22 жовтня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2423/25
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гурина М.О., за участю секретаря судового засідання Скрипник Д.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Дністровської окружної прокуратури (60100, Чернівецька область, Дністровський район, смт. Кельменці, вул. Сагайдачного, 39 «Б», код ЄДРПОУ 02910120)
в інтересах держави в особі Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області (60364, Чернівецька область, Дністровський район, с. Мамалига, вул. Головна, 48, код ЄДРПОУ 04417659)
до фізичної особи-підприємця Банара Анатолія Васильовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про стягнення неустойки та повернення приміщення
Представники сторін:
від прокуратури - Балицька Р.С.;
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Максимчук Я.Д. - адвокатка.
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
Дністровська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Банара Анатолія Васильовича, в якій просить суд:
- стягнути з фізичної особи-підприємця Банара Анатолія Васильовича на користь Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області неустойку за неповернення приміщення у розмірі 17112,60 грн.
- зобов'язати фізичну особу-підприємця Банара Анатолія Васильовича повернути Мамалигівській сільській раді Дністровського району Чернівецької області майно - частину нежитлового приміщення ФАП с.Кошуляни загальною площею 31,5 кв.м., а саме приміщення (кабінет) з цільовим призначенням - надання стоматологічних послуг, яке розташоване за адресою: вул.Головна 5-А, с.Кошуляни Дністровського району Чернівецької області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами припинено договір оренди нежитлового приміщення від 02.01.2018. З огляду на несвоєчасне звільнення відповідачем орендованого приміщення загальною площею 31,5 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Головна 5-А, с. Кошуляни Дністровського району Чернівецької області, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права шляхом стягнення з відповідача неустойки за період з 2022 по червень 2025 року в сумі 17112,60 грн та повернення приміщення.
Позивачем 13.08.2025 подано заяву в якій останній вказує, що позов прокурора підтримує в повному обсязі.
Відповідач наданим правом на подання відзиву не скористався, його представницею 20.10.2025 подано додаткові пояснення у справі, в яких вона проти позовних вимог заперечує, вказуючи при цьому на пролонгованість договору оренди нежитлового приміщення.
22.10.2025 прокурор надала письмові пояснення на предмет спору.
2. Рух справи
22.07.2025 відділом документального забезпечення та аналітичної роботи суду матеріали позовної заяви зареєстровані за вх.№2423.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025 позовну заяву передано судді Гурину М.О.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 24.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.08.2025 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 09.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 09.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 22.09.2025.
22.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Чернівецької області від представниці відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника (вх.№3813) та надання доступу до електронної справи №926/2423/25, а також клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№3158).
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 22.09.2025 задоволено клопотання (вх.№3158) та відкладено розгляд справи по суті на 14.10.2025.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.10.2025 відкладено розгляд справи по суті на 20.10.2025.
У судовому засіданні 20.10.2025 оголошено перерву до 22.10.2025.
На призначений день розгляду справи прокурор позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити позов з підстав зазначених у позовній заяві.
Представниця відповідача заперечувала проти задоволення позову з мотивів викладених у письмових поясненнях.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, позивач про причини неявки свого представника в суд не повідомив, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних матеріалів без участі представника позивача.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.
02.01.2018 між Мамалигівською сільською радою (далі - позивач, орендодавець) та Банар Анатолієм Васильовичем (далі - відповідач; орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (далі - договір) за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлового приміщення ФАП с. Кошуляни загальною площею 31,5 кв.м., а саме приміщення (кабінет) площею 31,5 кв.м., яке розташоване за адресою :село Кошуляни вул. Головна №5-А Новоселицького району Чернівецької області з цільовим призначенням надання стоматологічних послуг (далі за текстом об'єкт оренди). Технічний стан об'єкта оренди на дату передачі його орендареві задовільний. Об'єкт оренди належить до комунальної власності с. Кошуляни Мамалигівської сільської ради об'єднаної територіальної громади і знаходиться на балансі Мамалигівської сільської ради (п. 1.1. договору).
Відповідно до пункту 1.3. договору термін дії договору оренди з 01.01.2018 до 30.11.2020 з пролонгацією договору на той самий строк та на тих самих умовах та з тих саме підстав.
Пунктами 2.1., 2.2. договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренди державною та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренди державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 з наступними змінами та доповненнями, а також відповідними рішеннями Мамалигівської сільської ради. За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, місячний розмір якої становить 5,20 гривень за 1 кв.м. Розмір орендної плати визначається шляхом множення місячній орендної плати на індекс інфляції за весь період від дати введення ставки до базового місяця включно. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.
Згідно пункту 7.8 договору, заяви, пропозиції, повідомлення, претензії, які стосуються зміни, розірвання, припинення або продовження дії договору оренди на новий термін надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або цінними листами за адресами, які зазначені у цьому договорі. В місячний строк до закінчення строку дії договору Орендар зобов'язаний звернутися до орендодавця з письмовою заявою про продовження Договору оренди на строк, який раніше був встановлений Договором. У випадку якщо орендар не вчиняє вищезазначені дії протягом встановленого строку Договір вважається розірваним у термін визначений умовами договору.
Пункт 7.10. договору визначає, що дія договору оренди припиняється зокрема внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Сторони в пункті 4.7. договору передбачили, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його достроковою розірвання, орендар зобов'язаний у 3-денний термін передати орендодавцю приміщення у належному стані не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
На виконання умов договору, сторонами 02.01.2018 підписано акт прийому-передачі приміщення по договору від 02.01.2018.
Станом на день розгляду справи відповідач продовжує користуватися об'єктом оренди, що підтверджується Актом обстеження об'єкта комунальної власності та не заперечується його представницею.
Враховуючи закінчення строку дії договору, прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з вимогами про зобов'язання фізичної особи-підприємця Банара Анатолія Васильовича повернути Мамалигівській сільській раді Дністровського району Чернівецької області майно - частину нежитлового приміщення ФАП с.Кошуляни загальною площею 31,5 кв.м., а саме приміщення (кабінет) з цільовим призначенням - надання стоматологічних послуг, яке розташоване за адресою: вул.Головна 5-А, с.Кошуляни Дністровського району Чернівецької області та стягнення з відповідача на користь Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області неустойки за неповернення приміщення за період з січня 2022 року по червень 2025 року включно у розмірі 17112,60 грн.
4. Мотиви, якими керується суд та застосоване ним законодавство.
У статті 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч.3 ст.53 ГПК України).
Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті шостої Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").
Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч. 3 ст.129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Відповідно до ст.140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону №280/97-ВР первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР).
Відповідно до ч.ч.1, 3, 5, ст.16 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
У частині 1 статті 60 Закону №280/97-ВР передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно положень ст.61 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України, самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів: згідно положень ч.1 ст.62 Закону №280/97-ВР держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Таким чином, з аналізу наведених правових норм випливає, що сільські селищні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами України.
Для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає позивачу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Судом встановлено, що листами від 27.05.2025 №51-109-2354ВИХ-25 та від 06.06.2025 №51-109-25ВИХ-25 Дністровська окружна прокуратура зверталась до Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області з запитом чи вживались заходи щодо усунення виявлених порушень законодавства та чи планується самостійне звернення до суду з даним позовом.
На запит прокурора позивач повідомив листом від 28.05.2025, що не планує самостійного звернення до суду та вважає за доцільне здійснення відповідного звернення до суду органом прокуратури.
09.07.2025 прокурор повідомив позивача про свій намір звернутися до суду з даним позовом.
Суд враховує, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання.
Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих прокурором, та враховуючи, що Мамалигівська сільська рада Дністровського району Чернівецької області є стороною правочину, втім, не звернулася до суду з даним позовом, що підтверджує бездіяльність компетентного органу.
Таким чином, суд приходить висновку, що прокурор правомірно та в межах своїх повноважень звернувся із позовною заявою в інтересах держави в особі Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з приписами статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
З огляду на те, що на момент закінчення строку дії договору оренди (30.11.2020) вже діяли положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію 01.02.2020, умови щодо продовження строку дії договору оренди підпадали під регулювання цим Законом.
17.06.2020 набрав чинності Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 № 483 (далі - Порядок).
Частиною першою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень частини другої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 Закону відповідно до вимог статті 15 Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
Договір оренди нежитлового приміщення укладений 02.01.2018 з терміном дії до 30.11.2020. Тобто, на момент введення в дію Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди нежитлового приміщення від 02.01.2018 ніразу не продовжувався, у зв'язку з чим для продовження терміну дії даного договору була відсутня необхідність проведення аукціону.
В той же час, пунктами 7.8., 7.10. договору визначено, що заяви, пропозиції, повідомлення, претензії, які стосуються зміни, розірвання, припинення або продовження дії договору оренди на новий термін надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або цінними листами за адресами, які зазначені у цьому договорі. В місячний строк до закінчення строку дії договору Орендар зобов'язаний звернутися до орендодавця з письмовою заявою про продовження Договору оренди на строк, який раніше був встановлений Договором. У випадку якщо орендар не вчиняє вищезазначені дії протягом встановленого строку Договір вважається розірваним у термін визначений умовами договору. Дія договору оренди припиняється зокрема внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Суд встановив, що у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача із письмовою заявою про продовження терміну дії договору оренди у місячний строк до закінчення строку дії договору або в будь-який інший строк. Факт відсутності такого звернення не заперечується й представницею відповідача.
