23 жовтня 2025 року м.Суми
Справа №591/7626/24
Номер провадження 22-ц/816/883/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Зарічного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 08 листопада 2024 року у складі судді Ніколаєнко О.О., постановлену у м. Суми, повний текст якої складено 11 листопада 2024 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скаргою, мотивуючи вимоги тим, що 09 липня 2024 року він звернувся із заявою Зарічного ВДВС у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом у справі № 591/5636/22, виданому 12 квітня 2024 року, про зміну способу участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 березня 2012 року в цивільні справі №2-68/2012 року. Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі побачень з дитиною один раз на тиждень: з 11-00 години до 13-00 години кожної суботи без присутності матері дитини ОСОБА_3 .
Повідомленням від 10 липня 2024 року державний виконавець повернула виконавчий документ без прийняття до виконання у зв'язку з тим, що резолютивна частина виконавчого документа не відповідає вимогам п. 7 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»: зокрема, у ньому не передбачено заходи примусового виконання рішень, які зазначені у ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження».
Вважав, що державний виконавець при виконання виконавчих документів, виданих на підставі судових рішень про встановлення побачень з дитиною та усунення перешкод не застосував положення ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та пункти 5-11 розділу 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №12/5.
Посилаючись на вищевказані обставини, суд просить скасувати постанову державного виконавця Ляшенко Л.В. від 10 липня 2024 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. Зобов'язати відповідальну особу Зарічного ВДВС у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти його виконавчий лист до виконання та відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №591/5636/22 від 12 квітня 2024 року.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 08 листопада 2024 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано відповідальну посадову особу Зарічного відділу державної виконавчої служби у м.Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження за виконавчим листом, виданим у справі №591/5636/22 від 12.04.2024.
У іншій частині вимог відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Зарічний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подавапеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що резолютивна частина виконавчого документа № 591/5636/22 від 12 квітня 2024 року, виданого Зарічним районним судом м. Суми про зміну способу участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 березня 2012 року в цивільні справі №2-68/2012 року. Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі побачень з дитиною один раз на тиждень: з 11-00 години до 13-00 години кожної суботи без присутності матері дитини ОСОБА_3 , не передбачає стягнення з боржника грошових сум або майна та не зобов'язує боржника виконувати або утриматись від виконання певних дій.
Вказує, що зміст судового рішення свідчить, що воно не потребує застосування примусових заходів, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження», не зобов'язує відповідача вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Наголошує на тому, що не підлягає задоволенню вимога скаржника про зобов'язання відповідальну особу Зарічного ВДВС відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 591/5636/22 від 12 квітня 2024 року, оскільки суд не може вирішувати спірні відносини наперед та не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
В установлений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу, подано не було.
Ухвала суду в частині скасування повідомлень державного виконавця про відмову у відкриті виконавчого провадження сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 12 квітня 2024 року Зарічним районним судом м. Суми видано виконавчий лист у справі №591/5636/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну способу участі у вихованні та вільному спілкування з дитиною. Рішенням у цій справі змінено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 грудня 2012 року у цивільній справі №2-68/2012. Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі побачень з дитиною один раз на тиждень: з 11-00 год. до 13-00 год. кожної суботи без присутності матері дитини ОСОБА_3 (а.с. 4).
09 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Зарічного ВДВС про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа (а.с. 3)
Повідомленням старшого державного виконавця Ляшенко Л.В. від 10 липня 2024 року виконавчий лист повернуто ОСОБА_1 без прийняття його до виконання у зв'язку з тим, що резолютивна частина виконавчого документа не відповідає вимогам п. 7 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»: зокрема, у ньому не передбачено заходи примусового виконання рішень, які зазначені у ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 5-6).
31 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Зарічного ВДВС про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа (а.с. 37)
Повідомленням старшого державного виконавця Ляшенко Л.В від 01 серпня 2024 року виконавчий лист повернуто ОСОБА_1 без прийняття його до виконання у зв'язку з тим, що резолютивна частина виконавчого документа не відповідає вимогам п. 7 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»: зокрема, у ньому не передбачено заходи примусового виконання рішень, які зазначені у ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 40).
Постановляючи ухвалу про часткове задоволення скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець при винесенні повідомлень про повернення виконавчого листа без виконання не врахувала положення статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», тому зазначені повідомлення не можуть бути визнані судом такими, що винесені правомірно. Суд вважав, що з метою захисту порушеного права стягувача необхідно зобов'язати державного виконавця усунути порушення шляхом відкриття виконавчого провадження за вищевказаним виконавчим документом.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до Конституції України та ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до положень статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За положеннями ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів.
Згідно з п. 1 ч. 1. ст. 26 Законом України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням (ч. 6 ст. 26 Законом України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
При цьому статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Згідно з ч. 2 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею (ч. 6 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Порядок виконання рішень державним виконавцем про встановлення побачення з дитиною також передбачений розділом IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 314/738/15-ц, провадження № 61-22576св18).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як диспозитивність.
Вказані правові норми, з одного боку, покладають на державного виконавця обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а з іншого боку - наділяють державного виконавця певними дискреційними повноваженнями щодо самостійного визначення видів і обсягу виконавчих та інших процесуальних дій, а також строків їх вчинення.
Суд при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень, виконуючи завдання цивільного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим законом, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, тобто, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою ДВС.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17 грудня 2004 року, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Отже, колегія суддів зауважує, що суд не вправі втручатися у діяльність органу державної влади, зобов'язуючи його приймати конкретне рішення, оскільки повноваження державного виконавця щодо прийняття відповідного рішення, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, за своєю правовою природою є дискреційними
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про зобов'язання відповідальну посадову особу Зарічного відділу державної виконавчої служби у м.Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження за виконавчим листом, виданим у справі №591/5636/22 від 12 квітня 2024 року.
Таким чином, у відповідності до положень п.п. 1, 4 ст. 376 ЦПК України, ухвалу суду належить в оскаржуваній частині скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні скарги в цій частині вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Зарічного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити.
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 08 листопада 2024 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині вимог про зобов'язання відповідальну посадову особу Зарічного відділу державної виконавчої служби у м.Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження за виконавчим листом, виданим у справі №591/5636/22 від 12 квітня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов