Номер провадження: 33/813/1902/25
Номер справи місцевого суду: 498/1412/25
Головуючий у першій інстанції Чернецька Н.С.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
10.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання Чередник К.А.,
осіб, які взяли участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції:
- адвоката Орлової Юлії Павлівни,
розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Орлової Юлії Павлівни на постанову судді Великомихайлівського районного суду Одеської області від 05 вересня 2025 року, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ПдРУ № 007648Е від 18 серпня 2025 року, 18 серпня 2025 року о 18 год. 30 хв. на південно-західній околиці с. Новоборисівка Роздільнянського району Одеської області на відстані до 15 000 м. від лінії Державного кордону України на напрямку с. Новоборисівка (Україна) - с. Нікольське (Республіка Молдова) було виявленого громадянина України ОСОБА_1 , який спільно з особами, відносно яких були складені відповідні протоколи, незаконно, в пішому порядку, без вантажу, з документами, що посвідчують особу, намагався перетнути Держаний кордон України поза встановленими пунктами пропуску через ДК України на вихід з України в Республіку Молдова, чим порушив вимоги ст. 9 ЗУ «Про державний кордон України», тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Постановою судді Великомихайлівського районного суду Одеської області від 05 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 8500,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605,60 грн.
Не погоджуючись з зазначеною постановою суду, захисник ОСОБА_1 адвокат Орлова Юлія Павлівна подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Великомихайлівського районного суду Одеської області від 05 вересня 2025 року та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що справа розглянута без присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, як зазначалося вище ОСОБА_1 не знав про розгляд справи, у відкритому доступу її було оприлюднено тільки 09.09.2025, з помилкою у прізвище, та дата розгляду справи навіть у відкритому доступі відсутня й на зараз, а тому він відповідно не міг і не подавав клопотання про відкладення розгляду справи, навпаки він хотів приймати участь та дати свої пояснення, саму тому інформація в реєстрі було знайдено його захисником.
Крім того, вказує на те, що Великомихайлівський районний суд Одеської області не є органом, який був уповноважений на розгляд даної справи відповідно до положень ч.7 ст.276 КУпАП. Отже, місцем виявлення можливого правопорушення є с. Новоборисівка Роздільнянського району Одеської області, що за адміністративно - територіальним поділом відноситься до Роздільнянського районного суду Одеської області, а тому розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.2 ст.204-1 КУпАП підлягав розгляду у Роздільнянському районному суді Одеської області.
Великомихайлівський районний суд Одеської області не є органом, який був уповноважений на розгляд даної справи відповідно по положень 4.7 ст.276 КпАП.
Також, посилається на те, що зазначення в рішенні суду першої інстанції «який спільно з особами, відносно яких були складені відповідні протоколи, незаконно, в пішому порядку, без вантажу, з документами, що посвідчують особу, намагався перетнути Держаний кордон України поза встановленими пунктами пропуску через ДК України на вихід з України в Республіку Молдова», то ці обставини не відповідають дійсності, взагалі нічим не підтверджені так, він був один, коли його було затримано. І наявність протоколу складеного у той самий день у відношенні до інших осіб не вказує на спільність їх дій і будь-які злочинні наміри. Сам факт перебування та пересування в межах (прикордонного району не створює складу Одеської області адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Суд першої інстанції не встановив (відсутні посилання на відповідні докази в суді першої інстанції) доказ того що ОСОБА_1 : здійснив спробу незаконного перетину державного кордону, що є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу правопорушення за ч. 2 ст. 204-1 КУПАП; фото та відеодоказів; протоколу затримання; що не підтверджує обґрунтованість висновків про спробу перетину. ОСОБА_1 ставиться у вину спроба перетину державного кордон України поза пунктами пропуску через державний кордон України відстані 15 км від його лінії.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, заслухавши захисника апелянта, яка приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписи ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Згідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Притягаючи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладаючи на нього відповідне адміністративне стягнення, районний суд виходив з того, що вина останнього підтверджується зібраними по справі доказами, з чим погоджується і апеляційний суд.
Під час розгляду справи апеляційний суд виходить з наступного.
За приписами КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведена достатніми доказами, які установлюють об'єктивну істину в справі.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі. Обставини, які зазначені посадовими особами у протоколі про адміністративне правопорушення, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі. За приписами ст. 251 КУпАП, тягар доказування доведеності вини особи у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення покладається на уповноважену службову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення.
Під час апеляційного розгляду справи, для забезпечення дотримання прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, були повторно досліджені наступні докази.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ПдРУ № 007648Е від 18 серпня 2025 року, 18 серпня 2025 року о 18 год. 30 хв. на південно-західній околиці с. Новоборисівка Роздільнянського району Одеської області на відстані до 15 000 м. від лінії Державного кордону України на напрямку с. Новоборисівка (Україна) - с. Нікольське (Республіка Молдова) було виявленого громадянина України ОСОБА_1 , який спільно з особами, відносно яких були складені відповідні протоколи, незаконно, в пішому порядку, без вантажу, з документами, що посвідчують особу, намагався перетнути Держаний кордон України поза встановленими пунктами пропуску через ДК України на вихід з України в Республіку Молдова, чим порушив вимоги ст. 9 ЗУ «Про державний кордон України», тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Згідно рапорту першого заступника начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) майора ОСОБА_2 , зі змісту якого вбачається, 18.08.2025 о 18 год. 30 хв., за попередньою інформацією ПОРВ ( з м. д. Велика Михайлівка) складом при кордного наряду «Розвідувально-пошукова група» від впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » спільно з офіцерами ПОРВ та HIIУ на напрямку н. п. Новоборисівка (Україна) - н. п. Нікольське (Республіка Молдова) на відстані до 15000 м. від лінії державного кордону України в районі пп/зн 0497 було зупинено транспортний засіб Volkswagen Touran д.р.н. НОМЕР_1 , в якому виявлено водія - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також 5 громадян України, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . В ході з'ясування обставин, встановлено, що виявлені громадяни ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 намагались незаконно перетнути державний кордон України в пішому порядку поза пунктами пропуску на вихід з України в Республіку Молдова з документами, що посвідчують їх особу. В ході проведення фільтраційно-перевірочних заходів встановлено, що в діях водія відсутні ознаки вчинення кримінального правопорушення за ст. 332 ККУ.
Також встановлено, що 15.07.2025 року громадянина СЕРВІРОГ ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 було виявлено при спробі порушення державного кордону України на ділянці відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_8 ». Таким чином, в діях громадян ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Виявлених осіб доставлено до відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для складання процесуальних документів.
Під час складання процесуальних документів, громадяни ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 усно описали обставини та процес підготовки до вчинення правопорушення, проте за попередньою змовою відмовились від надання письмових пояснень з метою ускладнення процесу розгляду справи.
Як було встановлено, в ході дослідження долученого до матеріалів справи протоколу про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 007648Е від 18 серпня 2025 року, зі змісту якого вбачається, що 18 серпня 2025 року окрім ОСОБА_1 на місці подій затримано також: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Згідно ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено:
- постановою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 05 вересня 2025 року у справі № 498/1411/25 ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, судове рішення набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржено.
- постановою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 05 вересня 2025 року у справі № 498/1415/25 ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, судове рішення набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржено.
- постановою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 05 вересня 2025 року у справі № 498/1410/25 ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, судове рішення набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржено.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановленні рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2019 року у справі № 607/2509/14-ц, де зазначено, що з огляду на вимоги процесуального закону, суд не здійснює переоцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Тобто, вищевказаними постановами встановлені обставини, які мають преюдиційне значення для розгляду даної справи, а саме обставини винуватості осіб, яких затримано у автомобілі разом з ОСОБА_1 та вина яких у спробі перетину державного кордону доказана у судовому порядку. Зазначені факти, в розмінні ст. 251 КУпАП, встановлюють абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі з формулюванням "будь - які фактичні дані на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи».
Отже, за матеріалами справи вбачається, що ОСОБА_1 ставиться в провину порушення вимоги ст. 9 Закону України «Про державний кордон України», за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.
Диспозиція статті має бланкетний характер, у зв'язку з чим встановлення складу адміністративного правопорушення регулюється спеціальним нормативним актом, що регулює порядок перетинання державного кордону України, яким є Закон України «Про державний кордон України».
За змістом ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об'єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Положення про пункти пропуску через державний кордон України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про державний кордон України» пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Згідно з абзацу першому п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» 24 лютого 2022 року на території Україні запроваджено воєнний стан.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Окрім того, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 в Україні запроваджено загальну мобілізацію, що передбачає здійснення визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів, зокрема, обмеження виїзду чоловіків віком 18-60 років за кордон.
Докази, наведені вище, які апеляційний суд визнає належними й допустимими, і зібраними відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні в ході розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують винуватість у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення - спроба незаконного перетину державного кордону України, вчиненого групою осіб.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що розгляд справи в суді першої інстанції було здійснено за відсутності ОСОБА_1 , то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що це не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови, зважаючи на те, що апеляційним судом було забезпечено право ОСОБА_1 на участь у судовому засіданні та викладенні відповідних аргументів, та який скористався цим шляхом залучення захисника Орлової Юлії Павлівни, яка взяла участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
З приводу доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав наміру незаконно перетинати державний кордон України, у зв'язку з затриманням його за 15 км від його лінії державного кордону України, апеляційний суд виходить з наступного.
Ознаками об'єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною другою ст. 204-1 КУпАП, є:
- перетинання або спроба перетинання державного кордону України групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України;
- перетинання або спроба перетинання державного кордону України групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті будь-яким способом в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів;
- перетинання або спроба перетинання державного кордону України групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті будь-яким способом з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
При цьому, визначальною ознакою об'єктивної сторони даного правопорушення є місце його вчинення.
Суб'єктом правопорушення за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП є фізична осудна особа, яка діяла групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті та яка вчинила одне з діянь, визначених серед ознак об'єктивної сторони даного правопорушення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 1998 року № 1199 «Про контрольовані прикордонні райони» установлено контрольовані прикордонні райони в межах територій міст і районів (згідно з додатком). Зі змісту даного додатку до постанови вбачається, що в Одеській області районами, які визнані контрольованими прикордонними є Білгород-Дністровський, Болградський, Ізмаїльський, Одеський, Подільський, Роздільнянський райони.
Населений пункт с. Новоборисівка територіально розташований в Роздільнянському районі, то даний населений пункт входить до складу контрольованого прикордонного району, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1199 «Про контрольовані прикордонні райони».
Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 мав дозвільні документи, які надавали йому, як громадянину України чоловічої статі та призивного віку, право на перетинання державного кордону, зважаючи на обмеження, встановлені законодавством.
Таким чином, апеляційний суд зауважує, що сукупність таких обставин, як: місце затримання ОСОБА_1 ( с. Новоборисівка - контрольований прикордонний район) разом з іншими особами ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , вина окремих з них підтверджена у судовому порядку), а саме - 15000 м від лінії державного кордону України по напрямку с. Новоборисівка (Україна) - с. Нікольське (Республіка Молдова), яке знаходиться на значній відстані від зареєстрованого місця проживання ОСОБА_19 ; спосіб намагання перетину державного кордону - поза межами пункту пропуску; відсутність дозвільних документів на перетин державного кордону; вагомо свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 наміру на вчинення інкримінованого правопорушення та спростовують твердження захисника про те, що він не мав умислу на скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП.
При цьому, апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не надано жодного доказу, що останній не мав наміру перетинати державний кордон України поза межами пункту пропуску, пояснення, що останній прямував з міста Одеса до міста Києва, спростовується місце затримання ОСОБА_1 на околиці н. п. Новоборисівка Роздільнянського району Одеської області, яке територіально не узгоджується з направленням до міста Києва з міста Одеса.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Великомихайлівський районний суд Одеської області не є органом, який був уповноважений на розгляд даної справи відповідно до положень ч.7 ст.276 КУпАП, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022"Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Разом із цим, село Новоборисівка Роздільнянського району Одеської області до 17 липня 2020 року було підпорядковане Великомихайлівському району Одеської області.
У зв'язку з чим вказана справа відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Великомихайлівського районного суду Одеської області.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність винесеної постанови суду першої інстанції та не спростовують висновки суду першої інстанції.
Вищенаведене дає обґрунтовані підстави вважати, що доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Отже, приймаючи до уваги встановлені обставини справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що наявними у справі доказами підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні за ст. 204-1 ч. 2 КУпАП, а тому висновок суду першої інстанції про визнання його винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, є законним та обґрунтованим, тому немає підстав для скасування або зміни постанови суду.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі, та процесуальна поведінка апелянта, пов'язана з наданням ним пояснень, які не підтверджені належними і достатніми доказами не узгоджуються з дійсними обставинами справи, розцінюються апеляційним судом, як спосіб самозахисту від відповідальності за вчинене правопорушення.
При визначені виду та міри адміністративного стягнення, районним судом були додержані вимоги ст. 33 КУпАП.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 КУпАП, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Орлової Юлії Павлівни - залишити без задоволення.
Постанову судді Великомихайлівського районного суду Одеської області від 05 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе