Справа № 464/3549/25
пр.№ 2-о/464/167/25
22.10.2025 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:
головуючої - судді - БЕСПАЛЬОК О.А.
присяжних - БЕГЕН І.Р., ЄЛІСЄЄНКО О.С.
з участю секретаря судових засідань - БРИНОШ А.Я.
представника заявника - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові цивільну справу за заявою
ОСОБА_2 з участю зацікавлених осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , військової частини НОМЕР_1 про визнання особи безвісно відсутньою,
ОСОБА_5 звернувся до суду з заявою, з участю зацікавлених осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_6 про визнання його доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Донецьк безвісно відсутньою.
В обґрунтування вимог заяви покликається на те, що є внутрішньо-переміщеною особою, являється батьком двох повнолітніх осіб: доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У відповідності до рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 37/25/2863 від 14 квітня 2025 року являється особою з інвалідністю першої групи підгрупи А, та є таким, що потребує постійного стороннього догляду. За вказаних обставин на його дітей розповсюджується право оформити відповідну допомогу по догляду за ним, як батьком, а син ОСОБА_6 , у відповідності до закону, має право на звільнення з військової служби та оформлення відстрочки від призову на військову службу по догляду за батьком, який потребує постійного стороннього догляду. Донька ОСОБА_6 безвісно зникла багато років тому, залишившись проживати на тимчасово окупованій території у м.Донецьк. Через підтримку держави агресора, виїхав з сином на підконтрольну територію Україні до м.Львова, донька повністю припинила спілкування з ними, як батьком, так і своїм братом, змінила телефони, її місцезнаходження їм невідоме, як мінімум з 2014 року. Протягом всього часу не намагалися у будь-який спосіб встановити контакт із ОСОБА_6 , через обставини, викладені вище. Вважає, що син ОСОБА_6 є особою, яка може здійснювати постійний сторонній догляд за ним. Однак, наявність доньки, хоча така фактично відсутня, повністю втрачено зв'язки з нею, спонукало військове командування сина ОСОБА_6 відмовити йому у звільненні з військової служби, через необхідність догляду за батьком, який має першу групу інвалідності та потребує стороннього догляду. За даних обставин, змушений звернутися до суду, оскільки повністю позбавлений можливості догляду. Факт безвісно відсутності доньки можуть підтвердити свідки. Просить заяву задоволити.
Заявник ОСОБА_5 в останні судові засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомляв, хоча про розгляд справи повідомлялись належно та вчасно.
Представник заявника ОСОБА_5 - адвокат Буженко Ю.С. в судовому засіданні заяву підтримав, просив таку задоволити, визнати ОСОБА_6 безвісно відсутньою.
Решта зацікавлених осіб та їх представників в судові засідання не з'являлись, хоча повідомлялись про такі належно та вчасно, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 26 травня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд на 09 червня 2025 року.
09 червня 2025 року у судовому засіданні оголошено перерву до 18 червня 2025 року, для надання представнику заявника часу на підготовку клопотання.
18 червня 2025 року у судовому засіданні продовжено перерву до 14 липня 2025 року, для уточнення представником заявника заявленого клопотання.
14 липня 2025 року судове засідання не відбулось, у зв'язку з увільненням присяжного ОСОБА_7 . Розгляд справи відкладено до 23 липня 2025 року.
14 липня 2025 року проведено повторний протокол попереднього відбору присяжних, відібрано ОСОБА_8
23 липня 2025 року задоволено клопотання представника заявника, залучено як зацікавлених осіб військову частину НОМЕР_1 та Міністерство оборони України (22 жовтня 2025 року протокольною ухвалою міністерство виключено як зацікавлену особу), у зв'язку з чим продовжено в судовому засіданні перерву до 27 серпня 2025 року.
30 липня 2025 року через систему Електронний суд представником зацікавленої особи Міністерства оборони України Тіщенком А.Р. подано письмові пояснення, у відповідності до змісту яких вважають, що їх безпідставно залучено до справи в якості зацікавленої особи. ОСОБА_5 має двох дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_6 . Син заявника - ОСОБА_6 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначають, що міністерство не володіє інформацією щодо ОСОБА_6 , оскільки така не проходила військову службу. Рішення у справі не вплине на права, свободи, інтереси та обов'язки Міністерства оборони України. просили у задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовити повністю.
27 серпня 2025 року судове засідання не відбулось, у зв'язку з перебуванням присяжного Єлісєєнка О.С. на лікарняному. У судовому розгляді продовжено перерву до 11 вересня 2025 року.
11 вересня 2025 року судове засідання не відбулось, у зв'язку з неявкою заявника та його представника, та поданим клопотанням останнього про відкладення розгляду справи у зв'язку з його зайнятістю у іншому суді. Продовжено перерву до 10 години 24 вересня 2025 року.
24 вересня 2025 року в судовому засіданні продовжено перерву до 06 жовтня 2025 року, у зв'язку з неявкою сторін, окрім представника МОУ, та заявленим клопотанням представника заявника про відкладення розгляду справи.
06 жовтня 2025 року в судовому засіданні оголошено перерву до 22 жовтня 2025 року для забезпечення явки свідків (за клопотанням представника заявника) та витребування інформації з прикордонної служби.
Заслухавши представника заявника, допитавши свідків ОСОБА_9 (колишню дружину заявника), ОСОБА_10 , оглянувши копію розшукової справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Відповідно до копії паспорта заявника серії НОМЕР_2 , виданого 19 березня 1997 року Кіровським МВ УМВС України у Донецькій області ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Єнакієве Донецької області (а.с.24-29).
З 02 серпня 2022 року ОСОБА_5 взятий на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка №1333-5001951335 від 02 серпня 2022 року (а.с.41).
ОСОБА_6 (син заявника та зацікавлена особа) народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у сім'ї ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 21 квітня 1992 року (а.с.16).
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00050663450, сформованого 15 квітня 2025 року, 29 березня 2010 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_11 (а.с.31-32).
У відповідності до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 11 лютого 2025 року вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 розірвали шлюб у Сихівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.15).
ОСОБА_6 (син заявника), ІНФОРМАЦІЯ_2 , взятий на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка №1333-5000380114 від 29 липня 2021 року (а.с.13).
ОСОБА_6 (син заявника) є військовослужбовцем, про що свідчить копія військового квитка серії НОМЕР_5 (а.с.20).
З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00050842136, сформованого 25 квітня 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_12 (а.с.21-23).
Про те, що заявник ОСОБА_5 є особою з інвалідністю та потребує стороннього догляду свідчить витяг з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи №7/25/2863/В від 14 квітня 2025 року (а.с.33-36) та рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №7/25/2863/1 (а.с.37-40).
З відповіді Львівського районного управління поліції №2 відділу поліції №2 ГУ НП у Львівській області на запит адвоката щодо надання інформації відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що надати таку інформацію не є можливим, оскільки містить персональні дані/відомості з обмеженим доступом, може бути надана лише за наявності згоди відповідної особи або у випадках, прямо передбачених законом. Вказаний запит не пов'язаний із кримінальним провадженням, у зв'язку з чим у наданні запитуваної інформації відмовлено (а.с.9).
На момент звернення до суду та запитуваної інформації адвокатом у поліції, розшукова справа щодо доньки заявника ОСОБА_6 відділом поліції зареєстрованою не була. В ході судового розгляду було встановлено, що з заявою до ВП ні заявник, ні його представник щодо встановлення місцезнаходження доньки заявника не звертались.
Листом ГУ ДМС у Львівській області від 09 травня 2025 року повідомлено, що питання, пов'язані з виїздом та в'їздом громадян в Україну, належить до компетенції Державної прикордонної служби України. Щодо отримання інформації стосовно виїзду за кордон ОСОБА_6 рекомендовано звертатись до цієї служби (а.с.10).
09 травня 2025 року листом головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відмовлено у наданні інформації про перетин державного кордону України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.42-43).
Як вбачається з відповіді Департаменту економіки Донецької обласної державної адміністрації від 25 квітня 2025 року щодо отримання витягу з реєстру територіальної громади та довідки про склад осіб, які зареєстровані з ОСОБА_5 у АДРЕСА_2 повідомлено, що не є розпорядниками запитуваної інформації, відповідно надання такої не вбачається можливим, оскільки орган реєстрації не створено, не здійснюється ведення реєстру територіальної громади (а.с.11-12).
Листом військової частини НОМЕР_1 МОУ на рапорт від 18 квітня 2025 року щодо звільнення ОСОБА_6 з військової служби за сімейними обставинами, а саме необхідності здійснення догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості повідомлено, що звільнення не погоджено, через наявність у ОСОБА_5 інших членів сім'ї першого ступеня споріднення, а саме доньки ОСОБА_6 (а.с.14,65).
13 червня 2025 року відділом поліції №2 ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області зареєстровано заяву ОСОБА_5 про встановлення місцязнаходження його доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку він останній раз бачив у 2005 році, яка залишилась проживати на тимчасово окупованій території у м.Донецьк, теперішнє місцезнаходження якої йому не відомо.
Листом начальника відділу поліції №2 ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області від 01 липня 2025 року повідомлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оголошено в розшук, як особу, яка зникла безвісти.
На момент звернення до суду до заяви про визнання особи безвісно відсутньою представником заявника адвокатом Буженко Ю.С. як докази надано документи, що такими не є, жодної доказової бази не становлять, виходячи з наступного.
Як зазначалось вище, наявне звернення до ВП з наданням інформації щодо ОСОБА_6 , відносно якої не було зареєстровано кримінальне провадження, відповідно поліція не проводила жодних заходів для її встановлення місцезнаходження і інформацією щодо такої не володіла. Кримінальне провадження за даним фактом порушено за заявою заявника аж 13 червня 2025 року, до суду з даною заявою представник звернувся 23 травня 2025 року. На момент подання заяви кримінальне провадження зареєстроване не було, а долучена відповідь на запит адвоката не становить жодного доказового значення.
Щодо перетинів Дашковець А.В. кордону України представник заявника звертався до адресата, який не володіє такою інформацією, однак дану відповідь ГУ ДМС у Львівській області від 09 травня 2025 року долучив до матеріалів заяви, вважаючи, що така є доказом.
В ході розгляду справи судом скеровано ухвалу суду до Державної прикордонної служби України про надання інформації щодо перетину кордону ОСОБА_6 . Однак, відповідно до відповіді ДПС України від 08 жовтня 2025 року інформація відсутня.
До заяви долучено відповідь Департаменту економіки Донецької обласної державної адміністрації від 25 квітня 2025 року щодо отримання витягу з реєстру територіальної громади та довідки про склад осіб, які зареєстровані з ОСОБА_5 у АДРЕСА_2 , однак і дана організація повідомила у своєму листі що не являється розпорядником інформації.
Підсумовуючи вищенаведене, судом встановлено, що заявником та його представником адвокатом Буженком Ю.С. на час звернення до суду з заявою не подано жодного доказу, який би свідчив про підставність заяви щодо визнання ОСОБА_6 безвісно відсутньою.
07 жовтня 2025 року представником заявника адвокатом Буженком Ю.С. скеровано поштою клопотання про долучення до справи ряду документів, які засвідчені в додатку, однак до клопотання такі не додані.
22 жовтня 2025 року «додатки» долучено в судовому засіданні, а саме, аналітичний профіль на особу ОСОБА_13 , дані щодо перетину нею кордону, та запит на проведення кримінального аналізу.
З аналітичного профілю вбачається, що ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється ОСОБА_14 , тобто змінила прізвище. Однак представник заявника й надалі наполягав про визнання безвісно відсутньою саме ОСОБА_6 , а не ОСОБА_15 . Відповідно, судом скеровувалась ухвала суду щодо надання інформації про перетин кордону на ОСОБА_6 , а не ОСОБА_15 .
З відповіді №1916458 від 21 жовтня 2025 року встановлено, що ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована у м.Макіївка Донецької області. Дана територія є окупованою рф.
Відлік, який задано заявником та його представником з 2005 року щодо інформації про місцезнаходження ОСОБА_15 спростовується відповіддю №1916568 від 21 жовтня 2025 року, відповідно до якої з 2007 року по 2014 рік (інформація наявна до окупації) ОСОБА_15 працювала у міському палаці дитячої та юнацької творчості та отримувала заробітну плату.
За клопотанням представника заявника допитувалися свідки: колишня дружина заявника - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
ОСОБА_9 в судовому засіданні посвідчила, що з заявником, перебували у шлюбі з 10 квітня 1991 року по лютий 2025 року, мають спільного сина ОСОБА_6 , який мобілізований та звернувся до неї про допомогу, а саме, зібрати документи по інвалідності батька, щоб він отримав право на догляд за таким та демобілізувався. Однак, військова частина відмовила йому у демобілізації, оскільки у заявника ОСОБА_5 наявна донька ОСОБА_6 . Про наявність доньки від попереднього шлюбу знала, оскільки така приїжджала до них в гості, коли їх сину було 6 місяців. На той час вона навчалась у 9 класі, тиждень у них жила, бо хотіла побачити новонародженого брата. Бажання спілкуватися з донькою у чоловіка не було. В 2000 - х роках бачили її в м.Донецьку, 10-15 хвилин чоловік розмовляв з нею, однак не знали її місця проживання, ніколи не цікавились, бо чоловік не мав наміру та бажання підтримувати з нею стосунки. ОСОБА_6 почали розшукувати саме після дзвінка сина в кінці квітня - травня 2025 року, тому знайшла адвокатів, ходила в поліцію, дзвонила в Єнакієво на окуповану територію до двоюрідного брата ОСОБА_16 з проханням моніторингу реєстру пенсійного фонду. ОСОБА_6 немає в реєстрі, однак, коли провели слідчі дії, з'ясувалось, що вона змінила прізвище на ОСОБА_14 , і в 2020 році по такій припинені внески по пенсійному фонду на окупованій території. ОСОБА_17 за місцем реєстрації ОСОБА_18 повідомив, що вона поїхала з Макіївки 5 років тому в невідомому напрямку.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що до неї звернулась ОСОБА_9 , щоб вона дізналась у свого чоловіка, який пороживає на окупованій території про ОСОБА_6 , поїхав за її місцем реєстрації. Однак, там така відсутня, квартири ніхто не відчинив, а двірник, яка проживає у тому ж будинку пояснила, що в такому ніхто з мешканців не живе, повиїжджали. ОСОБА_6 виїхала в 2019-2020 році з місця реєстрації.
Підсумовуючи пояснення свідків вбачається, що з ОСОБА_15 ніхто з них не контактував, про її життя і місце проживання їм невідомо. Виявляли цікавість до неї лише в кінці квітня - травня 2025 року, щоб демобілізувати сина ОСОБА_6 . Жодних відомостей про неї не мають. Тобто, ствердити, що така пропала безвісти підстав у суду з даних показів не має.
З даних щодо перетину кордону ОСОБА_15 вбачається, що така 08 січня 2020 року у пункті перетину Майорське (Зайцево) на автомобілі з д.н.з. НОМЕР_7 перетнула державний кордон України. З інформації, наявної в мережі Інтернет, це лінія розмежування між окупованою і підконтрольною Україні територією.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Згідно з ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема про: про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (п.3 ч.2 ст.293 ЦПК України).
Відповідно до ст.305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Статтею 306 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
За положеннями статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Зазначена норма передбачає перш за все з'ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймав заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються:
а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;
б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості;
в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України;
г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою».
Також, належить враховувати, що визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином не свідчить про смерть такої особи, так і не виключає самої можливості смерті. Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива, особа померла) (постанова Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №317/3139/15-ц).
Указане відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постановах: від 07 травня 2018 року в справі №225/1297/17 (провадження №61-3902св18), від 22 листопада 2018 року в справі №225/882/17 (провадження №61-34068св18), від 05 лютого 2020 року в справі №756/17293/17 (провадження №61-16093св19), від 06 травня 2020 року в справі №760/3112/16-ц (провадження №61-48362св18). Судова практика є сталою.
Таким чином, фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою за сукупності таких умов: якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання протягом року; якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або переважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування; вжитими заходами щодо розшуку відсутньої особи встановити місце її перебування неможливо; визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою, юридично поважними. Під час розгляду справи суду необхідно з'ясувати місце постійного проживання особи на час її зникнення, заходи, які приймала заявник для встановлення місцезнаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутньою, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.
Разом з тим суд зазначає, що кожна людина має право змінювати місце свого проживання, крім того ОСОБА_13 проживала на окупованій території України.
Так, в статті 2 Протоколу №4 до Європейської конвенції з прав людини зазначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, на здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб, права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Свобода пересування, особливо в контексті перетину кордонів, вважається важливим аспектом всебічного розвитку приватного життя людини в розумінні пункту 1 статті 8, особливо якщо вона має сімейні, професійні чи економічні зв'язки в кількох країнах («Ілтеміш проти Туреччини» (Эletmiю v. Turkey); «Пашаоглу проти Туреччини» (Paюaoрlu v. Turkey),; «Пармак і Бакір проти Туреччини» (Parmak and Bakir v. Turkey).
Згідно статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Згідно ч.1 ст.313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Згідно ч.4 ст.313 ЦК України фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Підсумовуючи наведене, свобода пересування сама по собі гарантована статтею 2 Протоколу № 4, Конституцією України та ЦК України.
Таким чином реалізація конституційного права громадянина на вільне пересування не може автоматично тягнути за собою негативні наслідки у вигляді визнання особи безвісті відсутньою. Такий підхід порушує конституційні, конвенційні права людини.
Звертаючись до суду з заявою про визнання особи безвісно відсутньою, заявник повинен довести наявність всіх вищевказаних обставин, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Визнання особи безвісно відсутньою має широке коло правових наслідків, тому мають бути вжитті всі заходи для з'ясування обставин зникнення особи, заходи щодо її розшуку.
Процес розшуку безвісно відсутніх осіб регулюється такими нормативно-правовими актами законодавчого рівня, як Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закони України «Про Національну поліцію» та «Про оперативну-розшукову діяльність».
Законом України «Про Національну поліцію» визначено, що одним із повноважень поліції є розшук безвісно зниклих осіб, початок розшуку безвісно зниклих осіб є підставою для відкриття кримінального провадження. Відповідно до ст.6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» інформація про безвісно зниклу особу є підставою для здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Судом встановлено, що кримінальне провадження про встановлення місцезнаходження ОСОБА_13 було зареєстровано лише 13 червня 2025 року. Як вище зазначалось ОСОБА_13 перетнула лінію розмежування підконтрольної з окупованою територією України.
Посилання заявника та його представника на необхідність визнання ОСОБА_13 безвісно відсутньою для необхідності демобілізації сина ОСОБА_6 , не є підтвердженням безвісної відсутності особи, оскільки не є тією безумовною обставиною, яка згідно ст.43 ЦК та ст.306 ЦПК України дають підстави для визнання особи безвісно відсутньою. Решта доводів заявника спростовуються наданою судом оцінкою, крім того, правового значення для вирішення справи не мають, оскільки встановлено, що ОСОБА_13 перебуває за межами України, у зв'язку з військовою агресією рф.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1ст.80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
За положеннями ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що остання проживала на непідконтрольній території України, самостійно залишила таку, тому суд позбавлений можливості самостійно встановити місцезнаходження ОСОБА_15 , оскільки Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року, дію вказаної Конвенції у відносинах з російською федерацією та республікою Білорусь зупинено. Окрім того у зв'язку з ескалацією росією широкомасштабної збройної агресії проти України дипломатичні відносини з російською федерацією розірвано нотою МЗС України від 24 лютого 2022 року № 211/22-111-17343, що за визначенням виключає виконання щодо країни-агресора функцій представництва нашої держави, що передбачені Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 24 квітня 1961 року. Можливість для передачі російській стороні будь - яких ухвал (міжнародних доручень) в такому разі відсутні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви, у зв'язку із відсутністю підстав для визнання ОСОБА_13 безвісно відсутньою, оскільки вони не обґрунтовані та не підтверджуються достатніми доказами, що не викликають сумнівів у своїй повноті та доведеності.
Оскільки суд відмовляє в задоволені заяви, всі судові витрати покладаються на заявника, що відповідає ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 46, 47 ЦК України, ст. ст. 19, 89, 259, 260, 263-265, 268, 273, 293, 294, 305-308 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , уродженки м.Донецька, зареєстрованої у АДРЕСА_3 безвісно відсутньою - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Повний текст судового рішення виготовлено 23 жовтня 2025 року.
СУДДЯ Оксана БЕСПАЛЬОК
ПРИСЯЖНІ Ірина БЕГЕН
Олексій ЄЛІСЄЄНКО