65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"13" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2374/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.
за участі секретаря судового засідання Дробиш К.А.,
дослідивши матеріали справи
за позовом: Балтської міської ради Одеської області (66101, Одеська обл., м. Балта, вул. Любомирська, буд. 193)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Срібний дім» (01014, м. Київ, вул. Болсуновська, 8)
про стягнення 1 765 318, 13 грн
у відкритому судовому засіданні за участю
представників сторін:
від позивача: Солов'ян В.М.;
від відповідача: не з'явився.
1. Короткий зміст позовних вимог.
10.06.2025 Балтська міська рада Одеської області (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. № 2428/25 від 16.06.2025), в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Срібний дім» (далі - ТОВ «Срібний дім», відповідач) безпідставно збережені кошти в сумі 1 765 318, 13 грн та судовий збір в сумі 26 479, 77 грн.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/2374/25 з 20.08.2025 на тридцять днів та призначено підготовче засідання на 25.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 закрито підготовче провадження у справі № 916/2374/25 за позовом Балтської міської ради Одеської області до відповідача ТОВ «Срібний дім» про стягнення 1 765 318, 13 грн; призначено справу до судового розгляду по суті на 08.09.2025 о 15:45.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.09.2025 відкладено розгляд справи на 23.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.09.2025 відкладено розгляд справи на 13.10.2025.
У судовому засіданні 13.10.2025 після судових дебатів суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, у зв'язку з чим оголосив перерву на п'ять хвилин.
13.10.2025 після перерви судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - Балтської міської ради Одеської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 05.10.2016 фактично без відповідних правових підстав використовує земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890, площею 16,4158 га з цільовим призначенням 11.02. та не сплачує за це відповідну плату, тобто, безпідставно зберігаючи за рахунок Балтської міської ради відповідні кошти.
Вказані обставини вже були досліджені та встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 22.01.2025 у справі № 916/4885/24, яким вирішено стягнути з ТОВ «Срібний дім» на користь Балтської міської ради безпідставно збережені кошти в сумі 1 332 258, 28 грн за період до 01.10.2024.
Оскільки відповідач до теперішнього часу продовжує використовувати земельну ділянку з врахуванням її нормативно грошової оцінки, рішень Балтської міської ради Одеської області від 22.12.2021 № 740-VII, від 19.12.2024 № 2045-VII, розмір безпідставно збережених відповідачем за рахунок позивача коштів за період з 01.10.2024 по 01.06.2025 складає 1 765 318, 13 грн.
Позивач звертався до відповідача листом від 03.06.2025 № 04-19/996 щодо добровільної сплати ним безпідставно збережених коштів за період з 01.10.22024 по 01.06.2025, однак останній до теперішнього часу кошти так і не сплатив.
Відповідач - ТОВ «Срібний Дім».
Ухвали суду від 23.06.2025, 21.07.2025, 25.08.2025, 08.09.2025, 23.09.2025 були надіслані до електронного кабінету відповідача та доставлені останньому, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного документу, сформовані за допомогою Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 7 ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч. 6 ст. 242 ГПК України).
Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, ГПК України передбачено два способи надсилання судового рішення: (1) в електронній формі - через «Електронний кабінет» та (2) шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Тобто, ухвали суду від 23.06.2025, 21.07.2025, 25.08.2025, 08.09.2025, 23.09.2025 були надіслані відповідачу у відповідності до вимог ГПК України.
Суд також бере до уваги, що сторони мали можливість ознайомитись з усіма процесуальними документами по справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), який є відкритим для доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Отже, судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, про можливість вчинення відповідних процесуальних дій, зокрема надано можливість викласти свої заперечення проти задоволення позовних вимог.
Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, про поважність причин неявки суд жодного разу не повідомив; відзиву на позовну заяву не надав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про належне повідомлення учасника судового процесу (відповідача) про розгляд справи № 916/2374/25.
Оскільки відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, суд у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001164732025 від 09.06.2025 вбачається, що державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 загальною площею 16, 4158 га, з цільовим призначенням: 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема з енергогенеруючим блоком, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Балтський район, Білинська сільська рада, с. Білине, вул. Щорса, 29 (за межами населеного пункту), проведено 09.08.2019.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 430517899 від 09.06.2025 Балтська міська рада Одеської області 11.08.2022 набула право власності на земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2623101451120) кадастровий номер 5120680800:01:001:0890, площею 16,4158 га.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 430550332 від 09.06.2025 ТОВ «Срібний дім» 05.10.2016 набуло право власності на Балтський молочно-консервний комбінат дитячих продуктів (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1046754951206), загальною площею 49514,3 кв.м, за адресою: Одеська обл., Балтський район, с. Білине, вул. Щорса, буд. 29 на підставі договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, серія та номер: 881, виданий 05.10.2016.
Рішенням Балтської міської ради Одеської області від 22.12.2021 №740-VIIІ «Про визначення розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності Балтської міської територіальної громади» визначено з 01 січня 2022 року розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності Балтської міської територіальної громади (додаток 1).
Додатком до рішення міської ради від 22.12.2021 № 740-VIIІ Розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності (у відсотках від нормативної грошової оцінки), які вводяться в дію з 01 січня 2022 року, ставка земельного податку за земельні ділянки з цільовим призначенням 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території Балтської міської територіальної громади складає 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Із витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого 05.02.2024, № HB-5100170832024 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 складає 49 959 685, 55 грн.
Рішенням Балтської міської ради Одеської області від 19.12.2024 № 2045-VIIІ «Про визначення розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності Балтської міської територіальної громади» визначено з 01 січня 2025 року розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності Балтської міської територіальної громади (додаток 1).
Додатком до рішення міської ради від 19.12.2024 № 2045-VIIІ Розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності (у відсотках від нормативної грошової оцінки), які вводяться в дію з 01 січня 2025 року, ставка земельного податку за земельні ділянки з цільовим призначенням 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території Балтської міської територіальної громади складає 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Із витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого 03.06.2025, № HB-9965584512025 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 складає 60 754 621, 61 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.01.2025 у справі № 916/4885/24 стягнуто з ТОВ «Срібний дім» на користь Балтської міської ради Одеської області 1 332 258, 28 грн безпідставно збережених коштів, 19 983, 87 грн судового збору.
Позивач засобами поштового зв'язку надіслав лист № 04-19/996 від 03.06.2025 відповідачу, в якому з метою запобігання втрат місцевого бюджету вимагав негайно вжити заходів щодо добровільного повернення (сплати) Балтській міській раді Одеської області безпідставно збережених ТОВ «Срібний дім» коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 за період з 01.10.2024 по 01.06.2025 в сумі 1 765 318, 13 грн.
Факт направлення на адресу вищевказаного листа підтверджується наявною у матеріалах справи копією фіскального чеку АТ «Укрпошта», накладною № 6610102823898, описом вкладень до цінного листа (а.с. 46-48).
Вимога залишилась без відповіді та без задоволення.
Позивачем надано розрахунок від 09.07.2025 № 04-19/1292 безпідставно збережених коштів ТОВ «Срібний дім» за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 площею 16, 4158 га з цільовим призначенням 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за період з 01.10.2024 по 01.06.2025.
Згідно вказаного розрахунку за період з 01.10.2024 по 01.01.2025 заборгованість складає 499 596, 85 грн (166 532, 29 грн х 3 міс. - 0, 02 (за рахунок заокруглення місячних сум)); за період з 01.01.2025 по 01.06.2025 заборгованість складає 1 265 721, 28 грн (253 144, 26 грн х 5 міс. - 0, 02 грн (за рахунок заокруглення місячних сум)); всього за період з 01.10.2024 по 01.06.2025 сума заборгованості безпідставно збережених коштів складає 1 765 318, 13 грн.
5. Позиція суду.
Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
За змістом статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.
Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) юридичних осіб, що перебувають у комунальній власності, і створювати для цього відповідні органи і служби. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, в тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
При цьому, інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 в справі № 810/3894/17).
Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізуються через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).
Принцип платного використання землі передбачено й статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Водночас згідно зі статтями 122 - 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Отже, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16 та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у справі № 910/6662/24.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається з положень ст. 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
Суд зазначає, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 в справі № 924/856/20.
Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
У постанові від 05.08.2022 в справі № 922/2060/20 Верховний Суд, при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).
Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При цьому, суд зазначає, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 в справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 в справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).
Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 в справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 в справі № 922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 в справі № 912/1188/17.
З аналізу норм статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин і протягом спірного у даній справі періоду) випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
Слід зазначити, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 в справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 в справі № 922/3463/19.
Згідно зі підпункту 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).
Згідно з пунктом 284.1 статті 284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 в справі № 320/5877/17 (пункт 71).
Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 в справі № 905/1680/20.
Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель»).
Згідно з ч. 5 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як зазначено судом вище та підтверджується матеріалами справи, відповідач є власником нерухомого майна, а саме Балтського молочно-консервного комбінату дитячих продуктів загальною площею 49514, 3 кв.м., розташованого за адресою: Одеська обл., Балтський район, с. Білине, вул. Щорса, буд. 29. Право власності на зазначені об'єкти нерухомості зареєстровано за відповідачем 05.10.2016 на підставі договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, серія та номер 881, виданий 05.10.2016.
Отже, із дня набуття права власності на об'єкти нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташовані ці об'єкти, тому саме з цієї дати у нього виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 є власністю територіальної громади Балтської міської ради Одеської області та перебуває у комунальній власності.
Встановлені обставини справи свідчать, що відповідач, як власник об'єктів нерухомого майна, користувався та користується земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розташовані, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання землі, а тому відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею. Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
При цьому, земельна ділянка, на якій розташовані належні відповідачу об'єкти нерухомого майна, та за користування якою позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені ним кошти, є сформованою (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.
Суд зауважує, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, на переконання суду, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини. Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, позовні вимоги не спростував, доказів добровільної сплати безпідставно збережених коштів, не надав; в жодне судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
Судом встановлено, що згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого 05.02.2024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 становить 49 959 685, 55 грн.
Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого 03.06.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 становить 60 754 621, 61 грн.
Тобто, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 у 2024 році становила 166 532, 29 грн (49959685, 55 х 4%/12), у 2025 році - 253 144, 26 грн (60754621, 61 х 5%/12).
Таким чином, за період з 01.10.2024 по 01.01.2025 заборгованість складає 499 596, 85 грн та за період з 01.01.2025 по 01.06.2025 - 1 265 721, 28 грн, що загалом становить 1 765 318, 13 грн.
При цьому, відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку стягуваної суми грошових коштів.
З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача у даній справі.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 219, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженню відповідальністю «Срібний дім» (01014, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 8; ідентифікаційний код юридичної особи: 36844529) на користь Балтської міської ради Одеської області (66101, Одеська обл., м. Балта, вул. Любомирська, буд. 193; ідентифікаційний код юридичної особи: 04056954) безпідставно збережені кошти в сумі 1 765 318, 13 грн (один мільйон сімсот шістдесят п'ять триста вісімнадцять гривень, тринадцять копійок) та судовий збір в сумі 26 479, 77 грн (двадцять шість тисяч чотириста сімдесят дев'ять гривень, сімдесят сім копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 23 жовтня 2025 року.
Суддя О.О. Мусієнко