Справа № 305/3031/25
Провадження по справі 2/305/849/25
22.10.2025 Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Ємчука В.Е.
за участі секретаря судового засідання Шемоти М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», представником якого є Романенко Михайло Едуардович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ «ВІН ФІНАНС», представником якого є Романенко Михайло Едуардович, звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Так, 22.06.2018 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (ТОВ «Авентус Україна») та гр. ОСОБА_1 (позичальник, відповідач) укладено договір про надання фінансового кредиту № 200987. Відповідно до індивідуальної частини договору № 200987 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 3500 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 200987 від 22.06.2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3500 грн.,а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС». Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає ? 15530,00 грн., а саме : · Сума основного боргу - 3500,00 грн. · Сума боргу за процентами - 1890,00 грн. · Сума боргу за пенею та штрафами - 10140,00 грн. Відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту позичальник погоджується, що кредитор має право передати персональні дані клієнта третім особам для захисту своїх законних прав та інтересів, стягнення заборгованості за договором, договірної неустойки, збитків та інших засобів правового захисту. В подальшому, 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 31.10.2018 року укладено додаткову угоду № 7 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 8 від 31.10.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 200987 від 22.06.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»). Договір про надання фінансового кредиту № 200987 від 22.06.2018 року укладений в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію». Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначають, що нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Заборгованість відповідача за кредитним договором № 256835 від 07.08.2018 року - 15 530,00 грн. Сума збитків з урахуванням 3% річних - 1 398,98 грн. Сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 3 395,86 грн. Разом заборгованість становить - 20 324,84 грн. Щодо строків позовної давності зазначили, що враховуючи практику застосування норм права Верховним судом, в силу приписів, зокрема, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», строк на звернення до суду із позовною заявою, який настав під час дії обмежень карантинного характеру, має бути продовженим. Враховуючи вищевикладене, просить поновити строк позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 200987 від 22.06.2018 року у загальному розмірі 20 324,84 грн., яка складається з: суми заборгованості 15 530,00 грн., суми інфляційних втрат - 3 395,86 грн., суми 3% річних - 1 398,98 грн. Стягнути з гр. ОСОБА_1 судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн.
Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 28.08.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом, ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін та надано Відповідачу п'ятнадцятиденний термін з дня вручення ухвали про відкриття провадження на подання відзиву на позов.
Відповідачу, ОСОБА_1 копія ухвали про відкриття провадження по справі та копія позову та долучені до нього документи були направлені за зареєстрованим місцем проживання, але були повернуті до суду з відміткою уповноваженої особи Укрпошти від 11.09.2025 "адресат відсутній за вказаною адресою", отже він відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається таким, що повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином.
З огляду на відсутність відомостей про місце перебування ОСОБА_1 , Рахівський районний суд 25.09.2025 розмістив оголошення на офіційному сайті судової влади, є також належним повідомленням Відповідача відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України.
Відповідач в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подав до суду відзив на позовну заяву.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що Відповідач в установлений законом строк відзив не подав, в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд прийшов до такого висновку.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Суд встановив, що 22.06.2018 року, між ТОВ «Авентус Україна» та гр. ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 200987. Відповідно до умов договору № 200987 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 3500 грн. строком дії на 30 днів. Сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом 0,01%від суми кредиту за кожен день користування кредитом (3,65 річних). Сукупна вартість кредиту складає 100,30% від суми кредиту або 3510,50 гривень у грошовому виразі.
Цей договір містить всі істотні умови, у тому числі суму кредиту, відсотки та порядок їх нарахування, строк повернення кредиту, орієнтовну загальну вартість кредиту та орієнтовна реальну річну процентну ставку, відповідальність сторін тощо.
З цим Договором, Правилами надання грошових коштів у позику та Паспортом кредиту був ознайомлений Позичальник до укладення Договору й до них приєднався підписавши Договір, зокрема проставивши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України "Про електронну комерцію", що має таку саму юридичну силу як власноручний підпис.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Як зазначив Верховний Суд у Постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 провадження № 61-7203 св 20 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Отже, зазначений вище договір, який укладений був з Відповідачем включає всі істотні умови для відповідного виду договору та він підписаний сторонами, зокрема Відповідачем шляхом підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, що відповідає статті 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" та ст. 639 ЦК України.
Відповідно до ст.ст. 526, 611 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (пені).
Як вбачається з матеріалів справи, у порушення умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає ? 15530,00 грн., а саме : сума основного боргу - 3500,00 грн., сума боргу за процентами - 1890,00 грн., сума боргу за пенею та штрафами - 10140,00 грн.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). А згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами цивільного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
За змістом ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.
Позивач надав докази відступлення прав вимоги від первинного кредитора правонаступнику.
Так, зокрема, згідно з матеріалами, наданими Позивачем, 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
В подальшому, 31.10.2018 року укладено додаткову угоду № 7 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 8 від 31.10.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 200987 від 22.06.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Згідно з частиною першою ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачеві кредит у розмірі, встановленому договором.
Однак зобов'язання за даним договором належним чином відповідачем не виконуються, що призвело до виникнення заборгованості відповідача за кредитним договором № 200987 від 22.06.2018 року у загальному розмірі 20 324,84 грн., яка складається з: суми заборгованості 15 530,00 грн., суми інфляційних втрат - 3 395,86 грн., суми 3% річних - 1 398,98 грн. А тому ці кошти підлягають стягненню з відповідача на корить позивача.
З приводу поновлення строку позовної давності для подання позову слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з заявою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановленаст.257 ЦК України і становить три роки.
За змістом ч.2ст.259 ЦК України, строк позовної давності може бути збільшений за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
А відповідно до ч.4 вказаної статті, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Між тим, представник позивача у позовній заяві просить суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними.
Суд, розглянувши вказані причини пропуску строку позовної давності позивачем вважає, що вони є обґрунтованими та строк позовної давності останнім було пропущено саме з поважних причин з огляду на наступне.
Так, 22.06.2018 року, між ТОВ «Авентус Україна» та гр. ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 200987. ТОВ «ВІН ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідача 12.04.2018 року.
Проте, 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500. В подальшому, дію карантину, встановленого цією постановою, було продовжено.
В подальшому, 17.03.2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 19, а саме "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану". В подальшому, указами Президента України воєнний стан не одноразово продовжувався строком на 90 діб.
Таким чином, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайного стану продовжується на строк дії таких обставин. А тому позивачем не пропущений трирічний строк позовної давності.
Вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України передбачають обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що також встановлено статтею 12 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст. 83 ч. 3 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України, відповідач зобов'язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов'язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред'явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача, на думку суду, свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.
Отже, Позивач належними та допустимими доказами довів факт укладення договору позики, та договорів факторингу, за яким він набув права вимоги первинного кредитора, та наявність заборгованості ОСОБА_1 .
Відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували факт виконання ним зобов'язань за договором.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції в установлений законом строк.
Враховуючи те, що Позивач надав обґрунтовані та правові докази порушення та невиконання Відповідачем умов договору, а Відповідач жодних доказів відсутності у нього заборгованості перед Позивачем не надав, з іншими заявами до суду не звертався, суд вважає, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Виходячи з наведеного, враховуючи положення ст. ст. 133 та 141 ЦПК України та взявши до уваги те, що у зв'язку із розглядом справи в суді Позивач, поніс судові витрати, а саме, сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 гривні, а також 5000 грн витрат з надання професійної правничої (правової) допомоги, на підтвердження яких суду надано належні докази (договір про надання правової допомоги №33 від 22.03.2024, Додаткову угоду від 22.03.2024 до Договору про надання правової допомоги №33 від 22.03.2024, детальний опис наданих робіт; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 12.06.2025), суд стягує з Відповідача вищенаведені витрати у повному обсязі, на користь Позивача.
Керуючись статтями 84, 4, 15, 133, 134, 137, 141, 175 ЦПК України, ст. ст. 512, 514, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 200987 від 22.06.2018 року у загальному розмірі 20 324,84 грн. (двадцять тисяч триста двадцять чотири гривні 84 копійки), яка складається з: суми заборгованості 15 530,00 грн., суми інфляційних втрат - 3 395,86 грн., суми 3% річних - 1 398,98 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» судові витрати, понесені на оплату судового збору 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Відомості про учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», ел. пошта ecourt@dgfinance.com.ua, тел. НОМЕР_1, адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, 04112, ЄДРПОУ 38750239.
Представник позивача: Романенко Михайло Едуардович, ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_1 , адреса 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя: В.Е. Ємчук