16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 710/587/14
провадження № 51-2980км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Черкаського апеляційного суду від 24 червня 2025 року стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Червона Слобода Черкаського району Черкаської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засудженого за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Шполянський районний суд Черкаської області вироком від 6 серпня 2024 року засудив ОСОБА_8 за частиною другою статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, і на підставі статей 75, 104 цього Кодексу, звільнив від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених частинами першою, третьою статті 76 КК: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, а також виконати заходи, передбачені пробаційною програмою, пройти пробаційну програму «Формування життєвих навичок» задля усвідомлення неповнолітнім, що кожна дія має наслідки (згідно з пунктом 6 частини третьої статті 76 КК), та освітній курс «Людина та держава. Правила гри» на платформі courses.ed-era.com.
На підставі частини п'ятої статті 72 КК зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 5 листопада по 1 грудня 2023 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
За приписами частини сьомої статті 72 КК зараховано в строк відбування покарання строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 2 грудня 2023 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Стягнуто із ОСОБА_8 на користь держави витрати на залучення експертів у сумі 51 830,72 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Черкаський апеляційний суд вироком від 24 червня 2025 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_8 за частиною другою статті 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що 5 листопада 2023 року близько 12:20, не маючи права на керування транспортним засобом, рухаючись технічно справним автомобілем «Honda Сivic», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Лозуватській у м. Шполі Звенигородського району Черкаської області зі сторони вул. Степана Бена в напрямку вул. Єдності з перевищенням максимально дозволеної швидкості, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та не врахував її, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та для застосування екстреного гальмування в момент виникнення небезпеки, поблизу будинку № 128 на вул. Лозуватській здійснив наїзд на ОСОБА_9 , 2014 року народження, і ОСОБА_10 , 2012 року народження, які на велосипедах «Салют» та «Unitrade» перетинали проїжджу частину зазначеної вулиці зліва направо щодо напрямку руху вказаного автомобіля.
Порушення ОСОБА_8 пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, мають причинний зв'язок з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди малолітній ОСОБА_9 , 2014 року народження, отримав різного ступеня тілесні ушкодження, зокрема закриту черепно-мозкову травму у вигляді крововиливів під м'яку мозкову оболонку та в м'які покрови голови з внутрішнього боку, перелому кісток черепа, що належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і мають прямий причинний зв'язок з настанням смерті на місці події.
Такі дії ОСОБА_8 кваліфіковано як вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Також через цю дорожньо-транспортну пригоду малолітній ОСОБА_10 , 2012 року народження, заподіяно легкі тілесні ушкодження.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , просить скасувати вирок Черкаського апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості.
На думку касатора, апеляційний суд безпідставно скасував вирок в частині звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, повною мірою не врахував ступеня тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є злочином, вчиненим з необережності, конкретних обставин справи, даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, за яким, та за місцем навчання характеризується позитивно, наявності в нього низки захворювань, на обліку в лікарів нарколога й психіатра не перебуває, під час вчинення злочину був неповнолітнім, рівень розвитку й те, що через свою психологічну незрілість цілком не розумів значення дій і не міг прогнозувати наслідків, недостатній контроль батьків щодо використання транспортного засобу, обставин, що пом'якшують покарання, а також відсутність обставин, які його обтяжують.
Також указує, що, призначаючи покарання у виді позбавлення волі, апеляційний суд не взяв до уваги, що велосипедисти не мали права на керування велосипедами, оскільки їм не виповнилося 14 років і саме вони, перетинаючи дорогу зліва направо щодо напрямку руху ОСОБА_8 , не переконалися, що зміна напрямку їх руху буде безпечною, чим створили небезпеку.
Крім того, стверджує, що апеляційний суд безпідставно не врахував обставину, яка пом'якшує покарання, а саме часткове, добровільне відшкодування шкоди родиною обвинуваченого. Тому, на його думку, цей суд мав достатньо підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, а обраний захід примусу в умовах ізоляції від суспільства є занадто суворим для його підзахисного.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просить залишити вирок апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення. Уважає, що ОСОБА_8 призначено справедливе покарання. Зазначає, що інформація, вказана в касаційній скарзі, не відповідає дійсності, оскільки потерпіла ОСОБА_11 жодних коштів ні від засудженого, ні від його родини не отримувала, що підтверджується листом від Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта»).
Прокурор у кримінальному провадженні в запереченнях наголошує, що наявність у ОСОБА_8 захворювань, які потребують невідкладного лікування, не перешкоджають відбуванню ним покарання у виді позбавлення волі, а також наводить аргументи на спростування добровільного відшкодування завданого збитку. Просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні просив задовольнити його касаційну скаргу, скасувати вирок апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд, або скасувати оспорюваний рішення і залишити вирок місцевого суду в силі.
Засуджений ОСОБА_8 підтримав подану захисником касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 і представник потерпілої ОСОБА_6 заперечували обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у поданих запереченнях, Суд дійшов такого висновку.
Згідно із частиною другою статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього ж Кодексу.
Відповідно до положень статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, правильність кваліфікації діяння за частиною другою статті 286 КК у поданій касаційній скарзі не оспорюються, тому в цій частині судове рішення не перевіряється.
