21 жовтня 2025 рокуСправа №160/19124/25
Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
установив:
01 липня 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення за період служби з 19.10.2022 року по 19.05.2023 без урахування відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період служби з 19.10.2022 року по 31.12..2022 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 рік за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» а військову частину НОМЕР_5 здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період служби з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 рік за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку за період 2022-2025 років.
Позовна заява обґрунтована протиправністю дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 19.10.2022 року по 19.05.2023 рік у заниженому розмірі. Стверджує, що за цей період грошове забезпечення мало обчислюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня кожного відповідного року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 р. відкрито провадження у цій справі.
Крім того, цією ухвалою зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 надати до суду у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали докази по справі: 1) копію грошового атестату ОСОБА_1 та відомості про дату його вручення ОСОБА_1 ; 3) надати інформацію про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовувався для визначення позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за 2022-2023 рік.
29 липня 2025 року від Військової частини НОМЕР_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 11.11.2020 по 19.10.2022 р.р. проходив строкову службу у військовій частині НОМЕР_4 Національної гвардії України.
З 20.10.2022 р. ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом, що підтверджується витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 20.10.2022 р. №285.
27 березня 2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України № 89 по стройовій частині ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. У наказі зазначено: виплатити грошову компенсацію за невикористані 15 діб щорічної основної відпустки за 2023 рік; грошову компенсацію за невикористані 10 діб основної відпустки за 2024 рік; Утримати грошове забезпечення за зайво використані 25 діб щорічної оснвної відпустки за 2022 рік; Утримати грошове забезпечення за зайво використані 5 діб щорічної основної відпустки за 2025 рік.
Представник позивача звернулась до командира військової частини НОМЕР_2 з адвокатським запитом, в якому просила, зокрема, надати пояснення в яких сумах виплачувалось грошове забезпечення позивача за період служби з 19.10.2022 по травень 2023 року; документи щодо надання зайвих відпусток - 25 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік та зайво використані 5 діб щорічної основної відпустки за 2025 рік.
Військова частина НОМЕР_4 листом від 29.05.2025р. № 2/21/12 416 2025 повідомила позивача про те, що у період з 11.11.2020 по 19.10.2022 р.р. позивач проходив строкову службу у військовій частині НОМЕР_4 Національної гвардії України, відповідно до чого, грошове забезпечення військовослужбовців строкової служби нараховувалось у розмірі посадового окладу, який визначався в порядку встановленому п. 4 постанови КМУ від 30 серпня 2017 року №704 (додаток 12 зі змінами згідно з постановою КМУ №1038 від 28.10.2020 року) та, відповідно, грошове забезпечення було фіксоване. Посадовий оклад на 13.11.2020 року за 1 тарифним розрядом складав 350 грн. 00 коп. Посадовий оклад на 01.01.2021 року за 2 тарифним розрядом складав 420 грн. 00 коп. Посадовий оклад на 01.01.2022 року за 2 тарифним розрядом складав 420 грн. 00 коп. Далі, 19.10.2022 р. з позивачем було укладено контракт, після чого, нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення відповідно до наказу МВС №200 від 15.03.2018 року «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» у відповідності до займаної посади, тарифного розряду, військового звання та вислугою років (фінансовою службою військової частини підготовлено копії карток на грошове забезпечення, в яких зазначено грошове забезпечення, в тому числі додаткові виплати за період проходження служби, з 2022 року по 2025 рік). Відповідно до чого, при звільненні з військової служби, усі нарахування Вам військовою частиною НОМЕР_4 Національної гвардії України були проведені вірно.
Військова частина НОМЕР_4 листом від 30.05.2025р. № 2/21/12 426 2025 повідомила позивача про те, що щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. Так, оскільки 19.10.2022 з позивачем було укладено контракт про проходження військової служби, то, відповідно, за 2022 рік позивач набув права на щорічну основну відпустку - 5 діб, проте, позивачем було використано сумарно 30 діб - з 17.07.2023 по 31.07.2023 рік (за 2022 рік), та з 01.10.2023 по 15.10.2023 (за 2022 рік). Також, при звільненні з військової служби 27.03.2025 року, за 2025 рік позивач набув права на щорічну основну відпустку - 5 діб, проте використано було - 10 діб (з 20.02.2025 по 03.03.2025). Відповідно до вищезазначеного, військовою частиною було правомірно утримано грошове забезпечення за зайво використані дні щорічної відпустки, оскільки станом на 2022 рік, та 2025 рік, позивач ще не набув право на них.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 17.07.2023р. №198 ОСОБА_1 вибув у щорічну відпустку за 2022 рік тривалістю 15 календарних днів з 17 по 31 липня 2023 року.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 01.10.2023р. №262 ОСОБА_1 вибув у щорічну відпустку за 2022 рік тривалістю 15 календарних днів з 01 по 15 жовтня 2023 року.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 15.02.2025р. №49 ОСОБА_1 вибув у щорічну відпустку за 2024 2025 роки тривалістю 17 календарних днів (з них 5 календарних днів частина щорічної основної відпустки за 2024 рік, 10 календарних днів частина щорічної основної відпустки за 2025 рік та 2 дні час, необхідний для проїзду до місця проведення відпустки і назад), з 15 лютого по 03 березня 2025 року.
Відповідно до інформаційної довідки від 25.07.2025р. №150, розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року за 2022 - 2023 роки становив 1762,00 грн.
Не погоджуюсь із діями відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення в заниженому розмірі, позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч.4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1.
Відповідно до п. 4 Постанови №704 станом на дату її прийняття установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до постанов, що додаються. В п. 3 постанов Кабінету Міністрів України, в які вносяться зміни, передбачено у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374; 2018 р., № 4, ст. 165) пункт 4 викласти в такій редакції:
“ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»;
Отже, зміст змін, які внесено в п. 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2022 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасувати п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Основним питанням цього спору є можливість використання редакції нормативного правового акту, яка діяла до внесення в нього змін, що в подальшому були скасовані судовим рішення.
Суд зазначає, що за обставин цієї справи окремими положеннями Постанови №103 змінено окремі положення Постанови №704, однак в подальшому згадані положення Постанови №103 були скасовано. Скасування таких положень Постанови №103 призводить до анулювання їх дії, при цьому повністю нівелює їх вплив на положення Постанови №704.
В свою чергу позиція відповідача про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови №103) редакція Постанови №704 автоматично не відновлюється в зв'язку зі скасуванням Постанови №103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.
Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого були іншим нормативно-правовим актом були внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, визнано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 року по справі №160/8324/19.
Так, попри чинність в спірний період Постанови №103 Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 11.08.2023 року у справі №380/103/22).
Також суд зазначає, що з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 02.08.2022 року по справі №440/6017/21. Їх релевантність обставинам цієї справи підтверджена в ході розгляду справи №380/10103/22, в т.ч. Касаційним адміністративним судом.
Відповідно, відповідач діяв протиправно, обчислюючи розмір грошового забезпечення з 19.10.2022 р. по 19.05.2023 р. позивача з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2018 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку за період 2022-2025 років, суд зазначає таке.
Як зазначає позивач у позовній заяві ним не використовувалася зайво відпустка у 2022 році, як вказано в наказі. Крім того, він зазначає, що ним була використана лише відпустка в2023 році тривалістю 10 днів за сімейними обставинами і у 2025 році тривалістю 15 днів -основна.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що за 2022 рік позивач набув право лише на 5 діб відпустки, однак фактично використав 30 діб (накази №198 від 17.07.2023 та №262 від 01.10.2023). За 2025 рік до дати звільнення право становило 5 діб, натомість використано 10 діб (наказ №49 від 15.02.2025). За таких обставин утримання грошового забезпечення за зайво використані дні є правомірним, а право на компенсацію за 2022 і 2025 роки відсутнє.
При цьому, з наказу про виключення зі списків №89 від 27.03.2025 вбачається обов'язок виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані: 15 днів за 2023 рік та 10 днів за 2024 рік.
Доказів виплати позивачу грошової компенсації за невикористані 15 днів за 2023 рік та 10 днів за 2024 рік відповідачем не надано.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи, що позивач був виключений зі списків особового складу 27.03.2025 року, але не отримав компенсацію за всі дні невикористаної відпустки за 2023 та 2024 рік, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку здійснити нарахування і виплату відповідних сум.
Щодо строків звернення до суду, суд зазначає таке.
На підставі ч.5 ст. 242 КАС України враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Так у справі №460/21394/23 ВС зазначив, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Верховий Суд у справі №460/21394/23 зазначив, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, суд вважає, що початок обчислення строку звернення до суду з цим позовом обчислюється з дня вручення позивачу грошового атестата.
Ухвалою від 14.07.2025 року суд витребував у відповідача копію грошового атестата позивача та відомості про дату його вручення.
Відповідач витребувані докази не надав.
При цьому, відповідач зазначив, що відповідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200, а саме: розділу ХХХІІІ. 3. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби з правом на пенсію, грошовий атестат після оформлення надсилається разом з іншими документами до відповідних пенсійних органів для призначення пенсії. 4. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби без права на пенсію, грошовий атестат не видається. Натомість, надаємо довідки щодо розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що у матеріалах справи наявні листи ВЧ НОМЕР_4 від 29.05.2025 №2/21/12-416-2025 та від 30.05.2025 №2/21/12-426-2025 з наданими розрахунковими даними (картками/довідками).
Саме ці документи є доказом інформації для позивача щодо нарахувань, виплат та утримань при звільненні.
Позов подано 01.07.2025, тобто в межах тримісячного строку, відліченого від отримання зазначених документів.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Інші доводи відповідача, в т.ч. щодо Закону №1774-VIII, приміток в додатках до Постанови №704, є нерелевантними суті цього юридичного спору, наведених висновків суду не спростовують.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 19.10.2022 року по 19.05.2023 без урахування відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №704.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 19.10.2022 року по 31.12..2022 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 рік за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 рік за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити нарахування та виплату компенсації ОСОБА_1 за невикористану відпустку за період 2023 - 2024 роки.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Савченко