Номер провадження: 22-ц/813/5878/25
Справа № 521/7423/25
Головуючий у першій інстанції Ганошенко С.А.
Доповідач Комлева О. С.
23.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 13 травня 2025 року про повернення заяви про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Ганошенко С.А., у цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар Катерини Олександрівни, ОСОБА_2 про визнання розміру заборгованості по аліментам та стягнення надмірно стягнутих коштів,-
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар К.О., ОСОБА_2 про визнання розміру заборгованості по аліментам та стягнення надмірно стягнутих коштів.
12 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову в якій просив заборонити головному державному виконавцю Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар К.О. вчиняти будь-які дії щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по аліментам в рамках виконавчого провадження № 52640756.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 13 травня 2025 року заява ОСОБА_1 повернута заявнику.
Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що заявником у порушення вимог Закону України «Про судовий збір», при поданні заяви про забезпечення позову не було сплачено судовий збір.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що він як учасник бойових дій, має право на звільнення від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
У своєму відзиві ОСОБА_2 просила суд апеляційну скаргу апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 13 травня 2025 року про повернення заяви про забезпечення позову залишити без змін.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повертаючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,суд першої інстанції виходив з того, що положення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» стосуються випадків звернення до суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин. Суд врахував предмет та підстави позову, перевірив чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та дійшов висновку про повернення заяви.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи військовий квиток серії НОМЕР_1 , посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с. 60-61)
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 зазначила, що пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII. А стаття 22 цього ж Закону передбачає, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12 та 22 Закону № 3551-XII.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №567/79/23 суд дійшов висновку, що вищезазначена правова позиція чинна та із часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар К.О., ОСОБА_2 про визнання розміру заборгованості по аліментам та стягнення надмірно стягнутих коштів, а в заяві про забезпечення позову просить заборонити головному державному виконавцю Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар К.О. вчиняти будь-які дії щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по аліментам в рамках виконавчого провадження № 52640756.
Тобто зазначений спір не пов'язаний із захистом порушених прав скаржника саме як учасника бойових дій.
Отже, оскільки дана цивільна справа пов'язана з визнанням розміру заборгованості по аліментам та стягнення надмірно стягнутих коштів, вказану норму закону неможливо застосувати для звільнення від сплати судового збору.
Отже, відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову вважаючи, що ОСОБА_1 , має виконувати встановлений законодавством обов'язок сплати судового збору, порядок та розмір якого визначено Законом України «Про судовий збір».
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зводяться до непогодження із висновком суду першої інстанції та тлумаченні норм чинного законодавства на власний розсуд.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції, відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 13 травня 2025 року про повернення заяви про забезпечення позову - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 23 жовтня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький