21.10.25
22-ц/812/1336/25
Справа №489/4081/24
Провадження № 22-ц/812/1336/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
21 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
за участі представника позивача - Жилка Е.О.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на заочне рішення Ленінського (натепер Інгульського) районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Костюченком Г.С., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (далі - ТОВ «Консалт Солюшенс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 11 липня 2008 року між Акціонерним Банком «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №314-В/41 на придбання нерухомого майна, згідно якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у сумі 63 750 доларів США на строк з 11 липня 2008 року по 08 липня 2033 року.
З метою забезпечення виконання кредитного договору, 11липня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № б/н, за змістом пункту 1.1. якого, поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі відповідати за виконання позичальником його боргових зобов'язань за договором кредиту № 314-В/41 від 11 липня 2008 року, в повному обсязі таких зобов'язань.
Через невиконання відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором № № 314-В/41 від 11 липня 2008 року та договором поруки № б/н від 11липня 2008 року, утворилась значна заборгованість, у зв'язку з чим банк був вимушений звернутись до суду з позовною заявою за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі № 2-534/11 від 21 квітня 2011 року позов ПАТ«СЕБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості частково задоволено. Стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь ПАТ «СЕБ Банк» 30 314 грн. 27 коп. прострочених платежів за кредитом, 468 187 грн. 10 коп. платежів за кредитом, строк сплати яких не настав, 94 246 грн. 95 коп. прострочених процентів, 692 грн. 35 коп. процентів, нарахованих за період з 31 травня 2010 року по 3 червня 2010 року, 1 000 грн. пені, а всього - 594 440 грн. 67 коп.; 1 700 грн. судового збору та 120 грн. інформаційно-технічних витрат у рівних частках з кожного з відповідачів, а саме, по 850 грн судового збору та по 60 грн інформаційно-технічних витрат з кожного з відповідачів.
Через невиконання боржниками рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2011 року, кредитор звернувся до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду.
Згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП№ 29089196 від 20 липня 2012 року, залишок заборгованості за рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2011 року у справі № 2-534/11, становить 386 736 грн. 05 коп.
Надалі, це рішення суду боржниками не виконувалось, жодних платежів на адресу стягувача не надходило. Таким чином, залишок заборгованості відповідачів, яка була встановлена рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2011 року у справі № 2-534/11, становить 386 736 грн. 05 коп.
Згідно Статуту ПАТ «Фідобанк», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів банку від 14 квітня 2016 року, ПАТ «Фідобанк» став правонаступником всіх прав та обов'язків Акціонерного банку «Факторіал-Банк» та ПАТ«СЕБ Банк».
Надалі, 19 січня 2021 року було проведено електронний аукціон № UA-EA-2020-12- 23-000001-b за лотом № GL1N019277 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 7 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 220 кредитних договорів, що забезпечені заставою та 267 без заставних кредитних договорів. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс», що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-EA2020-12-23-000001-b.
03 лютого 2021 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, за змістом пункту 1 якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у додатку 1 до цього договору, боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників за кредитними договорами надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за право вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.
Отже, до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 та ОСОБА_1 за кредитним договором № 314-в/41 від 11липня 2008 року та договором поруки № б/н від 11липня2008 року.
23 травня 2024 року ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаїв у справі № 2- 534/11 замінено стягувача ПАТ "СЕБ Банк" на його правонаступника ТОВ "Консалт Солюшенс" у виконавчих документах № 2-534/11, виданих Ленінським районним судом м. Миколаєва про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованості за кредитним договором. В іншій частині заяву залишено без задоволення.
Посилаючись на те, що відповідачі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2011 року у справі № 2-534/11 в частині погашення заборгованості у розмірі 594 440,67 грн (після примусового стягнення частини заборгованості - у розмірі 386 736,05 грн) не виконали у повному обсязі, заборгованість перед ПАТ «СЕБ Банк» (в подальшому - ТОВ «Консалт Солюшенс») своєчасно не погасили, своє грошове зобов'язання, встановлене кредитним договором та підтверджене рішенням суду, перед ПАТ «СЕБ Банк» (в подальшому - ТОВ «Консалт Солюшенс») прострочили, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» в порядку статті 625 ЦК України за період з 24 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року заборгованість у розмірі 119 371 грн. 66 коп., з яких: 84 565 грн.42 коп. - інфляційне збільшення; 34 806 грн. 24 коп. - 3% річних за користування грошовими коштами та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Заочним рішенням Ленінського (натепер Інгульського) районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» 119 371 грн. 66 коп., з яких 34 806 грн.24 коп. - 3% річних за користування грошовими коштами та 84 565 грн.42 коп. - інфляційні втрати, судовий збір у розмірі 2422 грн.40 коп. по 1211 грн.20 коп. з кожного.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних в розмірі 34 806,24 грн. та інфляційне збільшення в розмірі 84 565,42 грн, оскільки з ухваленням судом рішення про стягнення боргу у 2011 році, яке відповідачами не виконано, зобов'язання останніх сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05 червня 2025 року поновлено строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення за позовом ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.
У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Оруджева Фікрат Енвер огли про перегляд заочного рішення Ленінського (натепер Інгульського) районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати .
Так, зазначала, що ОСОБА_1 є її чоловіком. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 185 від 03 липня 2024 року його було зараховано до штату зазначеної військової частини.
Згідно «Сповіщення» ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачку було повідомлено, що сержант ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , стрілець-помічник гранатометника 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 , під час виконання обов'язків із захистом Батьківщини близько 06:00, 26 липня 2024 року поблизу населеного пункту «Красногорівка Покровського району Донецької області під час штурмових дій зник безвісти.
Апелянт зазначає, що вона мешкає у АДРЕСА_1 , право власності на зазначений будинок зареєстровано за відповідачкою. Вона є інвалідом 3 групи.
Вказує, що до придбання зазначеного будинку вона з родиною мешкали в орендованих квартирах в різних частинах м.Миколаєва, а в гуртожитку за адресую АДРЕСА_2 , зареєструвалися формально, щоб мати можливості працевлаштуватися у м. Миколаєві.
Вказує, що за адресою: АДРЕСА_3 , вона мешкає з березня 2022 року по теперішній час.
Звертає увагу, що при розгляді справи були порушені права відповідача передбачені частини 1 статті 43 ЦПК України, адже жодних листів, судових повісток, копій позовної заяви з доданими матеріалами від суду не отримувала та не знала про сам факт наявності справи №489/4081/24. Про існування заочного рішення дізналась лише 30 квітня 2025 року від приватного виконавця Химича О.М., який телефоном повідомив їй, що 19 березня 2025 року на підставі виконавчого листа суду Ленінського району м.Миколаєва та заяви представника позивача він відкрив виконавче провадження ВП №77563951 від 19 березня 2025 року та наклав арешт на її банківські рахунки, що знаходяться в Приватбанку і Ощадбанку. Про дату час та місце розгляду зазначеної справи її не було повідомлено належним чином.
Відповідно до частини 3 статті 376 ЦПК у випадку, якщо справу (питання) розглянуто судом першої інстанції за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує цим свою апеляційну скаргу, це є обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Також вказує, що відповідно до Параграфу 18 Принкінцеві та Перехідння Положення Кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, або іншим кредитодавцем якого позичальнику було надано кредит (позику) банком позичальник звільняється від відповідальності, (позикодавцем), а визначеної статтею 625 цього Кодексу, (штрафу, також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (пені) за таке прострочення.
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»(далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ«Консалт Солюшенс» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_1 повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності відповідно до частини2 статті 372 ЦПК України.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення.
Представник позивача апеляціну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи 17 грудня 2024 року.
Згідно частини 2 статті 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов'язковою.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно ж частиною 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцеперебування, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Між тим, матеріали справи взагалі не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_1 про розгляд справи, призначений на 17 грудня 2024 року, оскільки у справі відсутні докази надсилання та отримання відповідачами судових повісток з метою повідомлення про судове засідання суду першої інстанції на вказану вище дату.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 8 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо б сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Таким чином, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.
По суті спору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 11 липня 2008 року між АТ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №314-В/41, згідно якого позичальник отримав від Банку кредитні кошти у сумі 63 750 доларів США на строк з 11 липня 2008 року по 08 липня 2033 року, відповідач зобов'язався погашати кредит та проценти за його користування щомісячно згідно з графіком погашення заборгованості (т.1 а.с.18-21).
В забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним Договором 11 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № б/н згідно якого остання зобов'язалась відповідати за виконання позичальником його боргових зобов'язань за кредитним договором №314-В/41 ( т.1 а.с.22-24).
Рішенням загальних зборів акціонерів від 23 березня 2009 року було затверджено передавальний акт, відповідно до якого до ПАТ «СЕБ Банк» передані всі акти та зобов'язання АБ «Факторіал-Банк». Внаслідок чого ПАТ «СЕБ Банк» є правонаступником АБ «Факторіал-Банк».
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2010 року справа 2-534 на користь ПАТ «СЕБ Банк» стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 594 440 грн. 67 коп. та судові витрати ( т.1 а.с.25-26).
На виконання виконавчого листа №2-534, виданого 01 липня 2011 року державним виконавцем Корабельного відідлу ДВС було відкрито ВП №29089196 щодо боржника ОСОБА_1 .
Постановою державного виконавця вищевказаного відділу від 20 липня 2012 року було повернуто виконавчий документ стягувачеві. При цьому у постанові зазаначено, що залишок заборгованості склав 386 736 грн. 05 коп. Коштів, що надійшли від реалізації майна, недостатньо для задовоелння вимог стягувача- заставодержателя за виконавчим докумпентом ( т.1 а.с.27).
Згідно Статуту ПАТ «Фідобанк» затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів Банку від 14 квітня 2016 року ПАТ «Фідобанк» став правонаступником всіх прав та обов'язків АБ «Факторіал Банк» та ПАБ «СЕБ БАНК» ( т.1 а.с.31-35).
19 січня 2021 року було проведено електронний аукціон № UA-EA-2020-12- 23-000001-b за лотом № GL1N019277 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 7 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 220 кредитних договорів, що забезпечені заставою та 267 без заставних кредитних договорів. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс», що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-EA2020-12-23-000001-b ( т.1 а.с.36-27).
03 лютого 2021 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено Договір №GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Фідобанк» відступає, а ТОВ «Консалт Солюшенс» набуває права вимоги до позичальників (боржників) зазначених у додатках № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або інших осіб ( т.1 а.с.38-47).
Згідно п.104 Додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги, ТОВ «Консалт Солюшенс» набув право грошової вимоги до відповідачів за кредитним договором №314-в/41 від 11.07.2008 року ( т.1 а.с.42-44).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаїв у справі № 2- 534/11 від 23 травня 2024 року замінено стягувача ПАТ "СЕБ Банк" на його правонаступника ТОВ "Консалт Солюшенс" у виконавчих документах № 2-534/11, виданих Ленінським районним судом м. Миколаєва про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованості за кредитним договором.
Оскільки судове рішення про стягнення з боржників коштів не виконується досить тривалий час, кредитор-позивач вимагає стягнення з боржників сум інфляційних втрат та 3% річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до повного його виконання, що відповідає вимогам статті 625 ЦК України.
Відповідно до розрахунку заборгованості за період з 24 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року на суму непогашеного зобовязання 386736 грн.05 коп., розмір нарахованих інфляційних втрат та 3% річних становить 119 371 грн.55 коп., що складається - інфляційні втрати в сумі 84565 грн.42 коп. та 3% річних в сумі 34806 грн.24 коп., які позивач просить стягнути з відповідачів (т. 1 а.с. 13-15).
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 5 статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, тобто ч.5 ст.11ЦК України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання зобов'язання, негативних наслідків, установлених частини 2 статті 625 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних за весь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У справі встановлено, що на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2011 року солідарно з відповідачів на користь ПАТ «СЕБ Банк» стягнуто заборгованості у розмірі 594440 грн.67 коп. вказане рішення виконано боржником частково. Залишок склав 386736 грн.05 коп.
Отже у відповідачів виникло грошове зобов'язання перед позивачем, до якого перешло право вимоги на підставі договору про відступлення прав вимоги. Доказів виконання грошового зобов'язання відповідачами надано не було.
Розрахунок інфляційних втрат за період з 24 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 84565 грн.66 коп. інфляційних втрат та 3% річних за цей же період в розмірі 33 806 грн.24 коп. позивачем проведено правильно, відповідач вказаний розрахунок не спростував.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачі не виконали рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 21 квітня 2011 року, за період прострочення виконання рішення суду позивач, на підставі сттатті 625 ЦК України, має право на стягнення з боржника 3 % річних та інфляційні втрати.
Посилання відповідачки на дію пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) не заслуговують на увагу, оскільки позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за період з 24 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року.
Щодо застосування позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом №540-IXрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 України редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.
Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»(далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Закон №2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулося з позовом 03 червня 2024 року, в якому просило стягнути передбачені статтею 625 ЦК України нарахування за період з 24 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, тобто останнім днем звернення з позовом було б 24 лютого 2022 року.
Отже, встановлений статтею 257 ЦК України строк позовної давності законодавцем спочатку було продовжено на час дії карантину, а у подальшому зупинено на строк дії воєнного стану.
З огляду на те, що строк позовної давності у даній справі спливав 24 лютого 2022 року, він припадав на час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) і відповідно до наведених вище норм продовжувався до 01 липня 2023 року, коли карантин було скасовано. Позивач звернувся з цим позовом 03 червня 2024 року під час дії воєнного стану, з введенням якого 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності було зупинено, отже строки позовної давності позивач не пропустив, оскільки такі строки було продовжено Законом № 540-IX та Законом № 2120-ІХ. А тому, доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності є такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою позов ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до вимог частини 2 статті 141 ЦПК України з відповіадчів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову у розмірі 2422 грн.40 коп., по 1211 грн.20 коп. з кожного.
Оскільки рішення суду скасовано лише з процесуальних питань та по суті не змінювалося, підстав для стягнення з позивача судового збору сплаченого відповідачем за подачу апеляційної скарги не має.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського (натепер Інгульського) районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задовольнити.
Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» суму заборгованості у розмірі 119 371 грн. 66 коп., яка складається з: 34 806,24 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами та 84 565,42 грн. - інфляційні втрати.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судовий збір у розмірі по 1211,20 грн. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2025 року.