нп 2/490/1683/2025 Справа № 490/360/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
20 жовтня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач, ТОВ «Діджи Фінанс», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідачки заборгованість за Кредитним договором №3635511 від 26.04.2021 р. в сумі 42 405,00 грн та понесені судові витрати у сумі 2422,40 грн судового збору та 6 000,00 грн витрат на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на наступне.
26.04.2021 р. за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» подано Заявку на отримання кредиту № 3635511.
26.04.2021 р відповідачка уклала Договір про споживчий кредит № 3635511 з ТОВ «МІЛОАН» та на підставі платіжного доручення відповідачці були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 15000,00 грн.
10.08.2021 р. згідно умов Договору відступлення прав вимоги №06Т, ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 3635511 від 26.04.2021 р. на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до відповідачки.
Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 42 405,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 14550 грн; заборгованість за відсотками - 25 005,00 грн; заборгованість за комісійними винагородами - 2850 грн.
Керуючись ст. 512 - 514, 516 ЦК України та у зв'язку з істотними порушеннями Відповідачем умов Кредитного договору № 3635511 від 26.04.2021 р., позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідачки, зазначену в Кредитному договорі № 3635511 від 26.04.2021 р., направлено Повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору № 3635511 від 26.04.2021 р.
Незважаючи на це, Позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором № 3635511 від 26.04.2021 р.
У зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст. 187, ухвалою судді від 22.01.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
13.05.2025 року від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому з позовними вимогами не погоджується та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідачка зазначає, що всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України, в матеріалах справи відсутні саме належним чином засвідчені письмові докази. Таким чином, до позовної заяви не надано належних доказів. Надані позивачем копії документів до позовної заяви є незасвідченими взагалі, оскільки ці копії не містять назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Крім того, додатки (1-6) до Договору про відступленн прав вимоги №06Т взгалі не заповнені та не мають юридичної сили. Позивач, як учасник справи, мав підтвердити відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Але позивач не виконав цю вимогу абз. 2 ч. 5 ст. 95 ЦПК України, чим порушив закон.
Щодо розрахунку заборгованості відповідачка вказує, що сума боргу зазначена позивачем у додатках до позовної зави як "Розрахунок заборгованості " не відповідає додатку до позову, а містить «відомість про щоденні нархуванн та погашення» не завірений Позивачем/Позичальником. позивач у позовній заяві вживає узагальнений термін «заборгованість». Позивач також вживає поняття, додаткові значення і не пояснює цих термінів. Така неузгодженість у вживанні спеціальної термінології не дозволяє відповідачу перевірити розрахунки позивача та їхню відповідність умовам кредитування, щоб погодитись або спростувати суму заборгованості за кредитом. При визначенні розміру відсотків позивачем, не враховано, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, що узгоджується з висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року, у справі 910/4518/16. (п.1.4 Договору). Що стосується комісійної винагороди, відповідачка стверджує, що це є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним в силу вимог ч.5 ст.11, ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також, відповідачка вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки він повинен був від дня завершення строку кредиту та протягом наступних трьох років, звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права та вимагати стягнення забогованості (Договір відступлення права вимоги укладений 10.08.2021 року), однак, позовну заяву подано до суду лише 19.01.2025 року.
За такого, враховуючи все вищевказане, відповідачка просить: застосувати строки позовної давності до всіх позовних вимог ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" про стягнення заборгованості за кредитним договором №3635511 від 26.04.2021 року в т.ч. за відсотками та комісійними, а також у задоволенні позовних вимогах ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" про стягнення заборгованості за кредитним договором №3635511 від 26.04.2021 року відмовити в повному обсязі.
Крім того, відповідачка надала копію свідоцтва про шлюб, згідно якого вона уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
Ухвалою суду від 14.04.2025 року відкладено судовий розгляд справи, клопотання сторони відповідача про витребування доказів задоволено, витребувано уТовариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» копію Договору факторингу №06Т від 10.08.2021 року, засвідчений належним чином, досудову вимогу до ОСОБА_6 , розрахунок заборгованості за кредитним договором №3635511.
16.05.2025 року від представниці ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» - Буряченко А.В. надійшла відповідь на відзив, в якій вважала доводи відповідачки, вказані у відзиві, необгрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, з огляду на наступне.
Шодо доводів відповідача, що надані позивачем копії документів до позовної заяви є незасвідченими взагалі, сторона позивача зазначає, що засвідчення документів через електронний суд є належним, якщо воно відповідає вимогам законодавства України, зокрема щодо використання кваліфікованого електронного підпису. Судова практика підтверджує допустимість таких документів як належних доказів у цивільному процесі.
Щодо розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит № 3635511 від 26.04.2021 сторона позивача вказує, що умовами договору сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
За таких обставин, враховуючи, що в договорі сторонами був обумовлений строк нарахування відсотків, а саме відсотки нараховуються до дня повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки на даний момент заборгованість по кредиту погашена не була, позивач вважає, що первісним кредитором обґрунтовано були нараховані відсотки за період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення, тому позовні вимоги в цій частині також підлягали до задоволення.
Крім того, представник позивача зазначає, що якщо відповідачка не згодна з розрахунком заборгованості, наданим позивачем чи ставить під сумнів правильність розрахунку заборгованості, вона має право замовити спеціальну експертизу для отримання відповідного висновку з метою подальшої подачі його на розгляд суду. Але, відповідачка розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростувала, не надала власний розрахунок наявної заборгованості, в цілому заперечивши позовні вимоги. Клопотання про проведення експертизи з метою визначення механізму і розміру нарахованих сум, що склали заборгованість, відповідачка суду не заявила. Доказів про повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначеними кредитними договорами, ані перед первісними, ані перед новим кредитором відповідачка також суду не надала.
Поряд з цим, сторона позивача звертає увагу суду, що за весь період перебування права вимоги за договором у позивача, ним не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовувалося жодних штрафних санкцій до позичальника. Відтак, позивач лише просить суд стягнути із відповідачки ту заборгованість за договором, яка була нарахована первісним кредитором. Отже, позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за вказаним договором, тому позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а відповідачка намагається уникнути виконання взятих на себе зобов'язань.
Щодо доводів відповідачки про пропущений строк позовної давності, сторона позивача вказує, що починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час. Таким чином, з урахуванням наведених вище правових норм, строк позовної давності позивачем не пропущено
05.06.2025 року представником позивача - Виссал В.В. надано заяву про виконання вимог ухвали суду від 14.05.2025 року, до якої додано належним чином засвідчені докази, витребувані судом.
Сторони до судового засідання не з'явилися.
Представник позивача - Дубовик В.О. надала заяву про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідачка надала клопотання про відкладення розгляду справи для можливості ознайомлення з поданими ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» документами і надання письмових заперечень на відзив.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Обов'язковою явка відповідача в судове засідання не визнавалась.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України .
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 передбачено, що дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк міститьст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Таким чином, норми ЦПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, держави (ст. 2 ЦПК України).
Тому, суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачкою подавалися клопотання про ознайомлення з матеріалами справи 27.06.2025 р. та 02.09.2025 р., що свідчить про реальну можливість ознайомлення та надання пояснень, і відповідно достатньо часу для реалізації свого права.
Статтею 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч.4).
Разом з тим, розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому вирішені питання, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, які не з'явились, що відповідає позиції Верховного Суду та приписам ст.ст. 174, 223, 279 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, дійшов наступного висновку.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 26.04.2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», ОСОБА_6 подала Анкету-заяву на кредит №3635511.
26.04.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_6 укладено Договір про споживчий кредит №3635511 (індивідуальна частина) (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. ДоговоруКредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. Договору, а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4. Договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 15000,00 грн. (п.1.2. Договору).
Відповідно до п.1.3. Договору Кредит надається строком на 30 днів з 26.04.2021 (строк кредитування).
Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 26.05.2021 (п.1.4. Договору).
Відповідно до п. 1.5.1 комісія за надання кредиту: 2850,00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п.п.1.5.2, 1.6. Договору, проценти за користування кредитом: 9000,00 грн, які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до пункту 2.1. договору, кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.
