21 жовтня 2025 року Справа 160/29914/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ільков В.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення період з 12.05.2022 по 21.06.2024;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №160/25638/24 за весь час затримки виплати - за період з 12.05.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (закінченні служби) в сумі 271 468,4 грн.
Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що її подано з порушенням вимог ст. 161 КАС України, з таких підстав.
Приписами п.2 ч.5 ст.160 КАС України встановлено, що в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
В порушення п.2 ч.5 ст.160 КАС України, у позовній заяві не зазначено щодо позивача: відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; щодо відповідача: відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 2 ст. 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Абзацом 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 року № 4059-IX, визначено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2025 року становить 3028,00 грн.
Розміри ставок судового збору визначені у ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, збір становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн.)
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Слід вказати про те, що грошове забезпечення військовослужбовців - це сукупність гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов'язків. Ці виплати включають:
1) основні виплати: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років;
2) додаткові виплати: підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія.
3) одноразові виплати: винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин.
Метою грошового забезпечення є забезпечення належного рівня життя військових та їхніх сімей, підтримка мотивації до виконання службових обов'язків, а також компенсація за специфічні умови та ризики військової служби.
Основи грошового забезпечення регулюються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також іншими нормативно-правовими актами, які враховують складність. інтенсивність та ризиковість військової діяльності.
В той же час суд зазначає, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 не є складовою грошового забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
У пункті 4 цього Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги, а тому не відносяться до сум заробітної плати.
Відтак норми пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" на позовні вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу не поширюються.
Враховуючи те, що в позовній заяві заявлено вимогу немайнового характеру (щодо визнання бездіяльності протиправною), позивачу необхідно сплатити збір у розмірі 968,96 грн.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є видом виплат, який врегульований Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до ст. 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Виходячи з викладеного, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, відповідно на вказані вимоги позивача також не поширюються положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону "Про судовий збір", за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, висновки якого, в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), а тому не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких, згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір не сплачується.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є майновою вимогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем судовий збір становить - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову визначена позивачем у розмірі 271468,40 грн.
За таких обставин, позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 2714.68 грн., а з урахуванням коефіцієнта 0.8 - 2171,74 грн.
Отже, загальна сума судового збору становить - 3140,70 гривень.
Слід вказати про те, що позивачем до справи долучено квитанцію про сплату судового збору на суму 2171,74 грн. від 08.10.2025 року, при цьому ця долучена до матеріалів справи квитанція про сплату судового збору не є належним доказом сплати судового збору по справі 160/29914/25, оскільки вказаний збір було зараховано по справі № 160/27668/25.
Частиною 1 ст.3 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Суд зазначає, що судовий збір в розмірах та порядку, передбачених Законом України "Про судовий збір", підлягає сплаті за подання кожного окремого позову або заяви, в разі відсутності пільг щодо його сплати, а тому судовий збір, сплачений за подання адміністративного позову в одній справі, не може бути використаний для підтвердження сплати судового збору за подання до суду іншого адміністративного позову або заяви, в тому числі тим самим позивачем до того самого суду.
У разі ж повернення особі поданої ним заяви остання не позбавлена права звернутись до суду з заявою про повернення сплаченої суми судового збору у відповідності до положень пункту 2 ч.1 ст. 7 Закону № 3674.
Отже, законодавством встановлено чіткий порядок повернення сплаченої суми судового збору, яка в подальшому на розсуд особи може бути використана для сплати судового збору за подання іншого (нового) позову, в той же час використання сплаченої в одній справі суми судового збору при поданні іншого позову не передбачено законодавством та є порушенням порядку сплати судового збору.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 16.05.2018 у справі № 810/504/17.
Окрім того, наказом Державного підприємства «Інформаційні судові системи» №195 ОД від 09.12.2022 було затверджено «Методичні рекомендації з судового збору у комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду»».
Пунктом 2.1 Методичних рекомендацій з судового збору у комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» визначено контроль однакових платіжок (КОП), оскільки одна й та сама платіжка може фігурувати у різних справах або проходити по одній справі декілька разів. Зокрема, у програмі був реалізований механізм, завдяки якому при формуванні звітів по судовому збору дана платіжка буде враховуватись лише один раз. При наступних реєстраціях одного й того самого платіжного документу, створюються записи судового збору із ознакою «Враховано раніше».
Водночас, суд не може враховувати попередні платіжні документи подані в інших справах, оскільки існує механізм повернення судового збору визначений Законом України «Про судовий збір», що виключає можливість зарахування попередньо сплаченого судового збору в інших справах.
Отже, враховуючи наведене, слід дійти до висновку, що належних доказів сплати судового збору позивачем не надано, як і відсутні документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.
Відтак, позивачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 3140,70 грн. (2171,74+968,96) за наступними реквізитами: отримувач коштів: УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: UA368999980313141206084004632; код класифікації доходів бюджету: 22030101; призначення платежу: *;101; РНОКПП; Судовий збір, за позовом (ПІБ), Дніпропетровський окружний адміністративний суд та надати відповідні докази сплати до суду.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому згідно з ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.160, 161, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали, а саме надати:
- документ про сплату судового збору у розмірі 3140,70 грн.
Роз'яснити, що відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачу, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями) відповідно до ст.256 КАС України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Ільков