21 жовтня 2025 року Справа № 160/21367/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/21367/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
23.07.2025 року позивач через підсистему Електронний суд звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати мені одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за станом здоров'я виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за станом здоров'я у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 повних календарний років служби, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 28.07.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, залишити без руху з підстав передбачених ст.ст.160,161,122,123 КАС України.
31.07.2025 року позивачем усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 01.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Витребувано додаткові докази по справі.
12.08.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 30.09.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/21367/25 до 30.10.2025р., включно.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 21.10.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на його думку в нього виникло право на перерахунок виплаченої одноразової грошової допомогу при звільненні з військової служби за станом здоров'я, відповідно до положень абзацу першого п.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у порядку, визначеному п.1 розділу XXXII “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, а тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що одноразова грошова допомога при звільненні є одноразовою виплатою, яка виплачуються у разі звільнення працівника зі служби, а отже індексації не підлягає.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 лютого 2023 року на підставі Наказу командира військової частини НОМЕР_1 №32-РС позивача було звільнено з військової служби за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.
28.07.2023 року відповідачем було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я в розмірі 49382,96 гривень, не погодившись з розміром виплаченої одноразової допомоги, позивач в вересні 2023 році звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
23.11.2023 року Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/23829/23 позовні вимоги було задоволено та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за станом здоров'я, відповідно до положень абзацу першого п.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у порядку, визначеному п.1 розділу XXXII “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Зазначене рішення суду було залишено в силі Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.04.2024 року.
На виконання зазначеного рішення суду відповідачем 17.06.2024 року було перераховано на картковий рахунок позивача 80725,37 гривень.
У серпні 2023 року позивач звернувся з адміністративним позовом до суду з приводу перерахунку його грошового забезпечення із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 14 до постанови КМУ №704 за період з 26.02.2022р. по 09.02.2023 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 року по справі № 160/20959/23 позовні вимоги було частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі одноразових виплат) із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. за період з 26.02.2022р. по 09.02.2023р. протиправною.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (у тому числі грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, грошову компенсації за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 30 діб за 2023 рік, грошову компенсацію за 28 діб невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2022 та 2023 роки, надбавку за проходження військової служби) із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 26.02.2022р. по 09.02.2023р. з урахуванням раніше виплачених сум.
Зазначене рішення суду було залишено в силі Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025 року та вступило в законну силу.
З огляду на зазначені вище рішення суду, які набрали законної сили, на думку позивача в нього виникло право на перерахунок виплаченої одноразової грошової допомогу при звільненні з військової служби за станом здоров'я, відповідно до положень абзацу першого п.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у порядку, визначеному п.1 розділу XXXII “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, що відповідачем здійснено відповідно так і не було.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 р. за № 377/31829 (далі - Порядок).
Відповідно до п.1 розділу ІІІ Компенсаційні виплати Порядку у разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 лютого 2023 року на підставі Наказу командира військової частини НОМЕР_1 №32-РС позивача було звільнено з військової служби за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.
28.07.2023 року відповідачем було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я в розмірі 49382,96 гривень.
Слід вказати про те, що Кабінет Міністрів України Постановою №704 затвердив, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1).
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У додатку 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
У пункті 4 Постанови №704 - у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності Постанови № 103 - було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Примітка додатку 1 до Постанови №704 у цьому зв'язку повторювала нормативні положення пункту 4, а саме: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (1 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704 - у зв'язку з прийняттям Постанови №103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, відповідно, не містить.
Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом № 1082-IX виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови КМУ №704, у редакції до внесення змін постановою КМУ №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМУ №704, то для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням з 29.01.2020 року підлягає застосуванню як розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Таким чином, з 29.01.2020 року відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, замість попередньої редакції обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року.
З урахуванням викладеного позовні вимоги щодо відмови здійснити перерахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими тому вимоги підлягають задоволенню у такій редакції:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо доводів відповідача відносно пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Поряд із цим, частинами третьою і п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідаючи на питання, який із двох кодексів має пріоритет у застосуванні до спірних правовідносин КАС України чи КЗпП України, суд керується тим, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Отже, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.04.2024 року по справі № 580/4684/22, що враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
З огляду на вказане, позивачем не було допущено пропуску строку на подання адміністративного позов, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Крім того, вказане питання було вирішено судом при відкритті провадження у справі також з урахуванням правової позиції викладеної у Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду №380/12872/23 від 21.12.2023 року.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач : Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 21.10.2025 року.
Суддя В.В. Ільков