79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
06.10.2025 Справа № 914/1758/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Мацейко А.Ю., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояві-резорт», м. Львів
про: стягнення 207 914,14 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
03.06.2025 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояві-резорт», м. Львів про стягнення 207 914,14 грн.
Ухвалою суду від 04.06.2025 позовну заяву залишено без руху.
11.06.2025 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх. №15592/25 від 11.06.2025).
Ухвалою суду від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 09.07.2025.
Ухвалою від 09.07.2025 суд відклав судове засідання на 28.07.2025.
28.07.2025 розгляд справи не відбувся, у зв'язку з тим, що у період з 28.07.2025 по 30.08.2025 суддя Мазовіта А.Б. перебував у відпустці.
Ухвалою від 01.8.2025 судове засідання було призначено на 04.09.2025
Ухвалою від 04.09.2025 суд відклав судове засідання на 25.09.2025.
Ухвалою від 25.09.2025 суд відклав судове засідання на 06.10.2025.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач, як забудовник, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту протягом здійснення реконструкції існуючої будівлі з розширенням за рахунок надбудови на вул. В.Антоновича, 115 у м. Львові, а отже зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо сплати пайового внеску не виконав. Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в сумі 207 914,14 грн, з яких 126 663,20 грн безпідставно збережені кошти, 68 716,49 грн інфляційні та 12 534,45 грн 3 % річних.
Відповідач в судові засідання явку представника не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав, доказів погашення заборгованості не представив, вимог ухвал суду не виконав, виклики у судове засідання надсилалися за адресою відповідача, вказаною у позовній заяві та зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказані ухвали також були розміщені на веб-сторінці офіційного веб-порталу судової влади України.
Відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.02.2019 №114 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на реконструкцію ТзОВ «Вояві-резорт» існуючої будівлі з розширенням за рахунок надбудови на вул. В. Антоновича, 115» затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на реконструкцію Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояві-резорт» існуючої будівлі з розширенням за рахунок надбудови на вул. В. Антоновича, 115. Зазначено, що замовник - ТзОВ «Вояві-резорт» » (п. 1.2 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові 11.09.2019 зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт Товариству з обмеженою відповідальністю «Вояві-резорт» (ідентифікаційний код 38057713) №ЛВ061192541101 на реконструкцію існуючої будівлі з розширенням за рахунок надбудови на вул. В. Антоновича, 115.
Згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта №ЛВ101220110299, виданого Інспекцією ДАБК та зареєстровано в ЄДЕССБ 10.01.2022, прийнято 10.01.2022 в експлуатацію об'єкт, найменування якого «Реконструкція існуючої будівлі з розширенням за рахунок надбудови на вул. В. Антоновича, 115» (замовник об'єкта - ТзОВ «Вояві-резорт» (ідентифікаційний код 38057713 ).
У Декларації про готовність до експлуатації об'єкта №ЛВ101220110299 від 10.01.2022 загальну вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію, визначено у розмірі 3 166 580 грн.
ТзОВ «Вояві-резорт» при реконструкції існуючої будівлі з розширенням за рахунок надбудови не зверталось до позивача із заявою щодо проведення розрахунку пайового внеску.
Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради проведено розрахунок пайового внеску у розмірі 4 відсотків вартості будівництва об'єкта, що розрахований відповідно до загальної вартості основних фондів будівництва об'єкта та становить 126 663,20 грн (лист №4-2301-23006 від 29.04.2025).
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметом позовних вимог є вимога про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
На момент прийняття в експлуатацію спірного об'єкта відповідача (28.04.2022) статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (з 01.01.2020).
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (Закон № 132-IX) врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).
Тобто, відповідно до внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» змін, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов'язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в розвитку інфраструктури населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договору під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні») чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічні за змістом правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.
У даній справі позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту на підставі статті 1212 ЦК України, і вказаний спосіб захисту суд визнає як належний.
Зважаючи на встановлення на підставі наданих позивачем доказів, які свідчать про закінчення відповідачем будівництва спірного об'єкту у січні 2022 року, водночас відсутності укладення ним з позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року.
Ухвалою Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року» встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у м. Львові перераховують до міського бюджету м. Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури м. Львова (пп. 2.1 п. 2).
Відповідно до пп. 2.2 пункту 2 ухвали Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 розмір пайової участі становить: для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Згідно із пп. 2.3 пункту 2 ухвали Львівської міської ради № 6098 від 26.12.2019 порядок розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва є таким: замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками; до заяви про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, замовник будівництва додає такі завірені замовником копії документів: для нежитлового будівництва копію документа, що дає право на виконання будівельних робіт та зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об'єкта містобудування, визначеного згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, затверджений замовником; для житлового будівництва копію документа, що дає право на виконання будівельних робіт та документа, що відображає техніко-економічні показники об'єкта.
За приписами п. 2.4 ухвали Львівської міської ради № 6098 від 26.12.2019 департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (п. 2.6-2.8 ухвали Львівської міської ради № 6098 від 26.12.2019).
При прийнятті вищевказаної ухвали, втратила чинність ухвала Львівської міської ради від 03.04.2008 №1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова» (із змінами внесеними ухвалою ЛМР від 09.07.2009 № 2779 «Про внесення змін до ухвали міськради від 03.04.2008 № 1697»).
Розмір (величину) пайової участі замовника будівництва позивачем визначено відповідно до кошторисної вартості будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво, що відповідає вимогам законодавства та судової практики з вказаних питань.
Відповідно до розрахунку позивача, відповідач безпідставно зберіг кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в загальному розмірі 126 663,20 грн. Розрахунок наведено у позовній заяві та перевірено судом.
Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем з основного боргу становить 126 663,20 грн. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу за період з 11.01.2022 по 29.04.2025 68 716,49 грн інфляційних та 12 534,45 грн 3 % річних. Розрахунок наведено у позовній заяві та перевірено судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем не представлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі, судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 207 914,14 грн, з яких 126 663,20 грн безпідставно збережені кошти, 68 716,49 грн інфляційні та 12 534,45 грн 3% річних є обґрунтованими, не спростованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояві-резорт», м.Львів, вул. Саксаганського, 3/10 (ідентифікаційний код 38057713) на користь Львівської міської ради, м. Львів, площа Ринок, 1 (ідентифікаційний код 04055896) 126 663,20 грн безпідставно збережених коштів, 68 716,49 грн інфляційних, 12 534,45 грн 3% річних, 3 118,71 грн судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 13.10.2025.
Суддя Мазовіта А.Б.