Провадження № 2/742/1809/25
Єдиний унікальний № 742/3609/25
23 жовтня 2025 року
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі головуючого-судді Коваленко А.В., за участю секретаря судового засідання Риндя Л.А., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
І.Зміст позовних вимог та заперечень сторін.
У липні 2025 року позивач звертаючись до суду з позовною заявою до суду просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 02.07.2024 у сумі 60000 грн.
Аргументує свої вимоги тим, що 02 липня 2024 року ОСОБА_2 отримала від нього в позику 60000 грн, які зобов'язалась повернути 07 липня 2025 про що надала розписку.
При настанні терміну для повернення позики відповідач повідомила його, що дані кошти вона не поверне.
Тому позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
29 липня 2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає позовні вимоги та просить відмовити в їх задоволенні, при цьому зазначає, що 28 червня 2024 року, в той час коли відповідач працювала магазині, позивач став вимагати від відповідача, 3000 доларів США, оскільки нібито в магазині не вистачає товару саме на таку суму. Відповідач з цим не погодилась.
28 червня 2024 під тиском позивача, відповідачем була підписана заява про звільнення за власним бажанням, яка була попередньо надрукована та датована 14 червня 2024.
Цього ж дня позивач приїхав за місцем проживання відповідача і в розмові з її батьком повідомив, що відповідач нібито привласнила товар з магазину на загальну суму 3 000 доларів США.
2 липня 2024 року, за вимогою позивача, відповідач, разом зі своїм батьком ОСОБА_5 прийшли в магазин де вона раніше працювала.
Під час зустрічі позивач знов став морально тиснути на відповідача погрожуючи
звернутись з заявою в поліцію про привласнення чи то розтрату майна для притягнення відповідача до кримінальної відповідальності. Відповідач була налякана та не витримавши погроз, погодилась написати розписку в якій вона зобов'язалась погасити борг до 07 липня 2025. Складаючи розписку відповідач вважала, що вона погоджується погасити грошима нестачу товару в магазині. Розписка була написана на 60 000 грн. Натомість позивач вимагав від відповідача сплатити кошти в сумі 3000 доларів США. Станом на час складання розписки це становило 123 000 грн. Позивач повідомив, що 23 000 грн він забере з її заробітної плати за два тижні, оскільки відповідач була звільнена з 14 червня 2024 року та відпускні, які повинні були їй виплатити при звільненні. В момент складання розписки про зобов'язання погасити борг в сумі 60 000 грн відповідач передала позивачу кошти в сумі 40 000 грн. Через два місяці, коли відповідач зрозуміла про здійснену помилку, вона звернулась до суду про стягнення з ФОП ОСОБА_6 компенсації за невикористані дні відпустки та виплату середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку. 01.11.2024 року ФОП ОСОБА_6 звернулась з заявою в поліцію про внесення відомостей до ЄРДР по факту привласнення грошових коштів та майна продавцем під час перебування у трудових відносинах. Прилуцьким РВП ГУНП Чернігівській області проведено досудове слідство у кримінальному провадженні N 12024270330001192 внесеному до ЄРДР 02.11.2024 року. Під час слідства була призначена економічна експертиза та проводились всі необхідні дії для встановлення фактичних обставин. По результатам досудового слідства була винесена постанова про закриття кримінального провадження від 15.07.2025 року. Матеріали кримінального провадження доводять той факт, що в зоомагазині, де здійснювала підприємницьку діяльність ОСОБА_6 відсутній факт привласнення чи то розтрати майна.
Надана позивачем розписка не містить інформації про отримання відповідачем коштів у позику, а містить зобов'язання про повернення грошових коштів у сумі 60000 грн. Розписка не підтверджує існування між сторонами у справі правовідносин за договором позики. Цією розпискою відповідач зобов'язалась повернути кошти за відсутній товар. Оскільки у вказаній постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що в магазині не було нестачі товару, то відповідно зобов'язання за розпискою не підлягають до виконання.
На спростування того, що 02 липня 2024 відповідач не отримувала коштів від позивача у сумі 60000 грн свідчить розписка складена позивачем. В цій розписці ОСОБА_4 власноручно пише, що 02.07.2024 року отримав від ОСОБА_2 частину боргу у сумі 40000 грн і зазначає, що нібито існує борг в сумі 60000 грн. Але в цій розписці також нічого не вказано, що це за борг, як і не вказано, що кошти отримані в рахунок погашення заборгованості за договором позики.
На момент звернення до суду позивач не надає рішення про тлумачення правочину відповідно до положень ст.213 ЦК України.
З огляду на вказане вбачається, що між сторонами 02 липня 2024 не укладавсь договір позики, відповідач не отримував коштів у позику ні 02.07.2024, ні в інший час.
ІІ.Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Коваленка А.В. від 11 липня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 09 год. 00 хв. 24 вересня 2025 року.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 24 вересня 2025 року оголошено перерву до 15 год 00 хв 25 вересня 2025 року.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 25 вересня 2025 року відкладено розгляд справи до 14 год 00 хв 13 жовтня 2025 року.
