слідчого судді
Справа №463/9709/25
Провадження №1-кс/463/9272/25
слідчого судді
22 жовтня 2025 року місто Львів
Слідча суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові скаргу заступника директора ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» ОСОБА_3 на постанову дізнавача відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_4 від 16.09.2025 про відмову у визнанні потерпілими в кримінальному провадженні №12025142360000524 від 13.06.2025,-
встановила:
заступник директора ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова зі скаргою на постанову дізнавача відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_4 від 16.09.2025 про відмову у визнанні потерпілими в кримінальному провадженні №12025142360000524 від 13.06.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України.
Відділом дізнання Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025142360000524 від 13.06.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України. Заступник директора ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» ОСОБА_3 звернувся до дізнавача відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області, із клопотанням від 13.08.2025 про визнання його потерпілими у вказаному кримінальному провадженні. За результатами розгляду поданого клопотання дізнавачем відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області винесена постанова від 16.09.2025 про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілим. Вважає таку необґрунтованою та незаконною, тому просить скаргу задовольнити, а постанову скасувати.
Протоколом автоматичного визначення слідчого судді для розгляду скарги від 14.10.2025 визначено слідчого суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою слідчого судді від 14.10.2025 відкрито провадження у справі за скаргою та призначено скаргу до розгляду на 16 жовтня 2025 року. 16.10.2025 справу знято з розгляду та призначено у судове засідання на 22.10.2025.
До початку розгляду справи по суті від заступника директора ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» ОСОБА_3 надійшла заява, відповідно до якої просив розгляд справи проводити у його відсутності подану скаргу підтримує, просить таку задовольнити.
Враховуючи положення ч.1 ст.28 КПК України, яка передбачає, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, а положеннями ч.3 ст.306 КПК України хоч і визначено, що розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, але наслідки неявки у судові засідання такої не визначено, слідча суддя вважає, що скаргу слід розглянути у відсутності скаржника та його представника на підставі наявних матеріалів.
Дізнавач у судове засідання не з'явився, причин своєї неявки суду не повідомив, про розгляд скарги був належним чином повідомлений. Матеріалів кримінального провадження не надіслав. У зв'язку із наведеним, враховуючи скорочені процесуальні строки для розгляду скарги, вважаю за можливе розглянути скаргу у відсутності суб'єкта оскарження.
У зв'язку з неприбуттям в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалось відповідно до вимог ч.4 ст.107 КПК України.
Вивчивши та дослідивши матеріали скарги, слідча суддя приходить до наступного висновку.
Правило дотримання десятиденного строку на оскарження до слідчого судді рішення слідчого має на меті гарантувати правову визначеність і забезпечити, щоб кримінальні провадження розглядалися впродовж розумного часу, не змушуючи органи влади та інших зацікавлених осіб перебувати у стані невизначеності.
Це правило надає особі, яка має право на оскарження, достатній строк для роздумів стосовно того, чи подавати скаргу, для чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції, і визначає період, після закінчення якого контрольна функція суду не здійснюється.
Суд звертає увагу, що у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку.
Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
Поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Зокрема, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.
При цьому особа, яка бажає подати скаргу має діяти сумлінно для того, що б ефективно реалізувати своє право. Хоча ст. 117 КПК України містить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку. Тому при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі й строку на оскарження рішення слідчого, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) в межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.
За таких обставин, враховуючи нетривалість пропуску строку, відсутність можливих негативних наслідки його відновлення для інших осіб, слід виходити з того, що у цій справі підстави для поновлення строків для оскарження рішення слідчого виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, що не свідчить про його порушення, а тому суд поновляє строки на звернення зі скаргою.
Згідно ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 1 ст.21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Згідно з ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Як вбачається з матеріалів скарги відділом дізнання Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025142360000524 від 13.06.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України.
Так заступник директора ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» ОСОБА_3 звернувся до дізнавача відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області, із клопотанням від 13.08.2025 про визнання його потерпілими. 16.09.2025 винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання про визнання його потерпілими.
Як вбачається зі змісту постанови дізнавача відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_4 , від 16.09.2025 про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілим у задоволенні клопотання відмовлено з тих підстав, що на даний час в межах вказаного кримінального провадження не встановлено обставин, які б свідчили, що підприємству ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» завдано шкоду.
Так відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному проваджені може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права та обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Згідно ч. 5 ст. 55 КПК України, за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
У відповідності до положень ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
Згідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Ч. 5 ст. 40 КПК України передбачено, що слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
У статті 2 Кодексу визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Таким чином, саме слідчий здійснюючи свою процесуальну діяльність в межах даного кримінального провадження, не обмежений у праві на збирання доказів, встановлювати фактичні данні, а тому приймаючи процесуальне рішення в межах кримінального провадження, слідчий зобов'язаний його оформити з врахуванням приписів ст. 110 КПК України.
Згідно до п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема процесуальне рішення у виді постанови повинно мати мотивувальну частину, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Постанова слідчого про відмову у визнанні потерпілим має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулася з метою захисту свої прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають можливість визнання особи потерпілою, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу (ст. 110 КПК України).
В постанові про відмову у задоволенні заяви скаржника про визнання потерпілим дізнавачем зазначено, що на даний час не встановлено обставин, які б свідчили, що підприємству ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» завдано шкоду.
Проте, всупереч положеннямст.110 КПК України вказана постанова не містить відомостей про зміст обставин, які стали підставами для прийняття постанови, не наведено обґрунтування необхідності прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання про залучення скаржника в якості потерпілого у кримінальному провадженні.
Слідча суддя вважає постанову дізнавача від 16.09.2025 про відмову у визнанні потерпілим підприємство ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» передчасною та не вмотивованою, оскільки постанова не містить конкретних фактичних обставин із посиланням на докази, які дають підставу дійти висновку, що заявнику не завдано кримінальним правопорушенням фізичної, майнової чи моральної шкоди.
Таким чином, неналежне мотивування постанови про відмову у визнанні потерпілим, не відповідає вимогам процесуального законодавства та не дає слідчому судді змоги перевірити правильність прийнятого слідчим рішення про наявність чи відсутність шкоди для конкретної особи у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення.
За таких обставин постанова дізнавача про відмову у визнанні потерпілим підлягає скасуванню, а скарга в цій частині підлягає до задоволення.
Окрім цього вимоги скаржника в частині визнати його потерпілим виходять за межі повноважень слідчого судді, а тому до задоволення не підлягають.
Так відповідно до постанови Верховного Суду від 01.12.2022 №522/7836/21 слідчий суддя не може своїм рішенням покласти на слідчого такі зобов'язання, які суперечать змісту ст. 55 КПК України, що за своєю суттю свідчить про фактичне втручання в процесуальні повноваження слідчого.
Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути, зокрема, фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди (ч. 1); потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 3).
Аналіз змісту ч. 5 указаної статті свідчить про те, що під час досудового розслідування саме слідчий або прокурор повноважні вирішувати питання, пов'язані з визнанням особи потерпілою або відмовою в такому визнанні.
Згідно ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Керуючись вимогами статей 303, 307, 372 КПК України, -
постановила:
поновити заступнику директора ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» ОСОБА_3 строк на звернення із скаргою.
скаргу задовольнити частково. Скасувати постанову дізнавача відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_4 , від 16.09.2025 про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12025142360000524 від 13.06.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України.
В решті вимог відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідча суддя ОСОБА_1