23 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 296/7895/24
провадження № 61-12919ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_6 , про зняття арешту з майна,
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив зняти арешт з нерухомого майна, що накладений державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ примусового виконання рішень) на підставі постанови про арешт майна боржника ВП НОМЕР_1 від 16 вересня 2019 року, та скасувати обтяження:
№ 33239568 у виді арешту 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,0605 га по АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію 48697818 від 16 вересня 2019 року;
№ 33240058 у виді арешту 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , рішення про державну реєстрацію 48698337 від 16 вересня 2019 року.
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ «ОКСІ БАНК», ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про:
визнання недійсним договору від 27 грудня 2018 року, який укладено між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ПАТ «ОКСІ БАНК» про уступлення права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2005 року №Z14-2/006-4/52087;
визнання недійсним договору від 27 грудня 2018, який укладено між ПАТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про уступлення права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2005 року № Z14-2/006-4/52087;
визнання недійсним договору від 27 грудня 2018 року, який укладено між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_2 про уступлення права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2005 року № Z14-2/006-4/52087;
визнання припиненими зобов'язань, які виникли з договору іпотеки від 28 грудня 2005 року, який укладено між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_6 , предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_2 .
В зустрічному позові ОСОБА_1 , зокрема, зазначив, що ним раніше подавався позов з таким же предметом і з частково подібними підставами, за яким постановлено рішення у справі №296/10894/19. Так, рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 09 січня 2024 року позивачу відмовлено у задоволенні позову. Рішення мотивоване тим, що в період розгляду справи постановою державного виконавця від 04 серпня 2022 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-4862/10 було закінчене у зв'язку з повним його виконанням. На цій підставі суд прийшов до висновку, що права ОСОБА_1 не порушуються.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року, в прийнятті до спільного розгляду зустрічного позову ОСОБА_7 до АТ «Райффайзен Банк», АТ «ОКСІ БАНК», ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів та визнання припиненими зобов'язання, відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що у справах № 296/10894/19 та № 296/7895/24 співпадають сторони, предмет та підстави позову ОСОБА_1 , дійшов висновку про відмову у прийнятті до спільного розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки в справі № 296/10894/19 ухвалено судове рішення, яким відмовлено в задоволенні зустрічного позову.
Суди попередніх інстанцій врахували, що підставами позовів ОСОБА_1 є те, що всі договори про уступку права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки укладені з метою уникнення виконання рішень судів про стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошових коштів, а також з метою приховати дійсні правочини, які вчинені сторонами цих договорів, тобто є фіктивними.
Також, суд першої та апеляційної інстанцій врахували підстави відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 в справі № 296/10894/19, де вказано, що враховуючи, що позивач не є стороною оспорюваних договорів, а також, що останній отримав присуджені судовими рішеннями грошові кошти під час їх примусового виконання, позивачем за зустрічним позовом не доведено, що оспорюваними договорами порушуються його права та законні інтереси, та, відповідно, що визнання судом договорів відступлення права вимоги недійсними та припиненими зобов'язання, які виникли з договору іпотеки від 28 грудня 2005 року, що в подальшому дозволить, на думку позивача, звернути стягнення на предмет іпотеки на його користь, як стягувача у виконавчому провадженні, - призведе до відновлення/захисту таких порушених прав позивача за зустрічним позовом.
Апеляційний суд відхилив довід апеляційної скарги ОСОБА_1 , що в цій справі № 296/7895/24 він обґрунтував зустрічний позов новою підставою, а саме постановою в.о. начальника Відділу примусового виконання рішень від 09 грудня 2024 року, якою скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та відновлено виконавче провадження, оскільки вказане є не новою підставою його зустрічного позову, а новою обставиною, яка виникла після ухвалення судового рішення в справі № 296/10894/19.
У жовтні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що саме після набрання рішенням в справі № 296/10894/19, яким відмовлено йому в задоволенні зустрічного позову, законної сили відбулися такі події як відновлення виконавчого провадження 09 грудня 2024 року. Натомість на час ухвалення судового рішення 09 січня 2024 року заявник не мав законного інтересу до угод, які просив визнати в судовому поряду недійсними.
Вказує, що однією із обставин, якою він обґрунтовує зустрічний позов в справі № 296/7895/24, є наявність відкритого виконавчого провадження, якого не існувало на момент ухвалення 09 січня 2024 року судового рішення в справі № 296/10894/19, тобто його заінтересованість була припинена та фактично поновилася після набрання вказаного судового рішення законної сили.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом зустрічного позову ОСОБА_1 в справі № 296/10894/19 є:
визнання недійсним договору від 27 грудня 2018 року, укладеного між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ПАТ «ОКСІ БАНК» про уступлення права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2005 року № Z14-2/006-4/52087;
визнання недійсним договору від 27 грудня 2018 року, укладеного між ПАТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» про уступлення права вимоги за кредитним договором від 27 Грудня 2005 року № Z14-2/006-4/52087;
визнання недійсним договору від 27 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_2 про уступлення права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2005 року № Z14-2/006-4/52087;
визнання припиненими зобов'язань, які виникли з договору іпотеки від 28 грудня 2005 року, який укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_6 .
Сторони: АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ «ОКСІ БАНК», ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 .