Згідно із пунктом 3.3.2. договору, Позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1.-1.6. та п. 2.4. цього Договору.
За змістом п. 6.3. договору, Позичальник, приймаючи пропозицію ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору, також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т. ч. правилами та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що він: ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «Мілоан», що розміщені на веб-сайті ТОВ «Мілоан» та є невід'ємною частиною цього договору; не перебуває під впливом алкогольних, наркотичних, психотропних, токсичних речовин, здатний усвідомлювати значення своїх дій та управляти своїми вчинками; на момент підписання кредитного договору не існує ніяких обставин, які могли б негативно вплинути на платоспроможність позичальника та/або які створюють загрозу належному виконанню цього договору про які він не повідомив ТОВ «Мілоан» (судові справи, майнові вимоги третіх осіб тощо); вся інформація надана ТОВ «Мілоан», в т.ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною; відповідає вимогам заявника, що встановлені розділом 2 правил надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «Мілоан», що розміщені на веб-сайті ТОВ «Мілоан» та є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до додатків №1 та №2 до договору про споживчий №3635511 від 26.04.2021 року (графік платежів, паспорт споживчого кредиту) встановлено дату платежу 26.05.2021 року, до сплати: кредит в сумі 15 000,00 грн, комісія за надання кредиту в сумі 2850,00 грн, проценти в сумі 9000,00 грн, разом 26850,00 грн.
На підтвердження виконання ТОВ «МІЛОАН» зобов'язання за договором про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року, позивач надав копію платіжного доручення №44760958 від 26.04.2021 року про перерахування на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_1 коштів в сумі 15 000,00 грн.
Відповідно до Договору відступлення прав вимоги №06Т від 10.08.2021 р., укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель Заборгованості).
Згідно з копіями платіжних інструкцій № 1470 від 03.09.2021 р., № 1519 від 09.09.2021 р., № 1190 від 16.09.2021 р., № 157817 від 23.09.2021 р., № 16 від 30.09.2021 р., №1595 від 07.10.2021 р., №1604 від 11.10.2021 р., №1631 від 21.10.2021 р., №1660 від 28.10.2021 р., №1688 від 04.11.2021 р., №1737 від 11.11.2021 р., №5 від 18.11.2021 р., №№24 від 25.11.2021 р. ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» переказало кошти ТОВ «МІЛОАН» як оплату згідно з Договором факторингу відступлення прав вимоги №06Т від 10.08.2021 р.
Відповідно до Витягу з Додатку до Договору факторингу № 06Т від 10.08.2021 р., завіреним представниками ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС, до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги за Договором про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року, укладеним з ОСОБА_6 , на загальну суму заборгованості 42405,00 грн, з яких: 14550,00 грн - сума заборгованості за тілом; 25005,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 2850,00 грн - сума заборгованості за комісією.
27.09.2024 року представником позивача - адвокатом Міньковською А.В. на адресу відповідачки було надіслано досудову вимогу про погашення існуючої заборгованості за Договором про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року в розмірі 42405,00 грн.
28.01.2025 року ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_5 », в зв'язку з укладенням шлюбу, що підтверджується копєю свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .
Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договору про відступлення ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» належне йому право вимоги .
У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання Договору №06Т, укладеного 10.08.2021 р. між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про відступлення права вимоги до ОСОБА_2 , недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження №12-61гс21) зроблено висновок, що "відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом".
За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до боржника ОСОБА_2 за Договором про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», що дає останньому право на стягнення з відповідачки в судовому порядку неповернуту нею суму позики.
Твердження відповідачки про надання неналежно засвідчених копій документів, суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 100 ЦПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій кваліфікованим електронним підписом відповідно до вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
В Постанові від 30.05.2023 року в справі №914/249/21 ВС вказав, що електронні докази можуть подаватися в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, але є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ. Ці рішення підтверджують, що засвідчення документів через електронний суд є належним, якщо воно відповідає вимогам законодавства України, зокрема щодо використання кваліфікованого електронного підпису. Отже, засвідчення документів через електронний суд є належним, якщо воно відповідає вимогам законодавства України, зокрема щодо використання кваліфікованого електронного підпису.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (Постанова ВС від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20).
Позивачем на виконання вимог ухвали надано належно чином завірену копію Договору факторингу № 06Т від 10.08.2021 р. в паперовому вигляді, відповідність якої оригіналу суд не ставить під сумнів.
Щодо укладення правочину в електронній формі.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України " Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею ( стаття 11 Закону України " Про електронну комерцію).
Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України " Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, що передбачено статтею 205, 207 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктом 6.1. Договору №3635511 від 26.04.2021 року, цей Кредитний договір укладався в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п. 6.4. договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. договору).
Таким чином, встановлено, що договір між первісним кредитором та відповідачкою укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала Анкету-заяву на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачці за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявниця використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Судом встановлено, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Кредитний договір №3635511 від 26.04.2021 року, укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Щодо стягнення суми заборгованості за тілом кредиту та відсотках.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором Банк зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з відомістю ТОВ «МІЛОАН» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №3635511 від 26.04.2021 року, яка по суті є розрахунком боргу, заборгованість відповідачки за вказаним договором складає 42405,00 грн, з яких: 14550,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 25005,00 грн - заборгованість за відсотками; 2850,00 грн - заборгованість по комісії за оформлення кредиту.
Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної фінансової установи.
За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою фінансовою установою, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий банком розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.
Крім того, суд враховує, що відповідачкою, яка не погоджується з розрахунком заборгованості позивача, не надано власного контррозрахунку заборгованості, підтвердженого відповідними доказами.
Враховуючи, що ОСОБА_2 оплату за Договором про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року в повному обсязі не здійснювала, заборгованість за тілом кредиту становить 14550,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідачки.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, суд виходить з такого.
Згідно з розрахунком, заборгованість за відсотками становить 25005,00 грн. Вказані проценти нараховувалися до 28.07.2021 року.
Умовами кредитного договору №3635511 від 26.04.2021 року (пункт 1.5.2) передбачено, що проценти за користування кредитом становлять 9000,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6).
Згідно Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №910/1238/17, «Проценти за користування кредитом» - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник.
Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 ( провадження №14-10цс18).
Відповідно до частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Такі правові висновки щодо застосування частини першої статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що позичальник до закінчення терміну кредитування зобов'язана була сплачувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а після закінчення терміну кредитування у зв'язку з порушенням нею взятих на себе зобов'язань, повинна нести відповідальність на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з пункту 4.2 Договору про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року, у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплатою заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією) має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.
Отже, виходячи зі змісту формулювання умов про сплату процентів, передбачених пунктом 4.2 Договору про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року, слід дійти висновку, що проценти за неправомірне користування кредитом, тобто після настання прострочення виконання зобов'язання, передбачені на підставі частини 2 статті 625 ЦК України в розмірі процентної ставки за користування кредитними коштами, яка в пункті 1.6 кредитного договору визначена на рівні 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Таким чином, нарахування відповідачці процентів поза межами строку кредитування відповідає умовам укладеного договору, оскільки є мірою відповідальності, яка виникла на підставі частини 2 статті 625 ЦК України у зв'язку з простроченням виконання нею зобов'язання за вказаним кредитним договором.
Крім того, суд не погоджується з твердженнями відповідачки про несправедливість нарахування комісії, виходячи з наступного.
Згідно положенням пунктів 1-1 та 4 частини 1 статті 1 Закону «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. При тому загальними витратами за споживчим кредитом є витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
За пунктом 10 частини 1 статті 12 цього ж Закону визначено, що у кредитному договорі обов'язково визначається порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися.
Судом встановлено, що у підписаному між ОСОБА_2 та ТОВ «МІЛОАН» Договорі про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року сторони правочину погодили сплату разової комісії при видачі кредиту в розмірі 2850,00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00% від суми кредиту одноразово, а тому платіж за комісією у сумі 2850,00 грн правомірно включений кредитодавцем до заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачки.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18)).
Суд зазначає, що Договір про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року відповідає вимогам чинного на час його укладення законодавства та вільному волевиявленню сторін. Під час укладення кредитного договору відповідачка була ознайомлена з його умовами, висловила своє волевиявлення шляхом підписання договору, проти положень договору про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року, умовами якого передбачено сплату відсотків та комісії, не заперечувала, дійсність договору не оспорювала.
Відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування регулює Закон України «Про споживче кредитування» №1734-VIII від 15 листопада 2016 року (далі- Закон України №1734-VIII), що діяв на момент укладення між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою Договору про споживчий кредит №3770262 від 27.08.2021 року року.
Умови договору про споживчий кредит визначені у статті 12 Закону України №1734-VIII, частиною другою якого передбачено, що у договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Договір про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року, укладений між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_2 , у встановленому законодавством порядку недійсним не визнавався, а тому з огляду на норми статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
За такого, враховуючи вищенаведене, судом встановлено та не спростовано ОСОБА_2 , що первісним кредитором виконані умови кредитного договору №3635511 від 26.04.2021 року, кредит в розмірі, передбаченому умовами договору, наданий боржниці, яка не виконала належним чином взятих на себе зобов'язань, а отже вимоги щодо стягнення заборгованості в загальній сумі 42405,00 грн є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів відповідачки, наведених у відзиві на позовну заяву, не спростовують висновків суду про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо застосування строків позовної давності.
Відповідачка у відзиві на позовну заяву просила застосувати строки позовної давності, мотивуючи це тим, що позивач повинен був від дня завершення строку кредиту та протягом наступних трьох років, звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права та вимагати стягнення забогованості (Договір відступлення права вимоги укладений 10.08.2021 року), однак, позовну заяву подано до суду лише 19.01.2025 року.
Так, відповідно до ст. ст. 256, 257, 258, 261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, зобов'язання з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливу строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у своїх рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє в позові у зв'язку з його необґрунтованістю. В разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.
Як вбачається з Кредитного договору №3635511 від 26.04.2021 року, строк дії договору 30 днів, тобто до 26.05.2021 р.
Станом на 26.05.2021 р. ОСОБА_2 не повернула суму коштів, які вона отримала за кредитним договором, а також проценти за користування кредитними коштами, внаслідок чого у відповідачки утворилася заборгованість.
За зобов?язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Отже, перебіг строку позовної давності за позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за Кредитним договором №3635511 від 26.04.2021 рокурозпочався з дня закінчення терміну повернення коштів за кредитним договором, тобто з 26.05.2021 р. і закінчується 26.05.2024 року.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 20.01.2025 року.
Разом з тим, 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою КМУ від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено в подальшому на всій території України, згідно з постанов Кабінету міністрів України.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 воєнний стан було запроваджено з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено по теперішній час.
15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX, відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 258, 259, 362, 559, 681,728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Отже, строк позовної давності відповідно до п.19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності закінчувався 26.05.2024 року, а також те, що на всій території України запроваджено карантин до 30 червня 2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду справи, а перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану, то період заборгованості з 26.05.2021 року по 26.05.2024 року не виходить за строки позовної давності.
Щодо судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3635511 від 10.01.2025 року.
За такого, з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати у сумі 2422,40 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правової допомоги №42649746 від 01.11.2024, укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Стародуб І.В., Додакову угоду №3635511 від 30.11.2024 року до Договору №42649746, детальний опис наданих послуг від 30.09.2024 р., акт №3635511 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 30.11.2024 року на суму 6000,00 грн.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У своїй Постанові від 13.03.2025 р. у справі №275/150/22 Верховний суд дійшов висновку, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, Верховний Суд у вищевказаній Постанові вказав також, що суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Відповідачкою не надано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката чи заперечення щодо стягнення таких витрат.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.
За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачки заборгованість за кредитним договором у сумі 42405,00 грн та судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн і витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за Договором про споживчий кредит №3635511 від 26.04.2021 року в сумі 42 405,00 грн (сорок дві тисячі чотириста п'ять гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на судовий збір у сумі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено: 20 жовтня 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова