Справа № 450/4877/25 Провадження № 2-о/450/256/25
23 жовтня 2025 року суддя Пустомитівського районного суду Львівської області Мусієвський В.Є., вивчивши спільну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересовані особи Служба у справах дітей Пустомитівської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про розірвання шлюбу і встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей батьком,-
Представник заявників ОСОБА_3 через систему "Електронний Суд" звернувся із спільною заявою в порядку окремого провадження про розірвання шлюбу та встановлення факту одноосібного виховання і утримання дітей батьком.
Дослідивши заяву та додані до неї документи, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
За ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
У відповідності до ч. 3 ст. 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
Звертаючись із спільною заявою в порядку окремого провадження представник заявників ОСОБА_3 мотивує вимогу в частині розірвання шлюбу фактичним припиненням стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , різними поглядами на життя, розбіжністю в характерах, окремим проживанням та припиненням ведення спільного господарства, а також їх спільним бажанням припинити шлюб. Вимогу заяви в частині встановлення факту одноосібного виховання і утримання дітей батьком мотивував тим, що встановлення вказаного факту необхідне заявнику ОСОБА_1 для застосування п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме для можливості реалізації права на звільнення з військової служби у зв'язку із обставиною самостійного виховання і утримання дітей.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 дійшла висновку, що у цій справі батьки, уклавши 25 травня 2022 року нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків, узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина. У пунктах 8, 14, зокрема, обумовили, що заявник бере на себе усі зобов'язання, пов'язані з утриманням дитини, її фінансовим та матеріальним забезпеченням. У випадках, не передбачених договором, сторони керуються чинним законодавством. Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України. У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята сттатті 19 СК України). Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
За вказаних вище обставин, факт самостійного виховання і утримання дітей батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, натомість розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя у відповідності до ч. 3 ст. 293 ЦПК України може бути розглянуто в порядку окремого провадження.
З цього приводу слід звернути увагу на близький за змістом висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладено у постанові від 14 вересня 2022 року у справі 761/22635/21, згідно якого суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, повернув позовну заяву на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України. Суди виходили з того, що оскільки вимога про визнання недійсними електронних торгів підлягає розгляду в порядку позовного провадження як матеріально-правовий спір сторін - учасників правочину, і за результатами такого розгляду суд ухвалює рішення, а вимога про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, підлягає розгляду за заявою учасника виконавчого провадження в порядку вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судового рішення, за результатом розгляду якої суд постановляє ухвалу, то відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України наявні підстави для повернення позовної заяви в зв'язку з порушенням правила об'єднання позовних вимог. Розгляд таких заяв і скарг учасників виконавчого провадження і подань державного (приватного) виконавця здійснюється у порядку цивільного судочинства, але не в порядку позовного провадження. Оскільки чинним цивільним процесуальним законом передбачений конкретний порядок вирішення питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за заявою сторін виконавчого провадження (стаття 432 ЦПК України), розгляд цього питання у порядку позовного провадження разом із вирішенням спору про право суперечитиме завданням і основним засадам цивільного судочинства. Отже, правильними є висновки судів про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, адже в поданій позовній заяві він об'єднав вимогу, яка підлягає розгляду в порядку позовного провадження, з вимогою, яка не підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Таке об'єднання в одній позовній заяві вимоги, яка підлягає розгляду в порядку позовного провадження, і вимоги, яка не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, не є підставою для застосування положень частини шостої статті 188 ЦПК України щодо роз'єднання позовних вимог. За встановлених судами обставин об'єднання позивачем у позовній заяві вимог, одна з яких підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в позовному провадженні (про визнання електронних торгів недійсними), а інша - розгляду в позовному провадженні в порядку цивільного судочинства не підлягає (про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню), а також за відсутності підстав для застосування положень частини шостої статті 188 ЦПК України суди зробили правильні висновки про повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
За ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
У відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
З врахуванням викладеного, представником заявників ОСОБА_3 порушено правила об'єднання заявлених вимог, одна із яких розглядається виключно у позовному провадженні, а інша може бути розглянута як в окремому, так і у позовному провадженні, з огляду на що, заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересовані особи Служба у справах дітей Пустомитівської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про розірвання шлюбу і встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей батьком, слід повернути заявникам на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 185, 260, 293, 294, 315, 318 ЦПК України, ст.ст. 15, 19, 121, 150-152, 155, 157, 164 СК України, суддя, -
Спільну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересовані особи Служба у справах дітей Пустомитівської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про розірвання шлюбу і встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей батьком - повернути заявникам.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного суду.
Суддя Мусієвський В.Є.