Номер провадження: 11-кп/813/1540/25
Справа № 946/6572/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
07.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.01.2025 року у кримінальному провадженні №12024162150000694 від 22.05.2024 відносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Саф'яни Ізмаїльського району Одеської області, громадянина України, із середньою освітою, працюючого за наймом, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 01.10.2024 вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області за ст. 390-1 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді пробаційного нагляду на строк один рік,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України і призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк один рік.
Згідно ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_7 визнано остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень за цим вироком та за попереднім вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.10.2024 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі на строк один рік.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання за цим вироком у виді обмеження волі частково відбуте ним покарання у виді пробаційного нагляду за попереднім вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.10.2024 з 19.11.2024 до набрання цим вироком законної сили, виходячи з розрахунку, встановленого п. 5 ч. 1 ст. 72 КК, а саме одному дню обмеження волі відповідає один день пробаційного нагляду.
Строк покарання ОСОБА_7 у виді обмеження волі обчислювати з моменту його прибуття до місця відбування покарання.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він в порушення вимог ст. 28 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на повагу його гідності, та в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» №2229-VІІІ від 07.12.2017, будучи особою, яка раніше неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у виді домашнього насильства, відповідальність за які передбачена ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), у зв'язку з чим з 28.12.2022 перебуває на профілактичному обліку в Ізмаїльському РВП ГУНП в Одеській області за категорією «кривдник», продовжує систематичне вчинення домашнього насильства стосовно своєї сестри ОСОБА_8 .
Так, 13.12.2023 об 11:30 годині, 29.03.2024 о 17:00 годині, 30.03.2024 о 13:00 годині, 08.04.2024 о 00:10 годині, ОСОБА_7 , знаходячись за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних відносин, вчиняв з ОСОБА_8 сварки, умисно ображав її нецензурною лайкою, принижував її честь та гідність, 13.12.2023 виганяв її із дому, 29.03.2024 та 08.04.2024 застосував фізичне насильство наносив їй удари, тим самим вчиняв домашні насильства психологічного, економічного та фізичного характеру, за що постановами Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.01.2024, від 08.04.2024 та від 16.04.2024 неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Не зупиняючись на вчиненому, ОСОБА_7 15.05.2024 близько 22:00 годині, точного часу не встановлено, також знаходячись за вказаною адресою, маючи прямий умисел на вчинення психологічного, фізичного та економічного насильства над своєю сестрою ОСОБА_8 , на ґрунті неприязних відносин, знов вчинив сварку, в ході якої висловлювався на адресу потерпілої нецензурною лайкою, умисно словесно ображав та принижував її честь і гідність, схопив за волосся та наніс їй один удар рукою в обличчя, після чого не пускав її до будинку, зачинивши двері, тим самим вчинив домашнє насильство психологічного, фізичного та економічного характеру.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи цілеспрямовано, з метою приниження честі та гідності потерпілої, на ґрунті особистих неприязних відносин, систематично вчиняв домашнє насильство психологічного, фізичного та економічного характеру щодо своєї сестри ОСОБА_8 , з якою перебуває у сімейних відносинах, що призвело до психологічних та фізичних страждань та до погіршення якості життя потерпілої, які виразились в емоційному виснаженні потерпілої, побоюванні за свою безпеку, втраті сну, перебування у постійному пригніченому стані та втомі.
Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК, а саме домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного, фізичного та економічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оспорюється встановлені у вироку суду фактичні обставини та доведеність вини обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що вирок підлягає зміні в частині призначення йому покарання, через його суворість.
Доводи обґрунтовує тим, що призначене покарання не відповідає вимогам статей 50, 51, 65 КК України, і не є співмірним протиправному діянню, не є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості, яка зовсім не враховує його індивідуальні особливості - поганий стан здоров'я, який перешкоджає виконанню покарання в частині обов'язкового залучення засудженого до праці.
Так, згідно консультаційного висновку спеціаліста-хірурга у нього наявна пупкова невправима кила, яка потребує планового оперативного втручання, в розмірі видалення кили, а довідка центральної районної лікарні підтверджує наявність цукрового діабету 2 типу та необхідність двох раз на день приймати ліки.
Наведені ж у вироку негативні дані про його особу частково спростовуються доданими до апеляційної скарги позитивними характеристиками сільської ради та найближчих сусідів.
Просить вирок змінити та застосувати до нього ст. 75 КК України, звільнивши від відбування покарання з випробуванням.
В іншій частині вирок районного суду залишити без змін.
Обвинувачений ОСОБА_7 та потерпіла ОСОБА_8 будучи належним чином сповіщеними про дату та час в судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомили. При цьому клопотань про їх обов'язкову участь у судовому засіданні не заявляли.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора, який не заперечував проти розгляду апеляційної скарги за відсутності обвинуваченої та потерпілого, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності обвинуваченої та потерпілого.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисника, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно кримінального провадження та оскаржуваного вироку обвинувачений ОСОБА_7 винним себе у вчиненні домашнього насильства, тобто умисному систематичному вчиненню психологічного, фізичного та економічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України не визнав, проте у його апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановленого судом першої інстанції та доведеність його вини у вчинені кримінального правопорушення, у зв'язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.
Таким чином, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення за ст. 126-1 КК України, за встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин.
Щодо доводів обвинуваченого з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, обставин, що пом'якшують покарання судом першої інстанції не встановлено.
До обставини, що обтяжують покарання судом першої інстанції віднесено вчинення кримінального правопорушення щодо особи з інвалідністю.
Також судом першої інстанції при призначені покарання врахована досудова доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно якій ризики вчинення ним повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як середні.
Крім того обґрунтовано взято до уваги, що обвинувачений ОСОБА_7 негативно характеризується, характер вчиненого ним злочину, внаслідок якого обвинуваченим ОСОБА_7 свідомо, а не ситуативно, систематично завдаються потерпілій (сестрі), яка є інвалідом ІІІ групи, психологічні страждання та погіршення якості її життя внаслідок домашнього насильства психологічного, фізичного та економічного характеру, при цьому перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті чого і вчиняються ним протиправні дії відносно потерпілої, та раніше застосовані судом заходи адміністративного характеру не вплинули на поведінку обвинуваченого, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого ОСОБА_7 та вчиненого ним злочину, позицію потерпілої ОСОБА_8 , того, що відсутні обставини, які пом'якшують покарання та наявність обставин, які обтяжують покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо особи з інвалідністю, суд дійшов вірного висновку, що у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність та передбачених цим законом санкцій виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 можливе лише в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням його до праці, у зв'язку з чим йому необхідно призначити покарання у виді обмеження волі, але в нижніх межах санкції ст. 126-1 КК України.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням його до праці та таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 .
На переконання апеляційного суду, вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити зазначене покарання у виді обмеження волі, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також усталену практику Верховного Суду , згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Апеляційний суд вважає, що призначене покарання за своїм видом і розміром є законним, достатнім, співрозмірним, справедливим та призначене у відповідності до вимог ст. 50 та 65 КК України.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_7 раніше судимий, а тому повністю погоджується з висновком районного суду та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зокрема, приписами ст. 75 КК України регламентовано звільнення від відбування покарання з випробуванням.
А саме, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Посилання обвинуваченого на доцільність застосування ст. 75 КК України не відповідає змісту ч. 1 ст. 75 КК України, оскільки така, за наявності відповідних підстав, може застосовуватись лише у випадках призначення покарання у виді позбавлення волі на строк лише не більше п'яти років.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Посилання обвинуваченого на хвороби не є визначальним, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.
Щодо наданих позитивних характеристик на обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційний суд зазначає, що на момент винесення вироку судом першої інстанції в матеріалах справи вони були відсутні та враховуючи в сукупності обставини по справі, особу обвинуваченого та характер вчиненого злочину міра покарання обвинуваченому призначена, відповідно до ст. 65 КК України правильно, тому підстав для її пом'якшення, не знаходить.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які обвинувачений вказує у апеляційній скарзі, не вбачається підстав вважати призначену обвинуваченому ОСОБА_7 міру примусу явно несправедливою через суворість або такою, що призначена на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Аналізуючи сукупність усіх обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись статтями 370, 374, 404, 409, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області районного суду м. Одеси від 26.02.2025 року у кримінальному провадженні 12024162480001262 від 13.11.2024,яким ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4