Номер провадження: 33/813/1937/25
Номер справи місцевого суду: 515/1032/25
Головуючий у першій інстанції Олійник К. І.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
17.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання Чередник К.А.,
осіб, які з'явилися до судового засідання:
- адвоката Замковенка Григорія Анатолійовича,
розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Замковенка Григорія Анатолійовича на постанову судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 вересня 2025 року, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 172112 від 20 червня 2025 року, ОСОБА_1 ухилився від обов'язків щодо виховання своєї неповнолітньої доньки, ОСОБА_2 , 2011 року народження, яка 16 червня 2025 року біля 18:00 год перебуваючи за адресою: Одеська область, м. Татарбунари, вул. Космонавтів вживала алкогольні напої, чим порушив вимоги ст.150 Сімейного кодексу України, за що передбачена адміністративна відповідальність ч.1 ст.184 КУпАП.
Постановою судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 вересня 2025 року ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700,00 грн (тисяча сімсот грн). Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (стягувач Державна судова адміністрація України) судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп).
Не погоджуючись з зазначеною постановою суду, захисник ОСОБА_1 адвокат Замковенко Григорій Анатолійович подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 вересня 2025 року та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в постанові суду в обґрунтування вини ОСОБА_1 зазначено, що його вина підтверджуються протоколом про адміністративне правопорушення, реєстрацією правопорушення, письмовими поясненнями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Однак, зазначені докази жодним чином не підтверджують факт вживання ОСОБА_2 алкогольних напоїв та недотримання ОСОБА_1 батьківських обов'язків. Зокрема, незрозуміло чином реєстрація правопорушення може підтверджувати вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП. Жодний свідок ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 в поясненнях не зазначає про вживання ОСОБА_3 алкогольних напоїв. У матеріалах справи лише зафіксовано факт вживання алкоголю неповнолітньою. Але це не є автоматичним доказом того, що ОСОБА_1 «ухилявся» від виховання.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, заслухавши захисника апелянта, який з'явився у судове засідання, апеляційний суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписи ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та застосовуючи до нього адміністративне стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що вина останнього у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Проте, апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Слід зазначити, що відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. При цьому, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі. Обставини, які зазначені посадовими особами у протоколі про адміністративне правопорушення, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі.
За приписами ст. 251 КУпАП, тягар доказування доведеності вини особи у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення покладається на уповноважену службову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, тобто у даному конкретному випадку, на поліцейського.
Апеляційний суд виходить із того, що судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості тощо.
Для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 184 КУпАП, апеляційним судом повторно досліджено докази, що зібранні по справі працівниками поліції.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 172112 від 20 червня 2025 року, ОСОБА_1 ухилився від обов'язків щодо виховання своєї неповнолітньої доньки, ОСОБА_2 , 2011 року народження, яка 16 червня 2025 року біля 18:00 год. перебуваючи за адресою: Одеська область, м. Татарбунари, вул. Космонавтів вживала алкогольні напої, чим порушив вимоги ст.150 Сімейного кодексу України, за що передбачена адміністративна відповідальність ч.1 ст.184 КУпАП.
Згідно рапорту реєстрації правопорушення, встановлено що 16.06.2025 року о 18:29 год. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 16.06.2025 року о 18:28 год. за адресою: Білгород - Дністровський р-н., м. Татарбунари, вул. Космонавтів 6, неповнолітня дівчина, 11 років у алкогольному стані, знаходиться без свідомості, але дихає.
До протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 172112 від 20 червня 2025 року також додані письмові пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
При розгляді справи апеляційний суд виходить з наступного.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Об'єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів дитини.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП проявляється у невиконанні батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей; незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.
При цьому, стаття 184 КУпАП за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює норму ст. 184 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння. Тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов'язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.
У вказаному вище протоколі про адміністративне правопорушення є посилання, що ОСОБА_1 порушив ст.150 Сімейного кодексу України, вказана стаття містить сім самостійних абзаців. Проте, особою, яка складала протокол не визначено конкретних положень вказаної статті, за що настає адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Обставини, які мали місце і стали підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення, повинні бути достатніми для повного розуміння суті правопорушення.
Відповідно до Закону законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.
Статтею 4 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що система заходів щодо охорони дитинства в Україні, включає, зокрема забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності; встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Невиконання батьками або особами які їх заміняють обов'язків щодо виховання дітей мають містити систематичний та триваючий характер, що не відповідає даному випадку.
Відповідно до ч. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Крім того, статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини:
1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов'язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. (стаття 155 Сімейного кодексу України).
Отже, під ухиленням від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей слід розуміти як пряме невиконання батьками або особами, які їх замінюють, цих обов'язків та свідомого нехтування ними.
Апеляційний суд зазначає, що складений протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст.256 КУпАП, оскільки в них не розкрита повністю об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, відповідно до ч. 1 ст. 184 КУпАП, тобто не зазначена суть адміністративного правопорушення.
При цьому, склад правопорушення становить сукупність головних, визначальних ознак, які виділені законодавцем як типові, необхідні і водночас достатні для притягнення особи до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.
В протоколі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 лише вказано, що ОСОБА_2 , 2011 року народження, яка 16 червня 2025 року біля 18:00 год. перебуваючи за адресою: Одеська область, м. Татарбунари, вул. Космонавтів вживала алкогольні напої.
Проте, вказане зазначення у протоколі вживання алкогольних напоїв ОСОБА_2 , 2011 року народження, належним чином не підтверджено.
В матеріалах справи відсутні будь - які докази на підтвердження цього, що в подальшому можливо інкримінувати ОСОБА_1 правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Так, в рапорті реєстрації правопорушення, не вказано хто саме вживав алкогольні напої серед неповнолітніх, а зазначено про те , що неповнолітня дівчина 11 років в алкогольному стані, в дужках значено «під питанням», знаходиться без свідомості, не дихає.
Будь-яких відомостей що це за дівчина і чи дійсно вона була без свідомості в стані алкогольного сп'яніння і яке відношення до цієї події має ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.
В письмових поясненнях ОСОБА_3 , остання зазначає, що дійсно вона зустрілась з подругами і всі окрім неї вживали алкогольні напої, тобто факт вживання нею алкоголю заперечує.
В поясненнях інших осіб, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , також відсутні відомості про вживання алкогольних напоїв ОСОБА_2 , 2011 року народження.
Належних та допустимих доказів вживання ОСОБА_2 , 2011 року народження алкогольних напоїв, таких як медичний висновок на встановлення стану алкогольного сп'яніння, за участі одного із батьків або органів опіки та піклування, відносно неповнолітньої, матеріали справи не містять.
Крім того, в матеріалах справи відсутні і медичні висновки щодо будь-якого з тих підлітків в компанії з якими перебувала ОСОБА_2 16.06.2025 року по АДРЕСА_1 .
Також в матеріалах справи відсутні характеристика ОСОБА_2 по місту навчання та місту мешкання, не з'ясовано чи займається ОСОБА_2 у спортивній секції або чи відвідує вона гуртки по інтересам (музика, мистецтво, гуманітарні дисципліни, техніка тощо) і чи вживались щодо ОСОБА_2 виховні заходи щодо запобігання асоціальній поведінці у разі, якщо такі випадки фіксувались і які в такому випадку профілактичні та попереджувальні заходи вживались щодо її батьків.
Лише з'ясувавши вказані відомості та зібравши відповідні документи у суду першої інстанції було б достатньо підстав для висновку про винну поведінку ОСОБА_1 щодо неналежного виховання ним своєї дочки ОСОБА_2 .
Однак, суд першої інстанції даним обставинам значення не придав та не звернув увагу на невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам ст. 256 КУпАП, в якому не викладено суть адміністративного правопорушення, в тому числі всіх ознак об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, відсутність доказової бази на підтвердження знаходження ОСОБА_2 , 2011 року народження в стані алкогольного сп'яніння.
Отже, наявними в справі доказами не доведено поза розумним сумнівом факту ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей, що в свою чергу не надає можливості зробити висновок про наявність в її діях складу правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Таким чином, слід дійти висновків про те, що судом першої інстанції, у порушення вимог ст. 280 КУпАП, не було з'ясовано усіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення та суд дійшов передчасного висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги про недоведеність вини ОСОБА_1 частково заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» (Заява № 39598/03) Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Таким чином, підсумовуючи вище викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджено, поза розумним сумнівом, що ОСОБА_1 порушив ч. 1 ст. 184 КУпАП, оскільки відповідно до змісту ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на його користь, тому постанову районного суду необхідно скасувати, а провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Замковенка Григорія Анатолійовича - задовольнити частково.
Постанову судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 вересня 2025 року - скасувати та провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити з підстави пункту першого частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе