Дата документу 22.10.2025
Справа № 332/3191/25
Провадження № 2/334/3572/25
22 жовтня 2025 року м.Глобине
Дніпровський районним суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Коломаренко К.А.,
за участю секретаря судових засідань Цілінко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», який подано представником позивача Романенком Михайлом Едуардовичем до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
13 серпня 2025 року до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя на підставі ухвали Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2025 року про направлення справи за підсудністю, надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Він Фінанс», сформована в системі «Електронний суд» представником позивача - Романенко М.Е., до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 29 535,56 гривень та судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що 08.09.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 302610. Відповідно до індивідуальної частини договору № 3302610 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 7000 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 3302610 від 08.09.2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7000 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс». Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 19 650 грн., а саме: сума основного боргу 5000,00 грн.; сума боргу за процентами - 2700,00 грн.; сума боргу за пенею та штрафами - 11950,00 грн. 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. 27.12.2018 року укладено додаткову угоду № 10 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 11 від 27.12.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 302610 від 08.09.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»). Заборгованість відповідача за кредитним договором № 302610 від 08.09.2018 - 19 650 грн. Сума збитків з урахуванням 3% річних - 1 770,12 грн. Сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 8 115,53 грн. Разом заборгованість становить 29 535,65 грн. У зв'язку з викладеним представник просить суд поновити строк позовної давності та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 302610 від 08.09.2018 року в сумі 29 535,65 грн, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Крім того, прохає поновити строк позовної давності для подання позову до відповідача.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у позовній заяві прохав проводити розгляд справи у його відсутність, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явився, відзив на позов, заяви про розгляд справи за її відсутності або відкладення розгляду справи до суду не надходили, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України», з огляду на таке.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 376 від 28.02.2025, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 року за № 380/43786 (зі змінами), затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
До вказаного Переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України входить Енергодарська міська територіальна громада (ч. 4 Розділу II)
Зареєстрованим місцем проживання відповідача у справі - ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , що відноситься до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Отже у відділень Укрпошти відсутні можливості доставки пошти відповідачу у м. Енергодар Запорізької області.
Порядок повідомлення осіб, що знаходяться на тимчасово окупованій території врегульовано нормами ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
На підставі викладеного, повідомлення судом відповідача про розгляд справи здійснювалось через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, тобто він вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд, у відповідності до ст. 280 ЦПК України, може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи наявність зазначених умов проведення заочного розгляду справи, суд розглянув справу заочно, на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.
Стосовно поновлення строку позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності (частини четверта, п'ята статті 267 ЦК).
Позивач звернувся в суд із позовом 23.06.2025, заявивши до стягнення із відповідача заборгованість за кредитним договором від 08.09.2018 та ініціювавши питання поновлення строку позовної давності, який із 17.03.2020 був продовжений у зв'язку із запровадженням карантину, а в подальшому - оголошення в Україні воєнного стану.
Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21та від 20.04.2023 у справі №728/1765/21зазначено, що у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Крім того, Законом України від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Під позовною давністю слід розуміти строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в установленому порядку позову до суду.
На відміну від позовної давності, процесуальні строки - це строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії учасниками судового процесу. Такі строки спрямовані на обмеження у реалізації саме процесуальних прав особи у відповідному судочинстві.
У даному випадку строк позовної давності, протягом якого позивач має можливість отримати судовий захист порушеного матеріального права, пред'явивши позов до суду, продовжено в силу закону у зв'язку із встановленням карантину на всій території України, а в подальшому запровадженням воєнного стану, та не потребує поновлення судом.
08 вересня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 302610.
Відповідно до п. 1.1 Товариство надає клієнту грошові кошти у розмірі 5000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 1.2.1. 1,71% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (624,15% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту (п.1.2). Як вбачається з п. 1.3. сукупна вартість кредиту складає 137,62% від суми кредиту (у процентному виразі) або 7565,00 (у грошовому виразі) та включає в себе: проценти за користування кредитом 51,30% від суми кредиту або 2565,00 грн. Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором. Кредит надається строком на 30 днів (п. 1.4.).
Як вбачається з п. 4.4. у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом клієнт зобов'язаний сплатити товариству: пеню у розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення; на 4 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн; на 30 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штрафу у розмірі 300 грн; на 90 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штрафу у розмірі 500 грн.
Відповідно до довідки виданої ТОВ «Авентус Україна» ОСОБА_1 уклав кредитний договір № 302610 від 08.09.2018 року було підписано електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично: А873984.
Згідно з листом ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 10.02.2025 року, 08.09.2018 року було успішно перераховано грошові кошти у розмірі 5000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , код авторизації: 235168.
Як вбачається з розрахунку заборгованості по кредитному договору № 302610 від 08.09.2018 загальна сума заборгованості становить 19 650,00 грн, з яких: 5000 грн заборгованість за тілом кредиту; 2 700,00 грн заборгованість за відсотками; 11 950,00 грн заборгованість за пенею та штрафами.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.
12.04.2018 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» укладено додаткову угоду № 10 від 27.12.2018 року до договору факторингу № 1 від 12.04.2018, відповідно до умов якої, на умовах вищевказаного договору факторингу право вимоги до ряду боржників перейшло до нового кредитора ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).
Як вбачається з форми реєстру прав вимог № 11 від 27.12.2018 від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , заборгованість якоїго становить 7 700,00 грн, яка складається з: 5000 грн заборгованість по тілу кредиту; 2 700,00 грн заборгованість по відсоткам; пеня та інші штрафні санкції розраховуються згідно діючого кредитного договору.
25.07.2024 року відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс». Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.
Вирішуючи вказаний спір суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
З досліджених судом доказів по справі достовірно встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» правомірно набуло права вимоги за вказаним договором кредиту, боржником за яким є відповідач ОСОБА_1 .
В силу ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1 ст. 638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 ЦК України).
Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), так згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З огляду на вказане вище, суд вважає, що між сторонами правомірно укладений кредитний договір в електронній формі та у відповідності до вимог закону.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, у тому числі Закону України «Про електрону комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19та від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України та частини 2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Крім того, суд зазначає, що в статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» перелічена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. Зокрема, до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про:
1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ;
2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо);
3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту;
4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України;
5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться;
6) орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.
Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки.
Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит;
7) необхідність укладення договорів щодо супровідних послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності), а також орієнтовна вартість таких послуг.
У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної супровідної послуги, що надаватиметься споживачу третьою особою та є обов'язковою для отримання кредиту, орієнтовна вартість такої послуги визначається за аналогічними, вже укладеними кредитодавцем договорами про споживчий кредит за попередні три місяці, або у разі відсутності таких договорів за середньою вартістю такої послуги, визначеною кредитодавцем за результатами аналізу вартості послуг, що пропонуються щонайменше трьома постачальниками на ринку таких послуг;
8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);
9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов'язань із сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, що застосовуються чи стягуються у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит, а також про право кредитодавця та/або нового кредитора залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію. Попередження про право кредитодавця залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію обов'язково має включати інформацію про встановлені законодавством вимоги щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки), про право споживача на звернення до Національного банку України щодо недотримання зазначених вимог кредитодавцем та/або новим кредитором, та/або колекторською компанією, а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості, та інформацію про кримінальну відповідальність, передбачену статтею 182 Кримінального кодексу України за незаконне збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації про третіх осіб;
10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;
11) порядок дострокового повернення кредиту;
12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу.
Споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Судом встановлено, що зміст зобов'язання в наведеному договорі викладено досить зрозуміло, що дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю.
Відповідач ОСОБА_1 ознайомився з наданою в договорі інформацією, що засвідчив електронним підписом, вибрав та погодився з конкретними умовами щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та уклав кредитний договір, підписавши його особистим електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Тобто, таким чином, висловив своє волевиявлення щодо укладання кредитного договору за конкретних умов.
Таким чином, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно дост.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом та у розмірі встановленому договором.
Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).
Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно достатті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно достатті 625ЦК Україниу розмірі, встановленому законом або договором.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).
Судом встановлено, що відповідач отримав від позивача кредитні кошти в сумі 5000,00 грн, строком на 30 днів. Проценти за користування кредитом: 2 565,00 грн, які нараховуються за ставкою 51,30% від суми кредиту (п.1.3.).
Суд констатує, що позивачем в позовній заяві жодним чином не обґрунтовано та не надано достатніх доказів щодо правомірності та підстав нарахування процентів за вказаним договором після закінчення строку позики, отже їх нарахування не відповідає положенням законодавства та умовам договору.
Приймаючи до уваги те, що у кредитному договорі сторони чітко визначили розмір відсотків, який підлягає сплаті позичальником за період строку дії договору, а саме в сумі 2 565,00 грн, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення процентів за договором підлягає частковому задоволенню на суму 2 565,00 грн.
Щодо стягнення штрафу у розмірі 11 950,00 грн, суми інфляційних втрат 8 115,53 грн та 3% річних 1 771,12 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як вбачається з матеріалів справи штрафні санкції в сумі 11 950,00 грн позивачем нараховані відповідно до умов п. 4.4 кредитного договору.
Враховуючи викладене, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань, з нього підлягає стягненню на користь позивача 11 950,00 грн штрафних санкцій.
3% річних нараховані позивачем за період з 26.03.2022 по 26.03.2025 та інфляційні втрати за період з 26.03.2022 по 26.03.2025, тобто нараховані за період до 24.02.2022 року, а тому в цій частині заявлених вимог слід відмовити.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню і з відповідача необхідно стягнути на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 19 515 грн., а саме: сума основного боргу 5000,00 грн.; сума боргу за процентами - 2 565,00 грн.; сума боргу за пенею та штрафами - 11950,00 грн
Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2025 року складає 3028,00 грн.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 19 515 грн.
Оскільки ціна позову становила 29535,65 грн., а позов задоволено частково на суму 19 515,00 грн., а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1600 гривень 54 копійки судового збору.
Як зазначено в ч. 3ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, адвокат Міньковська А.В. надавала правничу допомогу позивачу, вартість послуг становить 5000,00 грн, що підтверджується Актом від 02.04.2025 року.
Відповідно до обставин справи позовна заява підписана керивником позивача, адвокат участі в судових засіданнях не приймала.
Однак підписання заяв по суті керівником установи, а не адвокатом, не спростовує обставин надання адвокатом правової допомоги щодо підготовки відповідних документів (подібний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, Верховного Суду від 28.12.2019 у справі №924/122/19).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки позов задоволено частково, відповідачем не доведено не співмірність заявлених судових витрат, витрати, які поніс позивач на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог на суму 3 303,63 грн..
На підставі викладеного, керуючись ст. 205, 207, 526, 527, 530, 626, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 280-283 ЦПК України ЦК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239) суму заборгованості за кредитним договором № 302610 від 08.09.2018 в розмірі 19 515 гривень (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятнадцять гривень 00 коп.), а саме: сума основного боргу 5000,00 грн.; сума боргу за процентами - 2 565,00 грн.; сума боргу за пенею та штрафами - 11950,00 грн
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239) судові витрати в загальному розмірі 4 904,17 гривень (чотири тисячі дев'ятсот чотири гривні 17 коп.), з яких судовий збір у сумі 1600,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 303,63 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Суддя: Коломаренко К. А.