Іменем України
14 жовтня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/616/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., за участі секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши справу
за позовом: Прилуцької окружної прокуратури Чернігівської області,
вул. В'ячеслава Чорновола, 50-а, м. Прилуки, 17500, код ЄДРПОУ 0291011425,
в інтересах держави в особі:
позивача: Малодівицької селищної ради,
вул. Слобідська, 3, с. Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область, 17523, код ЄДРПОУ 04412490,
до відповідача-1: ОСОБА_1 ,
АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
до відповідача-2: Фермерського господарства “Роїщанське»,
вул. Молодіжна, 7, с. Роїще, Чернігівський район, Чернігівська область, 15520, код ЄДРПОУ 40093939,
до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОКІМ»,
вул. Слобідська, 22, смт. Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область, 17523,
про зобов'язання повернути земельні ділянки
Представники сторін:
прокурор: Лепська Н.П.
Прилуцькою окружною прокуратурою Чернігівської області подано позов в інтересах держави в особі Малодівицької селищної ради, у якому просить суд зобов'язати ОСОБА_1 , Фермерське господарство Роїщанське та Товариство з обмеженою відповідальністю АГРОКІМ повернути Малодівицькій селищній раді Прилуцького району Чернігівській області (код ЄДРПОУ 04412490) земельні ділянки:
-кадастровий номер 7424186600:02:000:0857, площею 27,0766 га, розташовану в адміністративних межах Малодівицької селищної ради Прилуцького району;
-кадастровий номер 7424186600:02:000:0856, площею 21,3742 га, розташовану в адміністративних межах Малодівицької селищної ради Прилуцького району;
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Фесюру М.В.
Ухвалою від 23.06.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 16.07.2025, 09:00, встановив учасникам процесу процесуальні строки для подання письмових заяв по суті.
Від ТОВ «Агрокім» до суду надійшов відзив на позовну заяву від 08.07.2025, в якому відповідач-3 проти позовних вимог заперечив, зазначив про те, що аб.16 ч.2 ст.134 Земельного Кодексу України (в редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_1 - до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області), а саме станом на грудень 2015 року, було передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області як фізична особа саме з заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства з земель сільськогосподарського призначення державної власності. На підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області між Симончуком ОВ. і Головним управлінням було укладено спірні договори оренди землі. При укладанні договорів сторонами дотримано усіх істотних умов договору. Відповідач-3 зазначає про те, що не встановлено жодних обмежень щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути отримані фізичними особами в оренду. За твердженням відповідача-3, на час звернення до суду позивачем з вказаним позовом були відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді. Відзив на позовну заяву судом прийнято та долучено до матеріалів справи.
Від Прилуцької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив від 11.07.2025, в якій зазначає про те, що на момент отримання ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами: 7424186600:02:000:0857 та 7424186600:02:000:0856 загальною площею 48,4508 га ним вже було створено фермерське господарство «Роїщанське» (05.11.2015) та впродовж 2015 року набуто право оренди на інші земельні ділянки для ведення фермерського господарства, тому вказані вище спірні земельні ділянки могли бути отримані лише юридичною особою (ФГ «Роїщанське») та виключно на земельних торгах. Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.05.2025 №10-25-0.3-2876/2-25 та наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-2330/14-16-сг від 18.02.2016 та № 25-2409/14-16-сг від 19.02.2016 земельні ділянки з кадастровими номерами: 7424186600:02:000:0857 та 7424186600:02:000:0856 передані в оренду ОСОБА_1 без проведення процедури продажу права оренди на них на земельних торгах. ОСОБА_1 вчинено дії, спрямовані на отримання земельних ділянок кадастровими номерами 7424186600:02:000:0857 та 7424186600:02:000:0856 після отримання ряду інших земельних ділянок на території Чернігівської області для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку та реєстрації фермерського господарства. Водночас, додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Так само і фермерське господарство «Роїщанське» могло отримувати додатково земельні ділянки лише на конкурентних засадах через участь у торгах. Крім того, прокурором обгрунтовано представництво інтересів у даній справі з підстав викладених у позовні заяві. Відповідь на відзив судом прийнято та долучено до матеріалів справи.
В підготовчому засіданні 16.07.2025 року суд постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 календарних днів та про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 05.08.2025, 09:00.
У підготовчому засіданні 05.08.2025 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 05.08.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.08.2025, 10:00.
04.09.2025 від ТОВ «Агрокім» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через участь представника в іншому судовому засіданні.
У зв'язку оголошенням 08.09.2025 повітряної тривоги на території Чернігівської області, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання у справі 08.09.2025 о 10:00 не проводилось, про що складено Акт №168-25 щодо оголошення повітряної тривоги від 08.09.2025. У зв'язку з викладеним, розгляд справи по суті перенесено на 25.09.2025, 09:40.
24.09.2025 від відповідача-1 на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Аналогічне клопотання надійшло до суду на поштову адресу 29.09.2025.
Суд постановив ухвалу про залишення клопотання відповідача-1 без розгляду, оскільки зазначений документ не підписаний електронним підписом.
В судовому засіданні 25.09.2025 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 25.09.2025 про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення -06.10.2025, 11:20.
06.10.2025 у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території Чернігівської області, в тому числі м. Чернігова, судове засідання у справі 06.10.2025 об 11:20 не проводилося, про що складено Акт щодо повітряної тривоги. У зв'язку з зазначеним судове засідання перенесено на 14.10.2025, 12:05
В судове засідання 14.10.2025 прибув прокурор.
В судовому засіданні 14.10.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи, заслухавши представників сторін, суд встановив.
Наказами Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-2330/14-16-сг від 18.02.2016 та №25-2409/14-16-сг від 19.02.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» ОСОБА_1 у користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на7 років, розташовані на території Петрівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області передано земельні ділянки з кадастровими номерами:- 7424186600:02:000:0857 площею 27,0766 га; та 7424186600:02:000:0856 площею 21,3742 га.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Фермерське господарство «Роїщанське» (код ЄДРПОУ 40093939) було зареєстровано 02.11.2015, керівник Симончук Олександр Володимирович.
На підставі зазначених наказів між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області 29.02.2016 укладено договори оренди (б/н) земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровим номером: 7424186600:02:000:0856, площею 21,3742 г, яка знаходиться на території Петрівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, строком на 7 років та з кадастровим номером: 7424186600:02:000:0857, площею 27,0766 га, яка знаходиться на території Петрівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, строком на 7 років.
Договори оренди зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.03.2016.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-10017/14-18-сг від 21.12.2018 земельні ділянки передані у комунальну власність Малодівицької об'єднаної територіальної громади в особі Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області.
Актом приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 21.12.2018 передано із державної вкомунальну власність Малодівицької об'єднаної територіальної громади земельні ділянки згідно з додатком, зокрема і з кадастровим номером: 7424186600:02:000:0856, площею 21,3742 г, та з кадастровим номером: 7424186600:02:000:0857, площею 27,0766 га.
Рішенням двадцятої сесії восьмого скликання Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області від 01.02.2019 прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2585,1750 га у комунальну власність Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області.
Право власності селищної ради зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 25.06.2019 вирішено укласти додаткову угоду з ОСОБА_1 до діючого договору оренди земельної ділянки від 29.02.2016 року площею 21,3742 га (кадастровий номер: 7424186600:02:000:0856) для ведення фермерського господарства, що до збільшення терміну дії строком на 7 (сім) років.
02.12.2019 між Малодівицькою селищною радою та ОСОБА_1 02.12.2019 укладено додаткові угоди до договорів оренди землі, у відповідності до яких змінено форму власності земельних ділянок з «державна» на «комунальна» та внесено зміни до п. 8 Договорів щодо терміну їх дії та визначено, що останні укладені строком на 22 роки.
04.01.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокім» укладено договір суборенди землі, за яким ОСОБА_1 , а ТОВ «Агрокім» прийняло земельну ділянку з кадастровим номером: 7424186600:02:000:0856, площею 21,3742 га та передано зазначену земельну ділянку за актом приймання-передачі об'єкта суборенди. А також 04.01.2021 укладено договір суборенди землі, за яким ОСОБА_1 , а ТОВ «Агрокім» прийняло земельну ділянку з кадастровим номером: 7424186600:02:000:0857, площею 27,0766 га та передано зазначену земельну ділянку за актом приймання-передачі об'єкта суборенди.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі договорів суборенди землі б/н від 04.01.2021 передав у користування ТОВ «АГРОКІМ» земельні ділянки з кадастровими номерами 7424186600:02:000:0857 та 7424186600:02:000:0856.
Строк дії договору суборенди встановлений до 28.02.2038.
Згідно з інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 427954236), встановлено, що ОСОБА_1 протягом 2015 року земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Чернігівської області, загальною площею понад 1612 га. На території Малодівицької ОТГ Прилуцького району: з кадастровими номерами: № 7424186600:02:000:0999 площею 12,143 га, № 7424186600:02:000:0858 площею 39,0093 га, № 7424186600:02:000:0997 площею 17,6251 га, № 7424186600:02:000:0998 площею 19,2662 га (Петрівський с/о) - речове право оренди зареєстроване 04.02.2015. В адміністративних межах смт. Мала Дівиця Прилуцький район: №7424155900:06:000:0635 площею 26,392 га - речове право зареєстроване 11.12.2015, № 7424155900:06:0000634 площею 7,2457 га, № 7424155900:06:000:0633 площею 93,3716 га - речові права зареєстровані 12.12.2015. На території Шибиринівського старостинського округу Михайло Коцюбинської ОТГ Чернігівського району: земельні ділянки з кадастровими номерами № 7425589900:04:000:2008 площею 40,9413 га, № 7425589900:05:000:2010 площею 31,4558 га, № 7425589900:07:000:2005 площею 38,0426 га, № 7425589900:08:000:2012 площею 18,7683 га, № 7425589900:06:000:2025 площею 8,5826 га, № 7425589900:05:000:2008 площею 12,0738 га, № 7425589900:05:000:2009 площею 27,8742 га, № 7425589900:08:000:2013 площею 27,5556 га, № 7425589900:06:000:2024 площею 10,3975 га, № 7425589900:06:000:2023 площею 7,3202 га, № 7425589900:06:000:2022 площею 17,2003 га - речове право оренди земель зареєстроване 02.09.2015. На території Пльохівського старостинського округу Михайло Коцюбинської ОТГ Чернігівського району з кадастровими номерами 7425587200:08:000:4007 площею 24,3796 га, речове право зареєстроване 25.09.2015, № 7425587200:03:000:0146 площею 16,1452 га - речове право зареєстроване 21.12.2015 та 7425584600: 06:000:5006 площею 16,152 га (Левковицька с/о) - речове право зареєстроване 25.09.2015. На території Новобілоусівської ОТГ: земельні ділянки з кадастровим номерами: № 725587500:04:000:2020 площею 38,2688 га та № 7425587500:05:000:3002 площею 79,6183 га (Роїщенський с/о), № 7425581900:09:000:4018 площею 9,2569 га (Довжицький с/о) - речові права оренди зареєстровані 25.09.2015. Земельні ділянки з кадастровими номерами № 7425589100:01:000:0525 площею 7,6273 га (Халявинський с/о) та № 7425582500:04:000:7000 площею 10,8642 га (Халявинський с/о), речові права оренди зареєстровані 20.10.2015, № 7425587700:04:000:5004 площею 15,3369 га (Рудківський с/о) - речове право зареєстроване 09.11.2015. На території Любецької ОТГ: земельні ділянки з кадастровими номерами: № 7424480800:10:001:0369 площею 42,4568 га, № 7424480800:10:001:0370 площею 30,5594 га, №7424480800:10:001:0371 площею 15,1474 га (Великозліївський с/о) зареєстроване 03.11.2015. На території Ріпкинської ОТГ земельні ділянки з кадастровими номерами: №7424480400:07:001:0152 площею 19,468 га, №7424480400:03:001:0162 площею 17,5126 га, № 7424480400:05:001:0255 площею 18,0286 га (Великовіський с/о) зареєстроване 04.11.2015.
За твердженням прокурора, ОСОБА_1 як засновник ФГ не мав права поза конкурсом отримувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства та зобов'язаний їх повернути у володіння та розпорядження Малодівицької селищної ради.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави (територіальної громади) прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Малодівицької селищної ради у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів територіальної громади у суді.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Як встановив суд, власником спірних земельних ділянок є територіальна громада в особі Малодівицької селищної ради Прилуцього району Чернігівської області, а відтак селищна рада є компетентним органом, який у спірних правовідносинах повинен вживати заходів щодо захисту інтересів територіальної громади.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Малодівицької селищної ради з листом від 21.05.2025 №54-77-3682вих25, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірних земельних ділянок, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення перешкод у користуванні цими земельними ділянками.
Тобто прокурор повідомив позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів територіальної громади.
Малодівицька селищна рада у листі від 30.05.2025 №03-05/920 повідомила прокурора про те, що не вживала та не планує вживати заходи щодо усунення перешкоду у користуванні спірних земельних ділянок.
Відтак Малодівицька селищна рада особисто підтвердила нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про його бездіяльність щодо захисту інтересів територіальної громади.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Малодівицьку селищну раду позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів територіальної громади.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Малодівицької селищної ради про зобов'язання повернути земельні ділянки.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Малодівицької селищної ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів територіальної громади та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідачів-2, -3 про відсутність таких підстав відхиляються судом.
Щодо суті позовних вимог.
Відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Земельним кодексом України (далі у тексті - ЗК України), Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.
Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За змістом частин першої-третьої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
За змістом частини третьої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство». Нею передбачені процедура звернення, вимоги до змісту заяви для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського господарства, строк розгляду такої заяви, умови щодо передання земельних ділянок лісового та водного фондів.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
За змістом положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.
З урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, у постановах Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19.
Як встановлено судом, на момент отримання ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами: 7424186600:02:000:0857 та 7424186600:02:000:0856 загальною площею 48,4508 га ним вже було створено фермерське господарство «Роїщанське» (05.11.2015) та впродовж 2015 року набуто право оренди на інші земельні ділянки для ведення фермерського господарства, право оренди яких було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже, спірні земельні ділянки могли бути отримані лише юридичною особою - ФГ «Роїщанське» виключно на земельних торгах, а не ОСОБА_1 , як фізичною особою за спрощеною процедурою.
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.05.2025 №10-25-0.3-2876/2-25 та наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-2330/14-16-сг від 18.02.2016 та № 25-2409/14-16-сг від 19.02.2016 земельні ділянки з кадастровими номерами: 7424186600:02:000:0857 та 7424186600:02:000:0856 передані в оренду ОСОБА_1 без проведення процедури продажу права оренди на них на земельних торгах.
ОСОБА_1 вчинено дії, спрямовані на отримання земельних ділянок кадастровими номерами 7424186600:02:000:0857 та 7424186600:02:000:0856 після отримання ряду інших земельних ділянок на території Чернігівської області для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку та реєстрації фермерського господарства.
Водночас, додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Так само і фермерське господарство «Роїщанське» може отримувати додатково земельні ділянки лише на конкурентних засадах через участь у торгах.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 по справі №917/1476/23.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України (далі в тексті - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною другою статті 215 ЦК України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша та друга).
Так, у близькій за змістом постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначено, що відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 зазначено: якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
У постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила:
« 85. Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_3 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
86. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70)».
В іншій справі № 922/1830/19 за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства «Скосогорівка» про визнання недійсним договору та повернення ділянок, за участю Прокуратури Харківської області Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.10.2022 вказала:
« 9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарства повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами».
Щодо доводів відповідача-3 про те, що ст. 134 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачала продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства суд зазначає таке.
Так, статтею 134 ЗК України до внесення змін Законом № 1012-VIII було передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
При цьому Законом України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство» було передбачено, що громадянин, який одержав земельну ділянку, мав зареєструвати фермерське господарство як юридичну особу. Отже, земля не могла передаватись громадянину двічі чи більше разів для ведення фермерського господарства, бо вже після першої передачі землі в оренду мало бути створене фермерське господарство, і саме воно, а не громадянин, ставало суб'єктом ведення фермерського господарства.
Суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (провадження № 14-6цс19), де зазначено таке: «З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Враховуючи, що ОСОБА_9 є засновником ФГ «Сапфир», який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2007 році, його звернення у 2014 році до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам».
Подібні за змістом висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 6.2.1): за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась; після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства, в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах. При цьому у зазначеній справі спір виник у зв'язку з укладенням договору оренди землі від 29.12.2014, тобто до набрання чинності Законом № 1012-VIII.
Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду повторне передання в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі було незаконним і до набрання чинності Законом № 1012-VIII.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду. Суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Отже, суд враховує висновки саме Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (провадження № 14-6цс19), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 6.2.1), за змістом яких повторне передання в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі було незаконним і до набрання чинності Законом № 1012-VIII.
Таким чином, Верховний Суд у постановах від 09.08.2023 у cправі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у cправі № 922/1130/23 (з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19), сформував підхід про нікчемність договору оренди землі, згідно із частинами першою та другою статті 228 ЦК України, укладеного без дотримання конкурентних засад, тобто спрямованого на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної або комунальної власності.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що оскільки договори оренди від 29.02.2016, укладені між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській область за відсутності для цього підстави, визначеної в частині другій статті 134 ЗК України, укладені без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності (а на момент укладання договорів - державної власності), вони порушують публічний порядок та згідно із частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемними.
Разом з тим, як встановив суд, спірні земельні ділянки перебувають в суборенді у ТОВ «Агрокім» на підставі договорів суборенди землі від 04.01.2021, укладених з ОСОБА_1 .
За усталеними правовими висновками Верховного Суду комплексний аналіз положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» свідчить про те, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Отже, з дати державної реєстрації користувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.08.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19.
Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але в окремому порядку вже як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.
Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про визнання недійсними спірних договорів оренди землі не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень частин першої та другої статті 228 ЦК України.
У свою чергу належним способом захисту порушеного є зобов'язання відповідача повернути земельні ділянки.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, у наведеному випадку спосіб захисту порушеного права, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц визначила, що залежно від фактичних обставин справи, вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
Тому позовна вимога про повернення Малодівицькій селищній раді Прилуцького району земельних ділянок у даному випадку є такою, що спрямована на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 по справі №917/1476/23 виснував, що відсутність у орендаря та в свою чергу у суборендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останні використовують її незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.
Суд зазначає про те, що позовні вимоги про зобов'язання повернути спірні земельні ділянки також заявлені до ОСОБА_1 , ФГ «Роїщанське» та ТОВ «АГРОКІМ».
Однак, у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7424186600:02:000:0856, площею 21,3742 га, та земельної ділянки з кадастровим номером 7424186600:02:000:0857, площею 27,0766 га, зазначено орендарем, суборендарем - ТОВ «Агрокім», тобто ТОВ «Агрокім» є фактичним володільцем цих земельних ділянок. Суд доходить висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання ТОВ «Агрокім» повернути спірні земельні - з кадастровим номером 7424186600:02:000:0857, площею 27,0766 га, розташовану в адміністративних межах Малодівицької селищної ради Прилуцького району та з кадастровим номером 7424186600:02:000:0856, площею 21,3742 га, розташовану в адміністративних межах Малодівицької селищної ради Прилуцького району Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокім» Малодівицькій селищній ради.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
У відповідності до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, з відповідача-1 підлягає стягненню на користь прокуратури судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Керуючись ст.123,129,233,238,240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “АГРОКІМ» (вул. Слобідська, 22, смт. Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область, 17523) повернути Малодівицькій селищній раді Прилуцького району Чернігівській області (вул. Слобідська, 3, с. Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область, 17523, код ЄДРПОУ 04412490) земельні ділянки з кадастровим номером 7424186600:02:000:0857, площею 27,0766 га, розташовану в адміністративних межах Малодівицької селищної ради Прилуцького району та з кадастровим номером 7424186600:02:000:0856, площею 21,3742 га, розташовану в адміністративних межах Малодівицької селищної ради Прилуцького району.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір в сумі 2422,40 грн
Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк та в порядку, встановлені ст.256, ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.10.2025.
Суддя М.В. Фесюра
Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/