Наведені в касаційній скарзі сторони захисту доводи про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання внаслідок суворості та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими з огляду на таке.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як видно з вироку, місцевий суд, вирішуючи питання про вид та розмір покарання ОСОБА_8 , урахував його щире каяття, ступінь тяжкості скоєного злочину, конкретні обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, був неповнолітнім на час вчинення злочину, за місцем проживання та навчання характеризується позитивно, не перебуває на обліку в лікарів психіатра та нарколога, думку потерпілої про міру покарання у виді реального позбавлення волі, а також умови його життя та виховання, зокрема, належні матеріально-побутові умови, виховання в повній сім'ї, вплив дорослих, а саме недостатній контроль батьків щодо використання транспортного засобу неповнолітнім, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Водночас суд першої інстанції не встановив обставин, що обтяжують покарання, а обставинами, які його пом'якшують, визнав щире каяття, вчинення злочину неповнолітнім, публічне вибачення перед потерпілою.
З огляду на наведене місцевий суд призначив ОСОБА_8 покарання приближене до мінімальної межі, передбаченої санкцією частини другої статті 286 КК, у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі статей 75, 104 КК звільнив його від відбування такого покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок за апеляційними скаргами прокурора і представника потерпілої, поданими з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та ухвалюючи новий вирок у частині призначеного покарання, відповідно до приписів частини другої статті 404 КПК обрав ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Суд погоджується з висновками апеляційного суду, виходячи з такого.
За приписами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. З урахуванням указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення та варто брати до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд дискреційним правом вибирати форму реалізації кримінальної відповідальності, зважаючи при цьому на конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що впливають на покарання.
Згідно із частиною першою статті 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість (стаття 414 КПК).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, які варто брати до уваги під час призначення покарання.
Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свій висновок стосовно виду й розміру призначеного ОСОБА_8 покарання, дотримався вимог статей 50, 65-67 КК.
Стосовно доводів захисника, що апеляційний суд безпідставно не застосував до засудженого ОСОБА_8 положення статті 75 КК, то Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розділом ХІІ КК.
Відповідно до статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, законодавець чітко визначив, що за наявності вказаних вище підстав, вирішуючи питання про застосування положень статті 75 КК, суд враховує: тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу винного та інші обставини справи.
Скасовуючи вирок, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, хоча і зважив на тяжкість скоєного злочину, обставини його вчинення та дані про особу обвинуваченого, проте фактично свого рішення про застосування до ОСОБА_8 положень статті 75 КК належно не мотивував та не навів переконливих мотивів щодо можливості виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі.
Так, обґрунтовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції зауважив, що місцевий суд, звільняючи ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, в повному обсязі не врахував такі обставини, як: характер допущених обвинуваченим порушень Правил дорожнього руху щодо безпечності руху; грубе порушення вимог пункту 1.7, підпункту «а» пункту 2.1, 2.13, підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 12.3, 12.4 цих Правил; наслідки вчиненого у виді смерті дитини малолітнього віку, думку потерпілої, яка наполягала на призначенні обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі. Також суд першої інстанції не зазначив, які саме обставини свідчать про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі.
Разом з тим апеляційний суд, дотримуючись принципу індивідуалізації призначення покарання, беручи до уваги суспільну небезпечність скоєного діяння проти безпеки руху, обсяг та характер порушень Правил дорожнього руху, взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який за формою вини - необережний і за класифікацією (стаття 12 КК) відноситься до категорії тяжкого злочину, а також наслідки вчиненого.
Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вироку місцевого суду в частині застосування до обвинуваченого положень статті 75 КК, зазначивши, що навіть позитивні дані про особу винного та обставини, які пом'якшують покарання, не вказують на наявність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Ураховуючи наведені обставини, Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для застосування положень статті 75 КК стосовно ОСОБА_8 , а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.
Водночас Суд акцентує увагу на тому, що додані до касаційної скарги захисника документи про стан здоров'я ОСОБА_8 з огляду на тяжкість вчиненого злочину, характер допущених порушень Правил дорожнього руху щодо безпечності руху, наслідки вчиненого у вигляді смерті дитини малолітнього віку, не спростовують обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції про призначення засудженому заходу примусу у виді позбавлення волі.
Беручи до уваги наведене, Суд вважає, що застосування до ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності, а його звільнення від призначеного покарання на підставі статті 75 КК та встановлення іспитового строку, з урахуванням наслідків, що настали в результаті дорожньо-транспортній пригоди, та відсутності належного контролю зі сторони батьків, не свідчить про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд не погоджується з доводами, наведеними у касаційній скарзі про те, що під час призначення покарання необхідно було врахувати невідповідність Правилам дорожнього руху дій потерпілого, адже саме ОСОБА_8 повинен був діяти відповідно до пунктів 12.3, 12.4 цих Правил та мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді.
Також не заслуговує на увагу довід касаційної скарги про добровільне відшкодування родиною обвинуваченого частково шкоди, оскільки зазначене відшкодування спростовується долученим представником потерпілої до заперечень на касаційну скаргу листом від АТ «Укрпошта», у якому вказано, що грошовий переказ на ім'я ОСОБА_11 (потерпілої) отримала ОСОБА_12 (матір обвинуваченого) 29 листопада 2023 року.
За таких обставин Суд вважає, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Черкаського апеляційного суду від 24 червня 2025 року стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3