ІІІ. Позиції сторін.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, при цьому зазначив, що він не може підтвердити чи спростувати факт передачі коштів під час надання розписки.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні. Відповідач зазначила, що ніяких коштів вона не отримувала, а розписку написала, оскільки позивач безпідставно вимагав від неї повернення кошів за недостачу товару, якої не існувало.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
02 липня 2024 року ОСОБА_2 надала розписку ОСОБА_4 про те, що вона зобов'язалася повернути кошти у сумі 60000 грн до 07 липня 2025 року(а.с.44)
02 липня 2024 року ОСОБА_4 надав ОСОБА_2 розписку, про те, що отримав частину боргу від ОСОБА_2 , а саме:40000 грн боргу, залишок боргу 60000 грн, зобов'язується повернути до 07 липня 2025(а.с.31)
Відповідно до трудового договору між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю від 30 червня 2023 року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено трудовий договір, про виконання останньою обов"язки продавця непродовольчих товарів з повною матеріальною відповідальністю з 01 липня 2023 з заробітною платою у розмірі мінімальної заробітної плати з розрахунком за фактично відпрацьований час(а.с.26,27)
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_2 з 01 липня 2023 прийнята на посаду продавця непродовольчих товарів ФОП « ОСОБА_6 » відповідно до наказу №1 від 29.06.2023. 14 червня 2024 року звільнена з роботи за власним бажанням згідно з ст.38 КЗпПУ відповідно до наказу №1 від 14.06.2024(а.с.28)
Згідно з постанови старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області Філозоп А.Ю. від 15 липня 2025 кримінальне провадження №12024270330001102 від 02.11.2024 з попередньою правовою кваліфікацією за ч.4 ст.191 КК України закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.191 КК України. Постановою встановлено, що відповідно до повідомлення про неможливість проведення судової економічної експертизи вбачається, що суму збитків встановити не представляється можливим, у зв'язку з відсутністю в документах відомостей, що підтверджують документальну нестачу товаро-матеріальних цінностей(а.с.32,33)
З переписки між сторонами у справі за допомогою засобу електронного зв'язку вбачається, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникли близькі стосунки(а.с.34-42)
З дослідженого в судовому засіданні аудіо запису розмови наданого відповідачем, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 обговорюють наявність боргу ОСОБА_2 в зв'язку з нестачею товарно- матеріальних цінностей.
Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Бездідька В.М. від 05 вересня 2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , представник позивача ОСОБА_7 до фізичної особи підприємця ОСОБА_6 про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з роботи(а.с.30)
V.Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14,від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 № 754/3591/21, провадження № 61-7591 св 23.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що відповідач перебувала у трудових відносинах з дружиною позивача ОСОБА_6 та в період з 01 липня 2023 по 14 червня 2024 працювала продавцем непродовольчих товарів.
Між позивачем та відповідачем виникли близькі стосунки, про що свідчить переписка між ними.
02 липня 2024 ОСОБА_2 надала позивачу розписку, в якій зобов'язалась повернути кошти у розмірі 60000 грн до 07 липня 2025.
02 липня 2024 року позивач надав відповідачу розписку про отримання частини боргу від ОСОБА_2 у розмірі 40000 грн, залишок боргу 60000 грн зобов'язується повернути до 07 липня 2025.
01 листопада 2024 ОСОБА_6 звернулася з заявою до поліції про те, що продавцем магазину в період 2024 року здійснено привласнення готівкових коштів. За вказаною заявою було відкрито кримінальне провадження №12024270330001102 від 02.11.2024 з попередньою правовою кваліфікацією за ч.4 ст.191 КК України, яке постановою слідчого від 15.07.2025 було закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.191 КК України. Постановою встановлено, що у наданих документах відсутні відомості, що підтверджують документальну нестачу товаро-матеріальних цінностей.
Надаючи оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, а саме розпискам наданим позивачем та відповідачем, а також обставинам наявності у роботодавця відповідача, яка являється дружиною позивача, претензій до відповідача з приводу нестачі товарно-матеріальних цінностей, які виникли під час роботи ОСОБА_2 , суд констатує, що позивачем не доведено, наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, оскільки дійсний зміст розписки, на підставі якої позивачем доказується факт укладення договору позики не підтверджує факту отримання відповідачем коштів в позику.
Крім того, в судовому засіданні представник позивача не міг підтвердити обставини передання позивачем грошових коштів у момент написання розписки, вказуючи, що дана розписка підтверджує наявність боргу відповідача, який засвідчений в розписці позивача, яку останній надав ОСОБА_2 про отримання від неї 40000 гривень та наявності залишку заборгованості в розмірі 60000 гривень.
Таким чином, суд вважає, що перевірка справжньої правової природи правочину (боргової розписки) не дала суду підстав вважати цю розписку договором позики.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах позивачем не доведено існування між ним та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов, а саме не доведено факту передачі відповідачем коштів позивачу у розмірі 60000 грн.
За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
VІ.Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за правилами ч.1 ст.141 ЦПК України.
Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, то витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись вищевикладеним, на підставі ст. ст.12, 13, 81, 258-259, 263, 264, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_4 , представника позивача ОСОБА_8 , до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового
рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Анатолій КОВАЛЕНКО