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 вказано, що на виконанні у Відділі примусового виконання знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-4862/10, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 502 569,00 грн. В процесі виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на належні боржнику ОСОБА_3 1/2 частки будинку АДРЕСА_2 та 1/2 частики земельної ділянки за вказаною адресою. Вважає, що всі договори про уступку права вимоги за кредитним договором укладені з метою уникнення від виконання рішень судів про стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошових коштів, а також з метою приховати дійсні правочини, які вчинені сторонами цих договорів. Позивач за зустрічним позовом вважає, що договори уступки є недійсними, борг перед банком «Аваль» погашений, тому іпотека є припиненою, в зв'язку з чим необхідно визнати припиненими зобов'язання за іпотечним договором, що дасть змогу звернути стягнення на нерухоме майно у виконавчому провадженні, де ОСОБА_1 є стягувачем.
Предметом зустрічного позову ОСОБА_1 в справі № 296/7895/24 є:
визнання недійсним договору від 27 грудня 2018 року, який укладено між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ПАТ «ОКСІ БАНК» про уступлення права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2005 року №Z14-2/006-4/52087;
визнання недійсним договору від 27 грудня 2018, який укладено між ПАТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про уступлення права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2005 року № Z14-2/006-4/52087;
визнання недійсним договору від 27 грудня 2018 року, який укладено між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_2 про уступлення права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2005 року № Z14-2/006-4/52087;
визнання припиненими зобов'язань, які виникли з договору іпотеки від 28 грудня 2005 року, який укладено між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_6 , предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_2
Сторони: АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ «ОКСІ БАНК», ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 .
Підставами зустрічного позову ОСОБА_1 є ті, що вказані в справі № 296/10894/19. Додатково позивач посилався на постанову в.о. начальника Відділу примусового виконання рішень від 09 грудня 2024 року, якою відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі 2-4862/10.
Відмовляючи в прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував підстави відмови в задоволенні його зустрічного позову в справі № 296/10894/19, а саме, що позивач не є стороною оспорюваних правочинів, на підставі доказів підтверджено отримання грошових коштів, присуджених за судовим рішенням, тобто в порядку примусового виконання, позивачем не доведено, що оспорюваними договорами порушенні його права та законні інтереси.
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 січня 2024 року в справі № 296/10894/19 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 не переглянуто.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Тлумачення наведеної норми процесуального права свідчить про те, що підставою для прийняття судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі є наявність іншого рішення суду, що набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року в справі № 405/8376/24.
Отже, необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18)).
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
Повторне звернення з тими самими вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зі змісту рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 січня 2024 року в справі № 296/10894/19 відомо, що на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень перебували: ВП № НОМЕР_1 від 25 листопада 2022 року з примусового виконання виконавчого листа № 296/11276/13ц від 14 серпня 2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 248 752 грн; ВП № НОМЕР_2 від 04 серпня 2022 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-4862/10 від 22 жовтня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 авансу та судових витрат на загальну суму 1 502 569 грн. В межах, зокрема, вказаних виконавчих проваджень здійснено арешт майна боржника, а саме житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки за вказаною адресою. 27 грудня 2018 року відбулося відступлення прав вимоги за договором кредиту та договором поруки де боржниками є ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , кінцевим кредитором став ОСОБА_2 . Вказані виконавчі провадження закінчено в зв'язку з фактичним виконанням виконавчих документів та сплатою на рахунок стягувача коштів.
Отже ОСОБА_1 в зустрічному позові, поданому як в справі № 296/10894/19, так і в справі № 296/7895/24 визначив підставою своїх позовних вимог фіктивність договорів уступки права вимоги саме з метою уникнення боржниками від примусового виконання судового рішення про стягнення на його, ОСОБА_1 , користь, тому слід вважати, що борг ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перед банком погашений, а іпотека припиненою, що дасть, на його переконання, можливість звернути стягнення на нерухоме майно у виконавчому провадження, де заявник є стягувачем.
Звертаючись до суду з цим зустрічним позовом (справа № 296/7895/24), ОСОБА_1 крім наведених вище підстав позову додатково посилався на те, що постановою в.о. начальника Відділу примусового виконання рішень від 09 грудня 2024 року відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі 2-4862/10.
Предметом зустрічного позову у справі, що переглядається (№ 296/7895/24), та зустрічного позову у справі № 296/10894/19 є вимоги про визнання недійсними договорів про уступлення права вимоги, визнання припиненими зобов'язання, які виникли з договору іпотеки.
Позивачем за зустрічним позовом у справі № 296/10894/19 є ОСОБА_1 , відповідачами: АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ «ОКСІ БАНК», ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , тобто суб'єктний склад у зазначеній справі та у справі, що переглядається, співпадає.
За таких обставин, установивши, що у справі № 296/10894/19 та у справі № 296/7895/24, яка є предметом касаційного перегляду, одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у прийнятті до спільного розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Верховний Суд зазначає, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами, як то поновлення виконавчого провадження, які виникли після ухвалення судового рішення в справі № 296/10894/19, при збереженні в ньому первісних обставин.
Чинне процесуальне законодавство України не допускає подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є ухвалене судове рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.
Схожий висновок за подібних обставин викладено в постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року в справі № 756/10512/24.
Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмови в прийнятті до спільного розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 .
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, які в переважній більшості є подібними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , на які апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_6 , про зняття арешту з майна.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян