Номер провадження: 11-сс/813/1431/25
Справа № 947/20318/25 1- кс/947/9745/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна КП «ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ СЕРВІС «ФОНТАНСЬКИЙ» - ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.07.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12025160000000159 від 11.02.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.07.2025 задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та накладено арешт на майно, зазначене в резолютивній частині ухвали, яке було вилучене 05.06.2025 під час проведення обшуку в приміщенні КП «ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ СЕРВІС ФОНТАНСЬКИЙ», за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, буд. 12/3 (код за ЄДРПОУ 35302819), шляхом позбавлення права на володіння, розпорядження та користування вказаними документами до скасування арешту у порядку встановленому КПК України.
Ухвала слідчого судді обґрунтована тим, що вилучене в ході обшуку майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди вчинення зазначеного у клопотанні кримінального правопорушення, є всі підстави вважати, що було знаряддям вчинення злочину, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник власника майна КП «ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ СЕРВІС ФОНТАНСЬКИЙ» - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала винесена з суттєвими порушеннями норм КПК України.
Доводи обґрунтовує тим, що частина вилучених документів датована раніше ніж обставини кримінального правопорушення. Зауважив, що під час обшуку був вилучений мобільний телефон директора КП «ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ СЕРВІС ФОНТАНСЬКИЙ» ОСОБА_9 , який надав вільний доступ до останнього, однак, незважаючи на відсутність в телефоні відшукуваної інформації, останній був вилучений під час слідчої дії. Крім того, ухвала слідчого судді не містить в резолютивній частині розподілу щодо арешту майна, оскільки телефон було вилучено безпосередньо у ОСОБА_9 .
Просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Зі змісту клопотання прокурора про арешт майна вбачається, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження кримінального провадження №12025160000000159 від 11.02.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному проваджені здійснюється Одеською обласною прокуратурою.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_10 діючи за попередньою змовою з своєю матір'ю - головним бухгалтером КП «ЖКС Фонтанський» ОСОБА_11 організували злочинну схему щодо заволодіння коштами комунальних підприємств, залучивши до неї посадових осіб КП ЖКС «Порто-франківський» та КП «ЖКС Фонтанський» з метою привласнення коштів комунальних підприємств під час виконання робіт.
Так, посадові особи КП ЖКС «Порто-франківський» та КП «ЖКС Фонтанський» протягом 2021-2025 рр. уклали ряд договорів на надання послуг адміністрування бази даних для ведення побудинкового обліку доходів та витрат із «афілійованим» суб'єктом господарської діяльності - ФОП ОСОБА_10 .
Відповідно до договорів, ФОП ОСОБА_10 зобов'язується здійснювати встановлення програмного комплексу «Система побудинкового обліку доходів та витрат», адміністрування бази даних комунального підприємства, необхідної для ведення прибудинкового обліку доходів та витрат. Послуга адміністрування бази даних включає до себе: встановлення, налаштування та оновлення серверного програмного забезпечення бази даних; оцінку функцій бази даних та програмних продуктів, пов'язаних із базою даних; створення та підтримку політики та процедури резервного копіювання та відновлення; сприяння у формуванні та впровадженні бази даних; впровадження та підтримку безпеки бази даних (створення та підтримка користувачів та ролі, призначення привілеїв); налаштування бази даних та моніторинг продуктивності; відновлення бази даних.
Розрахунки за Договорами здійснювались за рахунок коштів комунальних підприємств.
Також, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_10 з 2019 року призначений на посаду головного економіста КП «ЖКС Фонтанський» та в його обов'язки входить загальне економічне планування на підприємстві, спрямоване на організацію раціональної господарської діяльності відповідно до потреб ринку і можливостей одержання необхідних ресурсів, виявленням і використання резервів виробництва з метою досягнення найбільшої ефективності роботи підприємства та інше відповідно до посадової інструкції.
Крім того, 24.02.2022 ОСОБА_10 призвана на військову службу за мобілізацією до НГУ, де останній проходив службу до лютого 2023 року, та фактично був позбавлений можливості виконувати функції ФОП.
05.06.2025 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси проведено обшук за місцем здійснення діяльності КП «ЖИТЛОВО КОМУНАЛЬНИЙ СЕРВІС ФОНТАНСЬКИЙ», за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, буд. 12/3, в ході якого виявлено та вилучено наступне майно: оригінали документів із зразками підпису директора КП «ЖКС Фонтанський» ОСОБА_9 та печаткою, оригінали документів із зразками підпису ОСОБА_12 та печаткою, оригінали звернень на відповідей на предмет звітування перед співвласниками, акти здачі-приймання робі/наданих послуг із ФОП ОСОБА_10 , перелік яких зазначено у клопотанні прокурора та мобільний телефон «IPhone 13» ІМЕІ НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_2 .
Вказані речі постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області визнано речовими доказами та приєднано до матеріалів кримінального провадження.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що вилучені під час обшуку документи необхідно для проведення економічної, почеркознавчої експертиз, мобільний телефон - для проведення його детального огляду, виконання доручення слідчого від 11.06.2025, які неможливо провести без наявності у органу досудового розслідування вилученого майна, з метою встановлення наявності доказів, що можуть мати суттєве значення для кримінального провадження.
Також слідчий суддя вірно вважає, що зв'язок даного майна із вчиненням злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що вилучене під час проведення обшуку майно відповідає критеріям визначеним статтею 98 КПК України, на яке відповідно до положень ч. 3 ст. 170 КПК України може бути накладений арешт, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди злочину, є предметом, що були об'єктом кримінально протиправних дій, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження,
Таким чином, колегія суддів зазначає, що слідчий суддя обґрунтовано дійшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та інтереси власника майна про які йдеться у клопотанні сторони обвинувачення.
Будь-яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає та апелянтом надано не було.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна КП «ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ СЕРВІС ФОНТАНСЬКИЙ» - ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.07.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12025160000000159 від 11.02.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4