про залишення позовної заяви без руху
20 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/11752/25
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Каленюк Ж.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати у період з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44); зобов'язання здійснити за період з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року перерахунок грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Як слідує із змісту позовної заяви, спір стосується виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року.
У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України (постанова від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22).
Частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ) частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, з 19 липня 2022 року КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин.
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)» (підпункти 65.1-65.2 пункту 65 постанови). Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
У тексті позовної заяви відсутній виклад фактичних обставин в частині періоду проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 (дата початку та закінчення військової служби). Натомість кінцевою датою порушення прав позивач визначив 11 січня 2023 року.
Необхідно зазначити, що перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначених норм законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Під можливістю дізнатися про порушення права слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та рішення, які впливають на права особи.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За змістом пунктів 11.1, 11.2 глави 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року №280, у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104; далі - Правила) про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який звільняється з військової служби, вибуває до нового місця служби (навчання), дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті у відповідній графі: «14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ... (підпис військовослужбовця)». Форма грошового атестата, встановлена додатком 16 Правил, передбачає відображення всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини (посадового окладу, окладу за військовим званням, індексації та ін., непогашених нарахувань).
Наведене вказує на те, що позивач мав можливість з'ясувати для себе розмір усіх складових грошового забезпечення з грошового атестату, який в обов'язковому порядку видається як при звільненні військовослужбовця, так і при переміщенні на нове місце служби.
І хоч позивач не надав суду копію наказу про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з Військової частини НОМЕР_1 , грошового атестата, проте це не змінює тієї обставини, що на день виключення військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу частини з ним проводилися усі розрахунки й він мав можливість встановити для себе, як обраховане грошове забезпечення, на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення.
Цей позов подано до суду 10 жовтня 2025 року - із пропуском тримісячного строку звернення до суду, установленого статтею 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX (на час дії карантину продовжувався до 30 червня 2023 року й перебіг фактично відновлено з 01 липня 2023 року).
Частиною шостою статті 161 КАС України встановлено, що разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду є лише наявність тих обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами, тобто які об'єктивно та істотно перешкоджали зверненню до суду та не залежали від волевиявлення особи.
У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача просила поновити ОСОБА_1 цей строк, хоч стверджувала, що до спірних правовідносин строки звернення до суду не застосовуються; у той же час вказала, що строк звернення до суду необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Варто зауважити, що отримання позивачем (його представником) листа відповідача від 23 липня 2025 року №1093 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії (більш як через два роки) щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
При цьому позивачем не надано доказів своєчасного звернення до відповідача із запитом про інформацію щодо виплачених сум грошового забезпечення.
Крім того, з відомостей комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що позивач уже звертався з тим самим позовом до Військової частини НОМЕР_1 та позовні вимоги охоплювали період з 26 лютого 2022 року по 11 січня 2023 року (справа №140/10225/25). Як видно зі змісту ухвали про залишення позовної заяви без руху від 12 вересня 2025 року, у наведеній справі представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду того ж самого змісту та з тими самими мотивами, яку подано разом із цією позовною заявою. Тобто, наведеним представником позивача аргументам у заяві про поновлення строку звернення до суду уже було надано оцінку судом у справі №140/10225/25 в ухвалі від 12 вересня 2025 року та ухвалі від 16 вересня 2025 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року (яку позивач не оскаржував).
Можливість повторного подання позову, який повернуто позивачеві без розгляду, допускається процесуальним законом, однак подання заяви про поновлення строку звернення до суду з тим самим обґрунтуванням суперечить вимогам 45 КАС України, яка містить застереження про неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Оскільки в доданій до позову заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено жодних поважних причин, які об'єктивно не залежали від позивача та позбавляли його права на своєчасне звернення до суду протягом тримісячного строку, то відсутні підстави для задоволення заяви про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року.
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами за періоди з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року після закінчення встановленого строку, а заява про поновлення строку звернення до суду подана формально і не містить обставин, які вказують на поважність причин пропуску такого строку, то відповідно до частини першої статті 123 КАС України позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши позивачу десятиденний строк для подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати інші підстави для поновлення строку, надати докази поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 171, 248 КАС України, суддя
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення цієї ухвали. Якщо вказані позивачем інші підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя Ж.В. Каленюк