20 жовтня 2025 р. Справа № 120/5917/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні звіт відповідача-суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/5917/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 21.11.2023, яке набрало законної сили, вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 02.08.2022 до 19.01.2023. Зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Вінницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30000 грн на місяць, за період з 02.08.2022 до 19.01.2023. В решті позовних вимог відмовлено.
Крім того, додатковим рішенням від 13.12.2023, яке також набрало законної сили, вирішено стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1050,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області.
21.01.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищезазначених судових рішень шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про їх виконання. Заява обґрунтована невиконанням рішення суду від 21.11.2023 та додаткового рішення суду від 13.12.2023 у справі № 120/5917/23.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2025 вказану заяву повернуто заявнику без розгляду на підставі положень ч. 2 ст. 167 КАС України.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 зазначену ухвалу суду скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
13.05.2025 матеріали адміністративної справи № 120/5917/23 надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 19.05.2025 заяву представника позивача задоволено, а Територіальне управління Служби судової охорони у Вінницькій області зобов'язано у місячний строк подати до суду звіт про виконання судових рішень, ухвалених у справі № 120/5917/23.
18.06.2025 на виконання вказаної ухвали через підсистему "Електронний суд" надійшов звіт відповідача, у якому зазначається про те, що на 2024-2025 роки видатки Територіального управління на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не передбачались та не затверджувались, а існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату.
З метою добровільного виконання рішення суду Територіальним управлінням проведено відповідний розрахунок та листом від 22.01.2024 за № 33.07-200/ССО на адресу Центрального органу управління Служби судової охорони направлено розрахунок потреби в додаткових кошторисних призначень для виплати ОСОБА_1 коштів в сумі 184 463,36 грн, з урахуванням податків та зборів. Також листом 22.01.2024 за № 33.07-11/ССО на адресу Центрального органу управління Служби судової охорони направлено розрахунок потреби в додаткових кошторисних призначень для виконання додаткового рішення від 13.12.2023 у справі № 120/5917/23, а саме витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1050,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що судові рішення у цій справі взято на облік Центральним органом управління Служби судової охорони. У 2024 році Службу судової охорони включено до бюджетної програми КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя", за якою здійснюються виконання судових рішень на користь співробітників Служби.
Задля справедливого підходу та впорядкування процесу розподілу асигнувань за вказаною бюджетною програмою Служба судової охорони запровадила та здійснює єдиний облік потреби в коштах на виконання рішень судів (https://sso.court.gov.ua/sso/pres-centr/news/1824343). Черговість виплат за рішеннями суду встановлюється за датою набрання законної сили рішенням суду. Водночас порядковий номер (черговість) може змінюватися у зв'язку з тим, що до Служби надходять рішення суду, у яких дата набуття законної сили є ранішою. Водночас Територіальному управлінню затверджено кошторис на 2025 рік за КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя" у сумі 500 грн. Дотепер належного бюджетного фінансування в установленому порядку не проведено й на бюджетних рахунках Територіального управління відсутні кошти для виконання судового рішення.
Відтак відповідач просить суд врахувати, що ним вживаються всі можливі заходи, спрямовані на виконання судових рішень у цій справі, проте це потребує додаткового часу та виконання дій, які не залежать від Територіального управління, оскільки необхідні кошторисні призначення в управління відсутні.
Ухвалою суду від 14.08.2025 вирішено встановити відповідачу додатковий строк в межах передбаченого законом граничного строку, який не повинен перевищувати трьох місяців, а саме до 14.10.2025 для подання звіту про виконання судового рішення у цій справі.
09.10.2025 через підсистему "Електронний суд" відповідач подав звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.11.2023 та додаткового рішення цього ж суду від 13.12.2023, що були ухвалені на користь ОСОБА_1 .
Звіт відповідає змісту раніше поданого звіту та зводиться до неможивості виконання відповідачем вказаних рішень через відсутність необхідних для цього кошторисних призначень. Відповідач просить врахувати, що ним вживаються усі можливі заходи, спрямовані на виконання судового рішення. Однак згідно із затвердженим кошторисом на 2025 рік за КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя" для відповідних цілей Територіальному управлінню виділено лише 500 грн. Відтак через відсутність належного бюджетного фінансування та, відповідно, коштів на рахунках установи, необхідних для таких цілей, виконання судового рішення у цій справі на сьогодні є неможливим.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши звіт про виконання судового рішення, суд при вирішенні питання про його прийняття керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
За змістом положень частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Особливості прийняття судом рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення регламентуються статтею 382-3 КАС України.
Так, частинами першою, другою зазначеної статті визначено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Водночас за правилами, передбаченими абзацом 2 частини п'ятої статті 382-3 КАС України, якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Також відповідно до положень частини десятої, одинадцятої статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвалені на користь ОСОБА_1 рішення в цій справі станом на даний час в повному обсязі не виконані, адже стягувачу не виплачено кошти в сумі 184 463,36 грн, донараховані як невиплачена додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період з 02.08.2022 до 19.01.2023, а також кошти в сумі 1050,00 грн, присуджені позивачу на відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач вказаного факту не заперечує, але наголошує на неможливості виконання судового рішення в цій частині зважаючи на те, що відповідні суми можуть бути виплачені лише в межах затверджених кошторисних призначень і в Територіального управління відсутні необхідні для цього кошти.
В цьому контексті суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Відповідно до статті 161 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України.
Пунктами 3 і 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо іншого не передбачено законом про Державний бюджет України.
Крім того, частинами першою та четвертою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Таким чином, в силу нормативни приписів будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Встановлені судом обставини справи вказують на неможливість самостійного виконання відповідачем рішення суду у цій справі в частині виплати стягувачу перерахованого грошового забезпечення, що обумовлюється відсутністю у відповідача належного фінансового забезпечення та коштів, необхідних для виплати існуючої перед стягувачем заборгованості.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Як вже зазначалося вище, за приписами частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. В протилежному випадку, якщо відповідачем такі обставини доведено і вони знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, - суд має право прийняти такий звіт.
Таким чином, оскільки невиконання відповідачем рішення суду спричинене об'єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб'єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, суд доходить висновку про наявність підстав для прийняття поданого боржником звіту.
Суд зважає на те, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Проте проблема невиконання рішень національних судів у соціальних та інших публічно-правових спорах має загальнодержавний характер та пов'язана виключно із проблемою фінансування цих витрат з Державного бюджету, особливо в умовах воєнного стану.
Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень, пов'язаних з виплатою бюджетних коштів, яка потребує системного підходу до її вирішення на найвищих рівнях органів державної влади.
В даному ж випадку, на переконання суду, відповідачем наведено обґрунтовані підстави, що ускладнюють виконання судового рішення (такими обставинами є відсутність бюджетних призначень, що підтверджено належними доказами), а тому суд доходить висновку про наявність підстав для прийняття поданого звіту.
Разом з тим суд наголошує, що це не звільняє відповідача від обов'язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов'язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 294, 295, 381-1, 382, 382-2, 382-3 КАС України, суд
Прийняти звіт суб'єкта владних повноважень-відповідача про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року та додаткового рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року в адміністративній справі № 120/5917/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала в повному обсязі складена 20.10.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович