20 жовтня 2025 року Справа № 160/19657/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/19657/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
07.07.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач, з урахуванням уточнень від 25.07.2025 року просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 , за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо мене, ОСОБА_1 , розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 , новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати мені, ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Ухвалою суду від 08.07.2025 року позовну заяву було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст.122,123,160,161 КАС України.
Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 30.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Витребувано додаткові докази по справі, зокрема:
- інформацію щодо виплати (або не виплати) ОСОБА_1 , грошового забезпечення у період з 21 листопада 2018 року по 15 листопада 2022 року включно згідно додатків 1,12,13,14 до Постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- довідку (інформацію) щодо грошового забезпечення позивача з урахуванням усіх складових такого грошового забезпечення помісячно за період з дня зарахування позивача до списків особового складу військової частини по день виключення позивача зі списків особового складу військової частини;
- розрахунок обчислення виплаченого позивачу грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення за спірний період із відображенням відомостей про використану при обчисленні розрахункову величину під час розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме про використаний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- відомості/інформацію про виплату позивачеві грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік;
- звернення позивача про нарахування та виплати спірного грошового забезпечення;
- докази сплати/несплати спірного грошового забезпечення;
- листи/відмови відповідача;
- інформацію щодо відмови (підстави) у здійсненні виплат спірного грошового забезпечення;
- всі наявні докази щодо суті спору.
08.08.2025 року вч НОМЕР_1 подали відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 24.10.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/19657/25 до 24.10.2025р.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 20.10.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно з 29 січня 2020 року по 01 січня 2022 року розраховував грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що, на думку позивача, призвело до порушення його майнових прав.
Окрім того, вважає, що відповідач протиправно не видав років оновлений грошовий атестат та довідку про розмір його грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що Військова частина НОМЕР_1 у спірний період (2020-2022 роки) здійснювала нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакціях, чинних на відповідні дати), Наказів Міністерства оборони України, що регулюють порядок виплати грошового забезпечення.
Жодних затримок чи зменшень, не передбачених законодавством, не було.
Після внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, розрахунок грошового забезпечення здійснювався виходячи з конкретних сум, затверджених КМУ, і ці розміри були фіксованими, а не розрахунковими від прожиткового мінімуму.
Таке тлумачення підтверджується офіційними роз'ясненнями Міністерства оборони та правозастосовною практикою.
Грошовий атестат позивача за період служби містить достовірні дані, що відповідають фактичним виплатам і нарахуванням.
Підстав для внесення змін немає, оскільки всі виплати здійснено у встановленому законом порядку.
Таким чином, вважають, що дії військової частини НОМЕР_1 були правомірними та відповідали чинному законодавству, вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 21 листопада 2018 року по 15 листопада 2022 року.
Позивач у позові зазначає про те, що за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 було нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року у меншому розмірі, ніж встановлено положеннями чинного українського законодавства, у зв'язку з тим, що мій посадовий оклад та оклад за військовим званням за вказаний період був нарахований по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
У зв'язку із наведеним, ОСОБА_1 звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою в якій просив: надати інформацію щодо виплати (або не виплати) ОСОБА_1 , грошового забезпечення у період з 21 листопада 2018 року по 15 листопада 2022 року включно згідно додатків 1,12,13,14 до Постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; надати довідку (інформацію) щодо мого грошового забезпечення з урахуванням усіх складових такого грошового забезпечення помісячно за період з дня зарахування мене до списків особового складу військової частини по день виключення мене зі списків особового складу військової частини; провести перерахунок та виплатити мені невиплачену суму грошового забезпечення згідно додатків 1,12,13,14 до Постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із обов'язковим перерахунком розмірів усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за посадою, в тому числі розмірів матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення, шляхом перерахування на банківський рахунок на ім'я ОСОБА_1 (довідка з реквізитами в додатках), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Однак, відповідачем вказані вимоги позивача здійснено так і не було.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач своєю бездіяльністю порушує його права щодо своєчасного отримання однієї із складових грошового забезпечення, тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 (далі - постанова № 704), якою зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Примітки додатків №№1, 12, 13, 14 до коментованої постанови Уряду України містили положення, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
21.02.2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Відповідно до п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №103 (яка набрала чинності 24.02.2018р.) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX), Закон України від 15.12.2020 року №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 03.11.2022 року №2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містить.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актами, які мають вищу юридичну силу - Законам України №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік», №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік», №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік», №2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік», із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно із Законами №294-IX, №1082-IX, №1928-IX та №2710-IX, мало відбутися і підвищення розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).
Так, у постанові від 02.08.2022 у згаданій справі Верховний Суд на підстав аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. ".
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), №500/1813/21 (постанова від 12.09.2022) та №500/3840/21 (постанова від 22.09.2022).
При вирішенні цього спору суд також враховує такі висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15 березня 2023 у справі №420/6572/22: “Спираючись на цей висновок можна погодитися з судом першої інстанції у тому, що посадовий оклад ОСОБА_1, її оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 30 січня 2020 року (як заявлено у позовній заяві) аж до її звільнення з військової служби у вересні 2021 року (згідно з наказом від 3 вересня 2021 року №291-ОС) мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не “на 1 січня 2018 року»). З тих самих мотивів обґрунтовані висновки цього суду також і про неправильне нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні (розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення)…".
Вказаний правовий висновок Верховного Суду в подальшому застосовано в постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 у справі №380/13603/21 в подібних правовідносинах до цієї адміністративної справи.
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Також суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019р. в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20.10.2022р. у справі №826/6453/18 касаційні скарги Пенсійного фонду України та Кабінету Міністрів України залишені без задоволення, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 - без змін.
При цьому у розумінні приписів ч.1 ст.325 КАС України, згідно з якою постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 набрала законної сили 29.01.2020р.
Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що зміна (підвищенням) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року, в порівнянні із таким значенням, встановленого 1 січня 2018 року, є об'єктивною обставиною, що призводять до зміни розміру грошового забезпечення та всіх надбавок та доплат, при визначенні розміру яких враховуються посадовий оклад та оклад за спеціальне звання, а також інших складових грошового забезпечення, які вираховуються із розміру таких окладів.
Втім, означене правове регулювання спірних правовідносин, яке сформоване наведеною судовою практикою Верховного Суд, підлягає застосуванню до 19 травня 2023 року, включно, з огляду на таке.
Так, 12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704" (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 року.
Пунктом 1 Постанови №481 визначено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Також пунктом 2 вказаної Постанови внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Щодо можливості застосування до спірних правовідносин норм Постанови №481, то суд зазначає таке.
Як слідує із офіційного веб-порталу Верховної Ради України коментована Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/481-2023-%D0%BF).
Жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період з 29.01.2020 року дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року за №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв'язку із чим повинні зазначатися в останньому.
Так, згідно з частиною першою статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" №794-VІІ від 27.02.2014 року постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Кабінетом Міністрів України в постанові №481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 грн) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, за період з 29.01.2020 року (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 826/6453/18) до 12.05.2023 року (дня прийняття Постанови №481).
Незважаючи на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №481 Верховний Суд за період по 16.05.2020 року, як і на день вирішення цього спору, не змінив (не відступив) від своїх попередніх висновків щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах за період до дня набрання чинності коментованої постанови Уряду України.
Отже, зважаючи на відсутність в Постанові №481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, то в суду, станом на час вирішення цього спору, нема підстав для висновку, відмінного від вищевикладеного, згідно усталеної практики Верховного Суду до 19.05.2023 року.
Враховуючи наведене суд доходить висновку про доведеність вимог позивача у цій частині, зокрема про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704; зобов'язання вч НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Також, з огляду на вищенаведене, задоволенню підлягають позовні вимоги позивача щодовизнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно та зобов'язання вч НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно.
Водночас, у задоволенні частини позовних вимог, яка стосується проведення перерахунку та виплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 рік, 2022 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», слід відмовити, оскільки, як встановлено судом та не спростовано позивачем, за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач з рапортом про здійснення такої виплати не звертався, відповідно, її нарахування і виплата не здійснювалися, натомість, в силу вимог п.9 Розділу XIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), отже, відсутність відповідного рапорту військовослужбовця, поданого під час проходження служби, виключає правові підстави для виплати військовою частиною матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань як під час проходження служби, так і під час звільнення або після нього.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо доводів відповідача відносно пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Так, згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому абз.1 ч.2 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом приписів п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба є різновидом служби публічної.
При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів ст.122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з тим, у зазначених вище положеннях частини п'ятої ст.122 КАС України відсутні норми, які б встановлювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19 липня 2022 року частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною 2 статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19 липня 2022 року право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Водночас, зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях ст.122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, до цієї дати (до 19.07.2022р.) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми ч.2 ст.233 КЗпП України, тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП України)».
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.
Крім цього, у вказаному рішенні Верховний Суд також акцентував увагу на тому, що при розгляді справ за позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати у відносинах публічної служби застосуванню підлягають не приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якими встановлено місячний строк на звернення до суду з такими позовами, а положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, які, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відтак, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові - трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Разом з цим, ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
При цьому пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, суд зазначає, що звернення до суду з позовними вимогами щодо оскарження бездіяльності відповідача відносно не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення по 18 липня 2022 року, включно, не було обмежено будь-яким строком, проте у правовідносинах, що виникли після цієї дати, а саме за період з 19.07.2022 року строк звернення до суду обмежено трьома місяцями з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як встановлено судом, 15.11.2022 року позивач виключений із списків особового складу Військової НОМЕР_2 , знятий з усіх видів грошового забезпечення та направлений для подальшого проходження служби до іншої вч.
Зважаючи на вищенаведені приписи ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України, про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець (відповідач) повинен був письмово повідомити позивача в день звільнення.
У заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом позивач вказує на те, що при звільненні з військової служби у Військовій частині він не одержував письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Водночас, відповідачем не було надано доказів письмового повідомлення позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Зважаючи на вищенаведене, відсутні підставивважати, що такий строк було пропущено, відсутні, суд доходить висновку про безпідставність доводів відповідача про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 15 листопада 2022 року включно.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
У іншій частині позовних вимог - відмовити
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 20.10.2025 року.
Суддя В.В. Ільков