21 жовтня 2025 р.Справа № 160/29676/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії КП "Теплоенерго" ДМР щодо відмови мені у проведенні корегування розміру опалювальної площі в квартирі АДРЕСА_1 що впливає на розмір нарахування суми оплати за теплопостачання та укладання договору реструктуризації заборгованості за теплопостачання згідно Закону України "Про електронні довірчі послуги";
- зобов'язати КП "Теплоенерго" ДМР розглянути мою заяву щодо проведення корегування опалювальної площі згідно діючого законодавства та розглянути мою заяву щодо укладання договору реструктуризації заборгованості за теплопостачання згідно вимог діючого законодавства.
У відповідності до вимог пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Також згідно статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України). Індивідуальним актом є акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є зокрема перевірка законності рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), прийнятих ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Обов'язковою вимогою для визначення підсудності справи до адміністративної юрисдикції є участь у спорі в якості однієї із сторін суб'єкта владних повноважень та наявність публічно-правового спору між сторонами.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує дії КП "Теплоенерго" ДМР щодо відмови у проведенні корегування розміру опалювальної площі в квартирі АДРЕСА_1 що впливає на розмір нарахування суми оплати за теплопостачання та укладання договору реструктуризації заборгованості за теплопостачання згідно Закону України "Про електронні довірчі послуги".
При визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.
Судом встановлено, що правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються спеціальними законами, а саме: Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189-VIII, який набрав чинності 10.12.2017 та введений в дію з 01.05.2019 та Законом України «Про теплопостачання».
Отже, це цивільно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
2) виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;
5) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
6) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Частиною 2 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавцями комунальних послуг є: 3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; 4) послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Згідно з частинами 1, 4 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13 - 15 цього Закону.
Таким чином, спір виник у зв'язку з тим, що позивач бажає здійснити коригування розміру опалювальної площі та укласти договір реструктуризації заборгованості за теплопостачання, та зазначає, що оскаржувана відмова впливає на його права в частині коригування розміру опалювальної площі та укладання договору реструктуризації заборгованості за теплопостачання.
Суд встановив, що спірні правовідносини є відносинами, що виникли у процесі надання споживачу послуг з постачання теплової енергії та реалізації ним свого права на коригування розміру опалювальної площі та укладання договору реструктуризації заборгованості за теплопостачання.
Враховуючи те, спір виник між учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: відповідачем як виконавцем комунальних послуг та позивачем як індивідуальним споживачем, тому спір позивача з відповідачем не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, тобто не є публічно-правовим.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975, заява № 4451/70 § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) від 17.01.2012, заява №36760/06, § 230).
У рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною шостою статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін спору, такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинення певних дій - відмовити.
Відповідно до ч.5 ст.170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова