Справа № 686/7207/25
Провадження № 2/686/3490/25
09 жовтня 2025 року Хмельницький міськрайонний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого-судді Мазурок О.В
при секретарі Колісник Л.В.
за участі: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання відмови від прийняття спадщини, свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними та встановлення права власності на частину житлового будинку , -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання відмови від прийняття спадщини, свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними та встановлення права власності на частину житлового будинку. Просить визнати недійсним її, ОСОБА_1 , відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 14 лютого 2018 року на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 . Визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
На обґрунтування свого позову вказала, що 13 жовтня 1973 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя, а саме 15 квітня 1997 року, він набув в порядку спадкування будинок
АДРЕСА_1 . В даному будинку вони постійно проживали, і вона продовжую в ньому проживати надалі разом з їх сином ОСОБА_6 .
Відповідачка по справі, ОСОБА_3 , ще за життя ОСОБА_5 , наймала частину будинку. Оскільки вони з чоловіком вже були похилого віку і потребували стороннього догляду, було сумісно прийнято рішення, що ОСОБА_5 складає заповіт на ОСОБА_3 , а вона, в свою чергу, буде здійснювати догляд за ними.
Після смерті ОСОБА_5 вона відмовилась від прийняття спадщини, і це дозволило ОСОБА_3 оформити право власності на будинок
АДРЕСА_1 в цілому. Вона продовжила проживати у цьому будинку. Проте, з часом, ОСОБА_3 кардинально змінила свою поведінку: почала нахабно ставитись до неї, не допомагає їй по господарству. Зобов'язаннями, які ОСОБА_3 брала по догляду за нею, вона нехтує, створює нестерпні умови для проживання. Поведінка ОСОБА_3 вплинула на її волевиявлення, за відсутності такого впливу з її боку, вона б не відмовлялась би від спадщини і оформила її разом з сином. Саме помилкове сприйняття дійсних обставин стало причиною її відмови від спадщини після смерті чоловіка, що привело до позбавлення її житла. Поряд з цим, ОСОБА_3 набула будинок безкоштовно, користується ним, та створює їй умови, які унеможливлюють її подальше перебування у цьому помешкання.
Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов'язків сторін.
При таких обставинах слід зробити висновок, що вона відмовилась від прийняття спадщини під впливом помилки. Тому цю відмову слід визнати недійсною і, як наслідок, необхідно визнати частково недійсним і свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
На момент смерті ОСОБА_5 вона була непрацездатною, тому мала право на обов'язкову частку у спадщині. І ця частка становить 1/4.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили. Відповідач направив до суду відзив на позовну заяву в якому вказав, що вважає даний позов безпідставним та необґрунтованим. Позивач вказує, що після смерті ОСОБА_5 , який був її чоловіком, вона відмовилась від прийняття спадщини і дозволила ОСОБА_3 оформити право власності на будинок АДРЕСА_1 в цілому. Після чого ОСОБА_1 продовжила проживати у цьому будинку. Проте, з часом, відповідач нібито кардинально змінила свою поведінку й почала нахабно ставитися. до неї, не допомагати по господарству. Позивач зазначає, що зобов'язання, які ОСОБА_3 брала по догляду за нею, вона нехтувала, а також відповідач створює нестерпні умови проживання. Тому поведінка ОСОБА_3 начебто вплинула на волевиявлення ОСОБА_1 щодо її відмови від спадщини, яку остання могла оформити разом із сином. З такими твердженнями сторона відповідача не погоджується з огляду на таке. За життя ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 наймала будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки позивач та її чоловік були похилого віку й потребували стороннього догляду, то вони прийняли спільне рішення про те, що відповідач буде доглядати за ними, а ОСОБА_5 складе заповіт на ОСОБА_3 . Вказані обставини фактично підтверджуються і в позовній заяві ОСОБА_1 . Відповідно до заповіту, складеного
17 листопада 2012 року ОСОБА_5 , на випадок його смерті, за його розпорядженням, належні йому на праві власності житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та земельна ділянка, що надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 переходять до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Варто зауважити, що відповідач умови домовленості виконувала й належним чином доглядала як за ОСОБА_5 , так і за ОСОБА_1 . Тому їй законно, на підставі заповіту ОСОБА_5 (який позивачка не оскаржує) перейшли у власність об'єкти нерухомого майна, зазначені в заповіті, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14 лютого 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М. і зареєстрованим в реєстрі за № 187, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.02.2018 про реєстрацію права власності (копії додаються); земельна ділянка площею 0,0647 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6810100000:02:006:0730, передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14 лютого 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М. і зареєстрованим в реєстрі за № 188, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.02.2018 про реєстрацію права власності. Згідно зі ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Позивач зазначає у позовній заяві, що на момент смерті ОСОБА_5 вона була непрацездатною (як особа пенсійного віку), а тому мала право на обов'язкову частку у спадщині, що становила 1/4 частину від спадкового майна. Однак ОСОБА_1 добровільно, без будь-якого примусу відмовилась від обов'язкової частки у спадщині чоловіка, і ця відмова за законом є безумовною і беззастережною (ч. 5 ст. 1273 ЦК України), що було їй належним чином роз'яснено нотаріусом ОСОБА_7 перед підписанням відповідної заяви. Більше того, позивач 14 лютого 2018 року склала заповіт на випадок своєї смерті, у якому зазначено, що все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 , де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати і на що вона за законом матиме право перейде у власність ОСОБА_3 . Вказаний заповіт складений 14.02.2018 р., тобто через 9,5 місяців після смерті ОСОБА_5 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Ці обставини свідчать про те, що відповідач продовжувала виконувати свої зобов'язання та здійснювати догляд за ОСОБА_1 вже після смерті її чоловіка. Крім того, між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдарованою) було укладено договір дарування земельної ділянки від 12 липня 2018 року, зареєстрований приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Грицою Лілією Миколаївною за № 1013. Відповідно до цього договору у власність ОСОБА_3 перейшла земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (двадцять шість) площею 0,0844 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства. Кадастровий номер земельної ділянки 6810100000:02:006:0323. Отже, позивач ОСОБА_1 добровільно відмовилась від своєї частки у спадщині чоловіка, а відповідач надалі продовжувала сумлінно виконувати свої обов'язки по догляду за нею.
