ЄУНСС: 453/1338/25
НП: 2/453/720/25
іменем України
22 жовтня 2025 року місто Сколе
Сколівський районний суд Львівської області у складі головуючого - судді Микитина Володимира Ярославовича
сторони у справі:
позивачка - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
зміст позовних вимог - про стягнення додаткових витрат на дитину;
розглянувши дану цивільну справу у приміщенні суду, що по вул. Д. Галицького, 8, у м. Сколе Стрийського району Львівської області, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, на підставі наявних у ній матеріалів, -
Стислий виклад позиції сторін у справі.
Позивачка ОСОБА_1 , в порядку представництва, яке здійснює адвокат АО «Громада і Закон» - Мальцев В.П., сформувавши документ у системі «Електронний суд», звернулася у Сколівський районний суд Львівської області з позовною заявою, в якій просить cтягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь кошти, пов'язані із сплатою за навчання вже нині повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у загальному розмірі 29 700 грн. (у частині, в якій відкрито провадження у справі).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що дочка сторін у справі - ОСОБА_3 15.07.2022 року вступила на навчання у ТзОВ «Львівський медичний фаховий коледж «МОНАДА» за спеціальністю 223 «Медсестринство», станом на пред'явлення позову дочка ОСОБА_3 є студенткою 3 курсу відділення «Сестринська справа». Рішення вступити саму у цей навчальний заклад дочка ОСОБА_3 прийняла самостійно, адже бажала навчатися саме на цій спеціальності. Дочка ОСОБА_3 , так саме як і мати - позивачка ОСОБА_1 , намагались погодити та узгодити питання щодо обрання вказаного навчального закладу з відповідачем ОСОБА_2 , надати йому свої доводи та міркування з приводу обрання цього закладу освіти, та почути його думку з цього питання, але у зв'язку із небажанням відповідача ОСОБА_2 як батька спілкуватись із дитиною та матір'ю, це виявилось неможливим. Плата за навчання у коледжі становить: оплата за навчання 2022-2023 рік - 25 800 грн. + 3 000 грн. індексація вартості навчання; оплата за навчання 2023-2024 рік - 30 800 грн + 6 000 грн. індексації вартості навчання; оплата за навчання 2024-2025 рік - 35 800 грн. + ??? грн. індексації вартості навчання. Плату за навчання оплачувала позивачка ОСОБА_1 , а загальна сума становить 114 600 грн.. Відповідач ОСОБА_2 плату за навчання дитини у коледжі не сплачував. Дочка ОСОБА_3 на день звернення до суду не досягла 23 років, продовжувала навчання, не працювала, не була заміжньою. Навчання на денній формі позбавляє її можливості працевлаштуватися та одержувати певний дохід, у зв'язку з чим вона потребує матеріальної допомоги. Тому, плату за навчання здійснювала позивачка ОСОБА_1 , адже у дитини немає можливості оплачувати навчання самостійно. Такий розмір плати за навчання є досить великим для неї, а тому батько - відповідач ОСОБА_2 , який є здоровим та працездатним, зможе сплатити плату за навчання у розмірі 57 300 грн., що становить половину загальної суми, оскільки працює в ТзОВ «БАРРЕЛЬТРАНС» та ТзОВ «ІНФІНІТІ-АГРО» на посаді керівника, а також є засновником ТзОВ «ЛЮТИЙ 20» та ТзОВ «ПРОМРЕКУЛЬТИВАЦІЯ». У зв'язку із наведеним, через представника, позивачка ОСОБА_1 , на підставі ст. 199 СК України, просить суд стягнути на її користь з відповідача ОСОБА_2 кошти, пов'язані із сплатою за навчання дочки ОСОБА_3 , в розмірі 29 700 грн. (у частині, в якій відкрито провадження у справі).
Відповідач ОСОБА_2 у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до нього про стягнення додаткових витрат на дитину, - не подав. Відповідно, відповідач ОСОБА_2 свою позицію у цій справі із обґрунтуванням її необхідними доказами не навів.
Інших передбачених ЦПК України заяв по суті справи від її сторін до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Заяви та клопотання учасників справи.
Будь-яких заяв чи клопотань від сторін цієї справи, котрі б залишалися не вирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 12.08.2025 року, на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оплату додаткових витрат на дитину в частині позовних вимог, у розмірі 27 600 грн..
Оскільки відповідачем у вищевказаній позовній заяві зазначена фізична особа, який не має статусу підприємця, то суддею, у відповідності до положень ч. 8 ст. 187 ЦПК України, з метою визначення підсудності, було вжито заходів для отримання інформації з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи - відповідач а ОСОБА_2 ..
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 12.08.20245 року, після отримання судом інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, який не має статусу підприємця, з-поміж іншого, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у частині позовних вимог, у розмірі 29 700 грн.. Розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та інших учасників справи, без проведення судового засідання протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття у ній провадження, у приміщенні Сколівського районного суду Львівської області, що за адресою: вул. Д. Галицького, 8, м. Сколе, Стрийський район, Львівська область.
Інші процесуальні дії у цій справі Сколівським районним судом Львівської області не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм процесуального законодавства, суд, перевіряючи за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру порушення прав позивачки ОСОБА_1 й причетність до такого порушення її прав відповідача ОСОБА_2 , встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.
Згідно з свідоцтва про народження на бланку серії НОМЕР_1 , виданого 07.08.2007 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області у відповідності до актового запису про народження № 996 (копія міститься у справі, а. с. 9), ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками якої значаться ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , тобто обоє сторін у справі.
Встановлено, що у 2022 році дочка сторін у справі - ОСОБА_5 вступила до ТзОВ «Львівський медичний фаховий коледж «МОНАДА», що підтверджується відповідним договором про навчання від 15.07.2022 року (копія міститься у справі, а. с. 10). Відповідно до умов цього договору про навчання, плата за перший навчальний 2022-2023 рік становить 25 800 грн., за другий навчальний 2023-2024 рік становить 30 800 грн., за третій навчальний 2024-2025 рік становить 35 800 грн., за четвертий навчальний 2025-2026 рік становить 41 300 грн..
Відповідно до довідки ВПНЗ Львівський медичний фаховий коледж «МОНАДА» від 03.07.2025 року за вих. № 50 (копія міститься у справі. а. с. 12), яка видана позивачці ОСОБА_1 про те, що вона дійсно оплатила кошти за навчання своєї дочки ОСОБА_3 , а за період з вересня 2022 року по червень 2025 року за навчання сплачено 114 050 грн..
Також було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків на бланку серії HB № 152241 від 15.07.2022 року (копія міститься у справі. а. с. 11), згідно якого позивачка ОСОБА_1 сплатила 8 000 грн..
Водночас, судом з'ясовано, що у листопаді 2023 року позивачка ОСОБА_1 подала позов до відповідача ОСОБА_2 з вимогою про стягнення додаткових витрат на дитину у розмірі половини від загальної суми витрат - 27 600 грн.. Існування таких вимог позивачка ОСОБА_1 пов'язувала із тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась дочка ОСОБА_3 , на утримання якої з відповідача ОСОБА_2 рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 року, стягувались аліменти. Позивачка ОСОБА_1 вказала, що у 2022 році дочка ОСОБА_3 вступила до Львівського медичного фахового коледжу «МОНАДА», що призвело до вимушених додаткових витрат на дитину, а саме: оплата за навчання за 2022-2023 навчальний рік - 28 800 грн., оплата за навчання перше півріччя 2023-2024 навчального року - 18 400 грн., та вартість страхування - 8 000 грн.. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.06.2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.03.2025 року, за єдиним унікальним номером судової справи 175/7736/23 (примірники з ЄДРСР містяться у справі, а. с. 17, 18-19), у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитну відмовлено.
Поза тим, судом також встановлено, що 19.08.2025 року дочкою сторін у справі - ОСОБА_3 пред'явлено у Сколівський районний суд Львівської області позов до ОСОБА_2 з вимогою стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на сплату навчання в розмірі 57 300 грн. (копія міститься у справі, а. с. 35-37), котра 28.08.2025 року була прийнята до розгляду (головуючий - суддя Ясінський Ю.Є.) та відкрито провадження у справі.
Релевантні джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.
Встановлені судом сімейні правовідносини щодо способу виконання батьками обов'язку утримувати дітей, зокрема й їх участі у додаткових витратах на дітей, регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України (надалі - СК України) та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколами до неї, Законом України «Про охорону дитинства», іншими актами законодавства.
Статтею 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини 1989 року встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно ч. 1 ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку.
Відповідно до ч. 2 ст. 185 СК України, розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Хоча положення ст. 185 СК України безпосередньо стосується додаткових витрат на неповнолітню дитину, її положення можуть бути застосовані й до повнолітніх дітей, які мають право на утримання відповідно до статей 198 або 199 СК України.
За змістом частин 1, 3 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Аналіз указаних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Про те, які саме обставини зумовлюють стягнення додаткових витрат на дитину, не однократно висловлювався Верховний Суд, зокрема у постанові від 04.12.2019 року у справі за єдиним унікальним номером 320/383/19, у постанові від 26.08.2020 року у справі за єдиним унікальним номером 336/1488/19, й інших. Так, до особливих обставин, які зумовлюють додаткові витрати на дитину, суд відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними факторами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). До додаткових витрат відноситься також оздоровлення дитини в дитячому таборі та на морі, оскільки перебування у горах чи на морі у літній період добре впливає на організм дитини, сприяє його зміцненню, покращенню імунітету, збільшенню опірності організму до хвороб, тощо, що в подальшому не може не впливати на стан здоров'я дитини, зокрема, в осінньо-зимовий період. Наголошується, що визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку (постанова Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі за єдиним унікальним номером 751/4312/16-ц).
Усталена судова практика у спірних правовідносинах також дає розуміння того, які обставини не визнаються особливими, тобто такими, що зумовлюють обов'язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину. До них, зокрема, відноситься навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти (постанови Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі за єдиним унікальним номером 219/1766/18, від 01.04.2020 року у справі за єдиним унікальним номером 521/16268/18 і ін.), а особливо при умові, що відповідні витрати на навчання не погоджувалися одним з батьків та не доводять існування тих особливих обставин, які зумовлені необхідністю платного навчання дитини саме в обраному іншим з батьків на власний розсуд у цьому закладі, адже дитині гарантовано державою безоплатне навчання.
Узагальнена оцінка доводів та аргументів за результатами розгляду цієї справи.
Суд зауважує, що стягнення з батьків додаткових витрат на дитину, викликаних особливими обставинами, у зв'язку з якими дитина потребує матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації права на дитинство, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
У даному випадку, вертаючись з позовом до суду, позивачка ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв'язку із навчанням дочки ОСОБА_3 у ТзОВ «Львівський медичний фаховий коледж «МОНАДА» за спеціальністю 223 «Медсестринство», нею сплачено кошти за навчання.
Однак, суд зауважує, що навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні положень ст. 185 СК України.
Крім того, позивачка ОСОБА_1 не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з відповідачем ОСОБА_2 як батьком дитини.
Позивачкою ОСОБА_1 не надано також доказів на підтвердження того, що між сторонами у справі були узгоджені питання щодо навчання їх дочки ОСОБА_3 .. Навчальний заклад було обрано позивачкою ОСОБА_1 на власний розсуд, без погодження із відповідачем ОСОБА_2 ..
Зважаючи на зазначене, слід відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину сторін у справі ОСОБА_3 у повному обсязі.
Поряд з тим, суд підкреслює, що адвокатом Мальцевим В.П., який дії в інтересах дочки сторін у справі - ОСОБА_3 , подано позов на підставі ст. 199 СК України, ним обрано не один із способів захисту порушеного права та/чи інтересу конкретно визначеного положеннями ст. 200 СК України, а обрано спосіб захисту, визначеного положеннями ст. 185 СК України, що за сталими висновками та позиціями Верховного Суду, допускається і положення ст. 185 СК України можуть бути застосовані й до повнолітніх дітей, які мають право на утримання відповідно до статей 198 або 199 СК України.
Втім, як встановлено судом, спір з аналогічним предметом вже був розглянутий 28.06.2024 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, та 13.03.2025 року переглянутий Дніпровським апеляційним судом у судовій справі за єдиним унікальним номером 175/7736/23, за наслідками цього розгляду у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено. Поза тим, судом встановлено й те, що 19.08.2025 року безпосередньо дочкою сторін у справі - ОСОБА_3 пред'явлено у Сколівський районний суд Львівської області позов до ОСОБА_2 з аналогічним предметом до цього спору, та ухвалою судді Ясінського Ю.Є. від 28.08.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження. Розгляд призначено востаннє на 24.10.2025 року, тобто справа перебуває в провадженні суду.
Суд роз'яснює позивачці ОСОБА_1 , що вона у світлі дублювання і повторення подачі однотипних позовів до судів України, не позбавлена можливості пред'явити позов на підставі ст. 199 СК України, визначивши форму стягнення аліментів не у порядку ст. 185 СК України, а у порядку ст. 200 СК України, тобто визначивши у позові вимогу про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання: а) у твердій грошовій сумі; б) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Оскільки позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою про стягнення додаткових витрат на дитину на підставі пункту 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а також беручи до уваги відмову у задоволенні таких позовних вимог повністю, то розподіл судових витрат у цій частині слід здійснити у порядку, визначеному ч. 6 ст. 141 ЦПК України, зокрема компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись статтями 4-5, 7, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 133, 141, 209-211, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, - відмовити в повному обсязі.
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 (зареєстроване місце проживання за довідкою ВПО: АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; електронний кабінет у ЄСІТС: відсутній).
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_6 ; електронний кабінет у ЄСІТС: відсутній).
Повне рішення суду складено: 22 жовтня 2025 року.
Суддя Володимир МИКИТИН