільнення з військової служби зазначаються:
1) підстави звільнення з військової служби;
2) думка військовослужбовця щодо бажання/небажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
3) районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Чинним законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов'язаний розглянути вказаний рапорт на звільнення. Крім того, відсутній чіткий визначений порядок розгляду рапорту про звільнення військовослужбовця, що проходить службу за контрактом.
Проте Інструкція з діловодства в Збройних Силах України, затверджена наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, містить положення, яке встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів та надати відповідь по суті порушених питань.
Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт той, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Отже, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
Крім того, згідно з положеннями Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40, передбачено, що Начальник служби діловодства зобов'язаний, зокрема: вносити на розгляд командиру (керівнику) подання про приймання, переведення і звільнення особового складу, заохочення і накладення стягнення (п. 1.13.5)
Накази по особовому складу видаються з питань щодо, зокрема: звільнення із займаних посад, зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних командирів відповідно до Номенклатури посад для призначення військовослужбовців (п. 2.3.2).
Отже, питання щодо розгляду рапортів військовослужбовців про звільнення з військової служби розглядається командирами, після чого останнім видається наказ по особовому складу.
12.05.2025 року сержант ОСОБА_1 , старший водій з евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтно-відновлювального батальйону Військової частини НОМЕР_1 , подав на ім'я командира 3 евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтно-відновлювального батальйону Військової частини НОМЕР_5 рапорт з переліком відповідних документів, відповідно до якого просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби відповідно до ч. 10 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: у зв'язку з набуттям права на пенсію за вислугою років, а також те, що є ветераном війни і до досягнення встановленого граничного віку перебування на військовій службі залишилось п'ять і менше років.
Як свідчать матеріали справи, рапорт позивача містить посилання на різні підстави звільнення нормативні та по суті.
Проте, відповідач не надав доказів належного результату розгляду рапорту позивача від 12.05.2025, у тому числі таких, як прийняття наказу або відмови у прийняття наказу, з посиланням на акти законодавства та з роз'ясненням порядку оскарження, враховуючи помітку на рапорті не погоджено.
Крім того, судом встановлено, що рапорт позивача в порядку підпорядкування врешті направлявся до командира Військової частини НОМЕР_1 , однак фактично був розглянутий лейтенантом юстиції ОСОБА_2 та в даному випадку відповідачем не надавалися докази того, що означена посадова особа наділена відповідними повноваженнями на вчинення таких дій.
Рапорт позивача та додані до нього документи по суті поставленого питання відповідачем розглянуто не було. Відповідач у відповідь на рапорт позивача про звільнення з військової служби та доданих документів, рішення за наслідком розгляду цього рапорту від 12.05.2025 року або мотивовану відмову у звільненні зі служби не прийняв, а обмежився резолюцією від 12.05.2025 року, лейтенанта юстиції Віктора Волосника наступного змісту: «Не погоджено: дана норма не працює під час дії військового стану», яка не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке породжує юридичні наслідки.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб'єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в цьому випадку вказана бездіяльність стосується саме розгляду рапорту про звільнення з військової служби.
Таким чином, судом вбачається протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає в ненаданні відповіді, у не розгляді належним чином рапорту ОСОБА_1 від 12.05.2025 року про звільнення з військової служби.
За викладених обставин, позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача щодо відмови в задоволенні рапорту від 12 травня 2025 року про звільнення з військової служби з підстав, визначених частиною 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та зобов'язання задовольнити рапорт позивача від 12 травня 2025 року про звільнення з військової служби з підстав визначених частиною 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Отже, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 12.05.2025 року про звільнення з військової служби з підстав, визначених ч. 10 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 12.05.2025 року про звільнення з військової служби з підстав, визначених ч. 10 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та повідомити про результати його розгляду, з врахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
У той же час, позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби наразі є передчасними та фактично такими, що звернуті на майбутнє, адже їх вирішення безпосередньо залежить від результатів розгляду поданого позивачем рапорту.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Враховуючи, що відповідач в установленому чинним законодавством порядку не розглянув по суті рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийняв за результатами його розгляду одного із передбачених чинним законодавством рішень, суд дійшов висновку про те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності такої своєї бездіяльності, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Суд також зазначає, що частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 12.05.2025 року про звільнення з військової служби з підстав, визначених ч. 10 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) від 12.05.2025 року про звільнення з військової служби з підстав, визначених ч. 10 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та повідомити про результати його розгляду, з врахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева