Номер провадження: 11-сс/813/1381/25
Справа № 947/2332/25 1-кс/947/4054/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
представника власника майна - ОСОБА_6 ,
власника майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024163490000683, внесеного до ЄРДР від 17.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого та накладено на речі вилучені 17.03.2025 в ході проведення обшуку за адресою мешкання ОСОБА_7 , а саме: АДРЕСА_1 , які мають вагоме значення для встановлення об'єктивної істини у вказаному кримінальному провадженні, а саме грошові кошти в сумі 11700 доларів США, купюрами номіналом 100 доларів США, мобільний телефон марки «Xiomi Redmi Note pro 14» imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , з сім-картами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, вилучене майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, зв'язок вилученого майна із вчиненням злочину підлягає встановленню в процесу здійснення досудового розслідування.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді власник майна ОСОБА_7 , оскільки вважає, що оскаржувана ухвала винесена з суттєвими порушеннями норм КПК України.
Доводи обґрунтовує тим, що вилучені речі не відповідають критеріям речових доказів. Зазначає, що грошові кошти отримані легальним шляхом з продажу квартири, що підтверджується відповідним договором.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 сповіщався належним чином про дату та час судового засідання, клопотань про відкладання судового засідання чи про те, що він бажає приймати участь у судовому засідання до апеляційного суду не надавав.
Згідно положень ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження у судове засідання не перешкоджає проведенню розгляду клопотання про арешт майна.
Враховуючи, що участь прокурора не є обов'язковою при розгляді даної категорії справ, він був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, сторони по справі не заперечували проти розгляду апеляційної скарги без участі прокурора, в зв'язку з чим апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, пояснення власника майна та його представника, які підтримали подану апеляційну скаргу, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст., для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024163490000683 від 17.10.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України про те, що 17.10.2024 до ч/ч відділення поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області надійшла заява від гр. ОСОБА_9 , в якій останній просить прийняти міри правового характеру відносно невстановленої особи, яка знаходячись на території Пересипського району міста Одеси, таємно викрала майно, що належить ТОВ «Транссервіс 2008».
23.02.2025 на підставі статті 208 КПК України затримано громадянина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, якому в подальшому вручене письмове повідомлення про підозру, та повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлення про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 185 КК України.
17.03.2025 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 18.02.2025 у справі №947/2332/25, провадження №1-кс/947/2816/25, проведено обшук за адресою мешкання ОСОБА_7 , а саме: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено, та в подальшому вилучено речі, які мають вагоме значення для встановлення об'єктивної істини у вказаному кримінальному провадженні, а саме: грошові кошти в сумі 11700 доларів США, купюрами номіналом 100 доларів США, мобільний телефон марки «Xiomi Redmi Note pro 14» imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , з сім-картами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
Постановою слідчого від 17.03.2025 вище перелічене, вилучене в ході обшуку майно, у відповідності до ст. 98 КПК України, визнано речовими доказами, оскільки в органу досудового розслідування є достатньо підстав вважати що воно перебуває у незаконному обігу, є знаряддям та об'єктом протиправних дій та зберегло на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, виявити які вдасться лише за допомогою проведення слідчих дій та відповідних експертиз із залученням судових експертів.
Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що на підставі долучених до клопотання матеріалів, прийшов до висновку, що вилучене під час обшуку майно, може відповідати критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки є підстави вважати, що могло бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, підлягають конфіскації як виду покарання, що встановлюються під час кримінального провадження, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Апеляційний суд зазначає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що вилучений мобільний телефон може містити на собі відомості на підтвердження факту та обставин можливого вчинення кримінально-протиправних дій за обставинами даного кримінального провадження, (дзвінки, листування, фото, номери телефонів осіб пов'язаних з вчиненням дій щодо таємного викрадення майна ТОВ «Транссервіс 2008») в зв'язку з чим таке майно відповідає категорії, що власне підтверджується долученою до клопотання постановою про визнання речових доказів від, а отже, воно потребує збереження, в цілях їх подальшого дослідження та проведення відповідних експертних досліджень.
Більш того, перед стороною обвинувачення постало питання експертного дослідження вилученого мобільного телефону, а обов'язковою умовою їх проведення є безпосереднє надання для дослідження електронного пристрою, що додатково підтверджує наявність підстав для арешту майна.
При цьому, норми КПК України не визначають чітких термінів для призначення експертного дослідження вилученого майна, а також не передбачають такої підстави для відмови у накладенні арешту, як відсутність станом на час розгляду клопотання постанови про призначення експертизи.
Також, з огляду на правову кваліфікацію вчинених діянь (ч. 4 ст. 185 КК України) за ознаками кримінального правопорушення вилучені грошові кошти відповідають ознакам майна, здобутого кримінально протиправним шляхом. За таких обставин, слідчим суддею вірно встановлено відповідність зазначених грошових коштів критеріям речових доказів, встановлених ст. 98 КПК України, оскільки вони зберегли на собі сліди вчинених злочинів, є об'єктом протиправних дій та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Стосовно доводів власника майна щодо легальності походження вилучених грошових коштів суд апеляційної інстанції зазначає, що вони будуть предметом перевірки під час подальшого досудового розслідування. При цьому, зазначені грошові кошти були вилучені саме за місцем мешкання особи, що може бути причетна до вчинення злочину, а відомості надані стороною захисту щодо того, що грошові кошти отримані легальним шляхом з продажу квартири та підтверджується відповідним договором достеменно не свідчать про тотожність цих грошових коштів і легальність їх походження.
Таким чином, слідчий суддя накладаючи арешт обґрунтовано прийшов до висновку, що не можна достеменно стверджувати, що вилучені грошові кошти не отримані від кримінально-протиправної діяльності. Їх зв'язок із вчиненням кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України підлягає перевірці з боку органу досудового розслідування, а тому арешт такого майна є виправданий.
Крім того під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником зазначено про направлення обвинувального акту у кримінальному провадженні №12024163490000683, внесеного до ЄРДР від 17.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України у порядку ст.ст. 283, 615 КПК України, для розгляду справи по суті до суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу власника майна - ОСОБА_7 -залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024163490000683, внесеного до ЄРДР від 17.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4