Справа № 308/1938/25
23 жовтня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Хамник М.М.,
за участі секретаря судових засідань Камілли В.Я.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -
Адвокат Ігнатьо Б.Я., який діє в інтересах ОСОБА_3 , звернувсь в суд з позовом до ОСОБА_4 , в якому просить: стягнути з останнього на користь позивача суму боргу за договором позики від 31.10.2024 року в розмірі 20000 (двадцять тисяч) доларів Сполучених штатів Америки та 134,79 (сто тридцять чотири 79 центів) доларів Сполучених штатів Америки трьох відсотків річних; в порядку частини десятої статті 265 Цивільного процесуального кодексу України нарахувати три відсотки річних згідно із статтею 625 Цивільного кодексу України до моменту виконання рішення; розподілити судові витрати.
В обґрунтування позову, зазначає, що 28.01.2022 між позивачем та відповідачем було укладено Договір позики грошей в сумі 1449500,00 гривень, що на день передачі грошей відповідало еквіваленту суми 50000,00 доларів Сполучених штатів Америки, який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Форкош М.М. та зареєстровано в реєстрі за №78. 27.12.2023 сторони внесли зміни до договору в частині продовження терміну повернення позики до 30.12.2025. Копії договору та Договору про внесення змін №1 додаються. 31.10.2024 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у формі розписки позичальника на суму 20000,00 доларів Сполучених штатів Америки. За розпискою відповідач отримав в борг 20000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 15.11.2024. Це підтверджується самою розпискою, яка знаходиться у позивача. В узгоджений розпискою день 15.11.2024 відповідач позики не повернув. 15.01.2025 позивач вчинив вимоги відповідачеві повернути борг за розпискою та позику за договором, що підтверджується документами поштового підприємства.
На день подання позову відповідач позики за розпискою в сумі 20000,00 доларів США не повернув, через що позивач звертається за захистом до суду.
Через те, що факт позики підтверджується розпискою відповідача, така містить інформацію про суму і валюту позики, зобов'язання про повернення позики до 15.11.2024, факт того, що відповідач свого обов'язку не виконав, позивач просить суд стягнути із відповідача борг за розпискою та три відсотки річних від суми боргу у валюті позики - 20000.00 доларів Сполучених штатів Америки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16). Три відсотки річних повинні нараховуватися з 16.11.2024, а станом на день подачі позову їх розмір розрахований так:
За період 16.11.2024-30.11.2024 (15 днів) 24,65753425 доларів США;
За період 01.12.2024-31.12.2024 (31 день) 50,95890411 доларів США;
За період 01.01.2025-31.01.2025 (31 день) 50,95890411 доларів США;
За період 01.02.2025-05.02.2025 (5 днів) 8,219178082 доларів США.
Всього 134,7945205 доларів США.
23.04.2025 представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Суботою М.І. подано відзив на позовну заяву, я кому просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування відзиву, зазначає, що ОСОБА_4 займається діяльністю з організації купівля-продажу автомобілів ТОВ «Автоярмарок». Так, у жовтні 2024 року, ОСОБА_5 , який офіційно займався продажем автомобілів та мав свою стоянку на вул. Собранецькій запропонував викупити автомобіль. Відповідач запропонував позивачу разом викупити такий, перепродати та розділити прибуток. Так, ОСОБА_3 погодився та надав частину коштів в сумі 17000 дол. США. Після чого, автомобіль викупили, перепродали і ОСОБА_3 отримав 17400 дол. США (Прибуток 400 дол. США).
31.10.2024 ОСОБА_5 повідомив, що продається позашляховик Тойота. Позивач виявив бажання взяти участь у викупі та подальшому перепродажі автомобіля та 31.10.2024 надав відповідачу кошти в сумі 20000,00 дол. США для оплати такого. Цього ж дня відповідач передав ці кошти, разом із своєю часткою ОСОБА_5 , про що свідчить розписка від ОСОБА_5 .
Представник відповідача стверджує, що таким чином між сторонами було укладено договір купівлі-продажу автомобіля Тойота, де покупцями виступали ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а продавцем - ОСОБА_5 . Однак, ОСОБА_5 , зобовязань за договором купівлі-продажу не виконав, а гроші привласнив. У зв'язку з цим, відповідач подав заяву про вчинення ОСОБА_5 злочину - шахрайстрва. Зазначає, що у спірному випадку позивач так само як і відповідач є потерпілими від протиправних дій продавця ОСОБА_5 .
Представник відповідача зазначає, що грошові кошти згідно розписки не надавались у борг відповідачу, а надавались ОСОБА_5 в якості оплати вартості автомобіля. Відтак, вважає, що відповідач не має боргу перед позивачем.
28.04.2025 представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що версія відповідача про відсутність відносин позики спростовується розпискою відповідача від 31.10.2024 підтверджується, що останній взяв у позивача гроші в сумі 20000,00 доларів США саме у борг. Розписка містить зобов'язання відповідача повернути борг і дату виконання такого зобов'язання.
Зазначає, що долучена до відзиву переписка сторін побічно доводить визнаний відповідачем окремий факт отримання ним у позивача суми 17000,00 доларів США. Переписка сторін жодним чином не підтверджує умови, що позика згідно із розпискою надавалася відповідачеві під будь-які конкретні комерційні цілі. До відзиву не долучено підтверджень слів відповідача, що останній діяв як суб'єкт господарювання у інтересах позивача. До відзиву не долучено підтверджень, що позивач де-небудь виступав покупцем транспортних засобів. Мінімально, відповідач міг підтвердити свої слова свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів на ім'я позивача як співвласника.
Предстаник позивача стверджує, що неможливо спиратися на відомості з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань у справі позивача. У змісті статті 214 Кримінального процесуального кодексу України орган досудового розслідування зобов'язаний розпочати досудове розслідування за будь-якою заявою і це не означає, що цим доводиться факт злочину. Відповідач не заявляв жодних позовів проти особи, на яку він посилається у відзиві. Розписки п. ОСОБА_5 спростовують версію відповідача про купівлю продаж транспортних засобів. Розписка п. ОСОБА_5 від 31.10.2024 не доказує факту позики, адже не містить валюти позики, а розписка п. ОСОБА_5 представлена тільки на суму позики 10000,00 доларів і не відомо якої країни.
22.05.2025 представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Суботою М.І. подано до суду клопотання про допит свідка позивача ОСОБА_3 .
11.06.2025 представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Ігнатьо М.П. подано до суду клопотання про долучення доказів.
11.06.2025 представником позивача подано клопотання про долучення доказів, а саме оригінал розписки від 31.10.2024.
04.07.2025 представником відповідача подано клопотання про призначення лінгвістичної експертизи, яке судом залишено без розгляду, шляхом постановлення протокольної ухвали.
11.07.2025 представником позивача подано заперечення на клопотання відповідача про призначення лінгвістичної експертизи.
Ухвалою суду від 04.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду.
02.10.2025 представником позивача подано клопотання про долучення доказів, що підтверджують витрати позивача на правничу допомогу, у зв'язку із зверненням до суду із позовом, що вирішується.
У судовому засіданні представник позивач - адвокат Ігнатьо Б.Я. позовні вимоги підтримав та просив задоволити позов.
Представник відповідача - адвокат Субота М.І. в судовому засіданні просив відмовити у задовленні позову.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, дослідивши і об'єктивно оцінивши наявні у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що згідно договору позики від 28.01.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Форкош М.М. та зареєстровано в реєстрі за №78, ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 , а позичальник передав у власність позичальникові грошові кошти у сумі 1 449 500,00 грн., що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 50 000,00 дол. США. Сторони домовились, що остаточний розрахунок щодо повернення позики має бути здійснено не пізніше 30.12.2023 року.
Згідно договору про внесення змін №1 від 27.12.2023 року до договору позики від 28.01.2022, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Форкош М.М. та зареєстровано в реєстрі за №78, сторони погодили, що остаточний розрахунок щодо повернення позики має бути здійснено не пізніше 30.12.2025 року.
31.10.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, на підтвердження укладення якого та отримання відповідачем грошових коштів останнім було складено розписку, відповідно до якої позивач передав, а відповідач прийняв в борг грошові кошти в розмірі 20 000,00 доларів США та зобов'язався повернути отримані кошти до 15.11.2024 року. Текст розписки також містить дату її складення (31.10.2024), прізвище, ім'я та по батькові позичальника (відповідача) та власноручний підпис. Зазначена обставина підтверджуються оригіналом розписки від 31.10.2024.
Відповідачем факт складення та підписання ним зазначеної боргової розписки також не заперечується.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить про те, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Як встановлено судом у судовому засіданні, 31.10.2024 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в борг грошові кошти в розмірі 20 000,00 доларів США та зобов'язався повернути отримані кошти до 15.11.2024 року, про що відповідачем складена розписка від 31.10.2024 року.
Посилання сторони відповідача на те, що грошові кошти згідно розписки від 31.10.2024 не надавались у борг відповідачу, а надавались ОСОБА_5 в якості оплати вартості автомобіля, а також твердження, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу автомобіля Тойота, де покупцями виступали ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а продавцем - ОСОБА_5 , суд не бере до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до розписки від 31.10.2024, відповідачем було отримано від позивача в борг грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США, текст розписки не містить будь яких посилань на те, що між сторонами укладено будь який інший договір окрім договору позики, або про те, що сума, яка підлягає поверненню відповідачем, підлягає зменшенню за певних умов.
Крім того, суд зазначає, що договір позики не визнавався недійсним в судовому порядку та є чинним, відповідачем не заперечується факт складення та підписання ним боргової розписки власноручно, а оригінал розписки знаходиться у позивача, що також є свідченням невиконання відповідачем його зобов'язань за договором позики.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14.
Враховуючи, що відповідачем не було надано доказів повернення ним позивачу за договором позики від 31.10.2024 року, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики у розмірі 20 000,00 долари США.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України згідно з якою якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові по справі № 500/5194/16 від 11.09.2024 констатувала, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов'язку боржника.
Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
За наслідками розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, які виникли у нього з договору позики від 31.10.2024, та не повернув грошові кошти в розмірі 20 000,00 доларів США в строк до 15.11.2024, допустивши прострочення. Доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.
Відтак, відповідач повинен повернути позивачу грошові кошти за договором позики в розмірі 20 000,00 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, вимога про стягнення 3% річних в сумі 134,79 доларів США задоволенню не підлягає, оскільки їх нарахування здійснено безпідставно без врахування вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно із ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивачу за рахунок відповідача відшкодовуються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем за подання позовної заяви в даній справі було сплачено судовий збір у розмірі 8407,53грн, що підтверджується квитанцією про сплату № 9977-9248-4630-1999 від 05.02.2025, а також за заяву про забезпечення позову - 1 211,20 грн., що підтверджується квитанцією про сплату № 0465-3194-9321-2685 від 27.01.2025.
З огляду на те, що судом було частково задоволено позовні вимоги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 8350, 36 грн.за подання позову до суду та 605,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову.
Щодо дії заходів забезпечення позову суд зазначає наступне.
Ухвалою жгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року по справі № 308/1416/25 було задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову до подання позовної заяви та накладено арешт на належну ОСОБА_4 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 2124883601:05:001:0049 площею 0,1478 га з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 215426721248, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно з ч.7 ст.158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Відповідно до ч.8 ст.158 ЦПК України якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Таким чином, суд роз'яснює, що у зв'язку із задоволенням позову заходи забезпечення позову по даній справі продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи, а якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 31 жовтня 2024 року у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати із сплати судового збору в сумі 8955 (вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень 96 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .ю
Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення суду складено 23.10.2025.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М. Хамник