За приписами ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.
Таким чином, строк дії договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2018 сплинув 01.12.2020.
Суд вважає твердження представниці відповідача про автоматичну пролонгацію договору у зв'язку із відсутністю будь-яких заперечень з боку обох сторін проти його продовження та посилання представниця на п.1.3. договору, яким визначено, що термін дії договору оренди з 01.01.2018 до 30.11.2020 з пролонгацією договору на той самий строк та на тих самих умовах та з тих саме підстав, безпідставними та такими, що суперечать п.7.8. договору, оскільки відповідачем не вжито жодних дій спрямованих на дотримання порядку визначеному самим договором в частині його пролонгації.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно пункту 4.7. договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його достроковою розірвання, орендар зобов'язаний у 3-денний термін передати орендодавцю приміщення у належному стані не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Проте, відповідач не повернув об'єкт оренди після закінчення терміну дії договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2018.
Враховуючи той факт, що термін дії договору, на підставі якого орендар користується спірним майном, є припиненим, а доказів повернення майна у встановленому вказаним договором порядку матеріали справи не містять, вимога прокурора про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Такий правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
У розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена статтею 785 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов'язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном).
Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 Господарського кодексу України та статті 549 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вище встановлені обставини, відповідач у встановлений пунктом 4.7. договору строк не повернув Орендодавцеві орендоване нерухоме майно за актом приймання-передачі, не вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, в зв'язку з чим за користування нерухомим майном після закінчення строку дії договору відповідач має сплатити неустойку, виходячи із розрахунку розміру подвійної орендної плати за користування орендованим майном за час прострочення його повернення, тобто з 04.12.2020 року.
Прокурором заявлено до стягнення неустойка в сумі 17112,60 грн за період з січня 2022 по червень 2025 року включно, тобто в межах можливого строку який надає право на таке нарахування.
Перевіривши здійснений прокурором у цій справі розрахунок неустойки, суд встановив, що вірними сумами, які б могли бути нараховані в якості неустойки за користування нерухомим майном після закінчення строку дії договору (враховуючи визначені суми орендної плати, які значаться у розрахунку), є 22218,24 грн:
- З січня 2022 по грудень 2022 - 5193,62 грн (3415,91 грн (сума орендної плати за 12 міс.*2 - 1638,20 грн (часткова оплата відповідача));
- З січня 2023 по грудень 2023 - 4254,14 грн (3854,79 грн (сума орендної плати за 12 міс.*2 - 3455,44 грн (часткова оплата відповідача));
- З січня 2024 по грудень 2024 - 8210,68 грн (4105,34 грн (сума орендної плати за 12 міс.*2);
- З січня 2025 по червень 2025 включно - 4559,80 грн (2279,90 грн (сума орендної плати за 6 міс.*2).
Прокурором заявлена неустойка в сумі 17112,60 грн. Враховуючи, що зазначена сума є меншою від суми яка б могла бути нарахована за зазначений період, та те, що прокурор та позивач самостійно визначають суму позову, відсутність права у суду переглядати заявлену суму позову, суд задовольняє дану позовну вимогу у вищевказаному розмірі.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем розрахунок прокурора жодним чином не спростований, будь-якого іншого розрахунку як неустойки, так і розміру щомісячних орендних плат не надано, як і не надано доказів неправомірності нарахування сум щомісячних орендних плат у визначених розмірах, у зв'язку з чим, суд відхиляє твердження представниці відповідача про необґрунтованість вищезазначених нарахувань.
5. Висновки за наслідками розгляду справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вищенаведені обставини справи, суд вважає що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.
6. Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи обґрунтованість позову, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь прокурора.
Керуючись статтями 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Банара Анатолія Васильовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області (60364, Чернівецька область, Дністровський район, с. Мамалига, вул. Головна, 48, код ЄДРПОУ 04417659) неустойку за неповернення приміщення у розмірі 17112,60 грн.
3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Банара Анатолія Васильовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) повернути Мамалигівській сільській раді Дністровського району Чернівецької області (60364, Чернівецька область, Дністровський район, с. Мамалига, вул. Головна, 48, код ЄДРПОУ 04417659) майно - частину нежитлового приміщення ФАП с. Кошуляни загальною площею 31,5 кв.м., а саме приміщення (кабінет) з цільовим призначенням - надання стоматологічних послуг, яке розташоване за адресою: вул. Головна 5-А, с. Кошуляни Дністровського району Чернівецької області.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Банара Анатолія Васильовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, м. Чернівці, вул. Кордуби, 21-А, код 02910120) 6056,00 грн судового збору.
5. З набранням судовим рішенням законної сили видати накази.
Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя М.О. Гурин
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.