21 жовтня 2025 рокуСправа №160/20326/25
Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Олександра Борисенка, 7, м.Рівне, 33004, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
установив:
18 червня 2024 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із вищезазначеною позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250023779 від 06 березня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком - визнати протиправним.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області зарахувати період роботи в Марганецькому рудоремонтному заводі з 18.05.1989 р. по 10.05.1994 р., періоди роботи на території рф з 03.02.1994 р. по 12.04.1994 р., з 21.04.1995 р. по 14.04.1997 р., з 25.07.1997 р. по 26.11.1997 р., з 05.01.1998 р. по 31.08.1998 р., з 14.09.1998 р. по 25.01.1999 р. та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення за призначенням пенсії - з 26 лютого 2025 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250023779 від 06 березня 2025 року позивачу було відмолено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. Вважаючи протиправними рішення відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач отримав ухвалу суду 24.07.2025 р., але відзиву на позовну заяву та будь-яких документів, що стосуються цього предмету спору, до теперішнього часу на адресу суду не надіслав, позов отриманий 14.07.2025 р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та докази, проаналізувавши зміст норм матеріального, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить із такого.
26.02.2025 р. позивач звернувся до Головного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління ПФУ в Рівненській області від 06.03.2025 р. №047250023779 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
У вказаному рішенні зазначено таке: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 24.07.1985: з 03.02.1994 по 12.10.1994, з 21.04.1995 по 14.04.1997, з 25.07.1997 по 26.11.1997, 05.01.1998 по 31.08.1998, з 14.09.1998 по 25.01.1999, оскільки з 01 січня 2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року; - з 18.05.1989 по 10.05.1994 згідно довідки №1/6 від 20.01.2025, оскільки вказано не вірно по батькові ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положенням частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац 9 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.
Як встановлено судом, рішенням Головного управління ПФУ в Рівненській області від 06.03.2025 р. №047250023779 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
У вказаному рішенні, зокрема, зазначено таке: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 18.05.1989 по 10.05.1994 згідно довідки №1/6 від 20.01.2025, оскільки вказано не вірно по батькові ОСОБА_2 .
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні довідки позивача відповідальними працівниками підприємства, на яких позивач працював.
Суд критично ставиться до позиції відповідача, оскільки обов'язок щодо заповнення архівних довідок законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу). Працівник не несе відповідальності за заповнення архівної довідки, оскільки записи вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником.
Неналежний порядок ведення та заповнення архівної довідки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Отже, період роботи з 18.05.1989 р. по 10.05.1994 р. підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо позовної вимоги про зарахування до страхового стажу період роботи на території рф з 03.02.1994 р. по 12.04.1994 р., з 21.04.1995 р. по 14.04.1997 р., з 25.07.1997 р. по 26.11.1997 р., з 05.01.1998 р. по 31.08.1998 р., з 14.09.1998 р. по 25.01.1999 р., суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України №1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно із ч. 3 ст. 6 Угоди, обчислення пенсій відбувається із заробітку (доходів) за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж. У тому випадку якщо у державах-учасницях Угоди введено національну валюту, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на період роботи позивача в російській федерації.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 рф на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди роботи на території росії.
За наведених обставин, пенсійним органом протиправно не були враховані до страхового стажу позивача періоди його роботи на території рф з 03.02.1994 р. по 12.04.1994 р., з 21.04.1995 р. по 14.04.1997 р., з 25.07.1997 р. по 26.11.1997 р., з 05.01.1998 р. по 31.08.1998 р., з 14.09.1998 р. по 25.01.1999 р.
Щодо позовних вимог про призначення пенсії, суд зазначає таке.
В рамках заявлених позовних вимог та доказів, поданих на їх обґрунтування, не вбачається можливим встановити достатність підстав та умов для призначення такої пенсії, а саме: чи вистачає набутого позивачем страхового стажу для призначення такого виду пенсії.
На час розгляду справи пенсія ще не призначена і остаточний правильний обрахунок страхового та пільгового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, пенсійним органом не проведено, відтак, останнім і не зроблено остаточного висновку про наявність/відсутність у позивача достатнього стажу для призначення такої пенсії.
При цьому, призначення пенсії, в тому числі і обрахування стажу, необхідного для її призначення, за законом віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України, якому після остаточного обрахунку стажу позивача визначитись із тим, чи достатньо такого стажу для призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах.
За наведених обставин, підстави для зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах відсутні.
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Разом з тим, з метою ефективного захисту прав позивача, керуючись приписами ч. 2 ст. 9 КАС України, якими передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, при цьому, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, у цьому випадку, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У межах заявлених підстав позову, при розгляді цієї справи, судом надавалась оцінка лише питанню неврахування періодів стажу позивача при вирішенні питання про призначення пенсії. Вказане виключало можливість перевірки всіх умов, визначених законом для прийняття позитивного рішення в користь позивача. Тому, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача, Головне управління ПФУ в Рівненській області необхідно зобов'язати повторно розглянути заяву позивача від 26.02.2025 р. із урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення та про наявність підстав для врахування періодів стажу роботи, які досліджувалися при розгляді цієї справи.
Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 р. у справі № 348/2160/15-а (провадження № К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов'язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
У зв'язку із наведеним, відсутні підстави для задоволення позову в частині зобов'язання призначити пенсію.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 КАС України суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Олександра Борисенка, 7, м.Рівне, 33004, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250023779 від 06.03.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 18.05.1989 р. по 10.05.1994 р., з 03.02.1994 р. по 12.04.1994 р., з 21.04.1995 р. по 14.04.1997 р., з 25.07.1997 р. по 26.11.1997 р., з 05.01.1998 р. по 31.08.1998 р., з 14.09.1998 р. по 25.01.1999 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 26.02.2025р., з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя А.В. Савченко