Заслухавши прояснення учасників процесу, свідчення свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом об'єктивно встановлено, що 13 жовтня 1973 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .
29 жовтня 2004 року ОСОБА_5 , склав заповіт, відповідно до якого на випадок його смерті, все своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповідає ОСОБА_1 .
17 листопада 2012 року ОСОБА_5 , склав заповіт, відповідно до якого на випадок його смерті, за його розпорядженням, належні йому на праві власності житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та земельна ділянка, що надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 переходять до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В даному будинку проживала і проживає ОСОБА_1 .
03 червня 2017 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Грица Л.М. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . У вказаній заяві вона вказала, що цією заявою вона приймає спадщину після смерті ОСОБА_5 . На день смерті залишилося спадкове майно: земельна ділянка площею 0,0844 га, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , передана для ведення особистого селянського господарства. Зміст ст.ст. 1241, 1258-1276 ЦК України їй нотаріусом роз'яснено. Вона є спадкоємцем його майна за заповітом. Їй відомо про заповіт, посвідчений Байрачним А.І., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу від 17.11.2012 року за р.№5091, залишений на ім'я ОСОБА_3 . Текст заповіту їй відомий. Згідно ст. 1241 ЦК України вона, як непрацездатна (пенсіонер) має право на обов'язкову частку в майні. Я, ОСОБА_1 , без застосування до мене тиску з боку інших осіб, усвідомлюючи значення своїх дій, за своєю волею повідомляю, що на одержання такого свідоцтва не претендую, так як моя частка у спадщині забезпечена за рахунок іншого спадкового майна. Вона стверджує в присутності нотаріуса, що в дієздатності не обмежена, та повністю розуміє значення вказаної дії. Нотаріусом роз'яснено, що її заява є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
14 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Грица Л.М. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно після смерті ОСОБА_5 . На день смерті залишилося спадкове майно: земельна ділянка площею 0,0844 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , передана для ведення особистого селянського господарства.
У вказаній заяві вона вказала, що зміст ст.ст. 1241, 1258-1276 ЦК України їй нотаріусом роз'яснено. Вона є спадкоємцем його майна за заповітом. Їй відомо про заповіт, посвідчений Байрачним А.І., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу від 17.11.2012 року за р.№5091, залишений на ім'я ОСОБА_3 . Текст заповіту їй відомий. Згідно ст. 1241 ЦК України вона, як непрацездатна (пенсіонер) має право на обов'язкову частку в майні. Я, ОСОБА_1 , без застосування до мене тиску з боку інших осіб, усвідомлюючи значення своїх дій, за своєю волею повідомляю, що на одержання такого свідоцтва не претендую, так як моя частка у спадщині забезпечена за рахунок іншого спадкового майна. Вона є спадкоємцем цього майна. Крім неї, спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні посвідчила, що вона знала ОСОБА_5 . Після його смерті їй стало відомо, що ОСОБА_5 склав заповіт на відповідачку. Причиною оформлення документів на ОСОБА_3 стало, що ОСОБА_1 хворіла, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 зловживали спиртними напоями. В подальшому відносини позивачки з ОСОБА_3 погіршилися, остання казала, що ОСОБА_1 вбила ОСОБА_5 .
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні посвідчив, що ОСОБА_5 є його батько. Він не знав про домовленість батьків з ОСОБА_3 . Йому стало відомо, що ОСОБА_3 стала власницею будинку, це воля його батьків. Йому не відомо, що ОСОБА_3 створює перешкоди у користування житлом ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно з ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Згідно з ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно зі ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Ч.5 ст. 1274 ЦК України визначено, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсною її відмови про прийняття спадщини та на підставу свого позову вказала, що вона відмовилась від прийняття спадщини під впливом помилки.
Статтею 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Позивачем не надано до суду не надано належних та допустимих доказів тому, заява про відмову від обов'язкової частки спадщини була подана нею під впливом помилки, під час її подання. Доказів тому, що ОСОБА_1 не могла відкликати вказану заяву протягом строку, встановленого для її прийняття.
Про відсутність помилки, зі сторони позивача, при подачі заяви про відмову від спадщини також свідчить те, що 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 склала заповіт, відповідно до якого на випадок її смерті, все своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_3 .
А також те, що 12 липня 2018 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0844 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання відмови від прийняття спадщини слід відмовити за недоведеністю.
Відповідно до ст. 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними та встановлення права власності на частину житлового будинку задоленню не підлягають, оскільки ОСОБА_3 мала право на спадкування.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України судові витрати (судовий збір та витрати на правову допомогу) покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 215, 229, 1223, 1233, 1235, 1241, 1268, 1270, 1273, 1274 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 18, 76, 81, 82, 137, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання відмови від прийняття спадщини, свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними та встановлення права власності на частину житлового будинку відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі в 30 денний строк з дня виготовлення повного судового рішення апеляційної скарги .
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 23.10.2025 року.
Суддя: